Про «шинель Данилича» ...
Заступник лідера парламентської фракції «Блок Петра Порошенка» Ігор Кононенко — друг і партнер президента України, майже рідня, в ефірі «112 каналу» розповів, чому Україна купує вугілля на окупованих територіях Донбасу.
По-перше, «112 канал», який пов’язують із найближчим соратником президента колишнього, існує у воюючій Україні, скоріш за все, для того, щоб найближчий соратник президента нинішнього зміг сказати українцям що, «коли мова йде про вугілля, в України є вибір між поганим і дуже поганим».
«Є варіант купувати вугілля у країни-агресора, є варіант купувати вугілля, яке за фактом видобувається на окупованих територіях, і третій варіант — імпортувати вугілля з Південної Африки, яке на $ 15-20 дорожче за російське вугілля або вугілля із зони АТО. Щодо постачання вугілля із зони АТО, то парламент правильно зробив, що частково врегулював це питання, знявши ПДВ з операцій з постачання вугілля, оскільки це була одна зі схем. А що стосується компаній, у яких купується вугілля — є певні вимоги. Якщо компанію зареєстровано на території України, якщо вона платить податки згідно із законодавством України, пропонує конкурентоспроможні ціни й проходить тендерні процедури, вона має право торгувати вугіллям», — сказав Кононенко.
А по-друге ... Тобто, «якщо платить — то хай працює» — все по-чесному. Найгірший, треба розуміти, вибір — це коли платить податки країні агресору. Ось і весь «вибір для країни» в інтерпретації українського представника правлячих та бізнес-еліт, людини, що безпосередньо впливає на ухвалення рішень. Головне, щоб «платили» правильно, за принципом «мені все одно, як і якими методами, головне — кому і скільки».
Адже така точка зору — це поширене явище. Міністр із питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Вадим Черниш, теж запевняє, що, якщо «постачанням займаються підприємства, які перереєструвалися на підконтрольній українському уряду території» — то все ОК.
«Вугілля з окупованих територій постачається на підконтрольну Україні територію і забезпечує зокрема нас електроенергією ... Підкреслюю, що там працює дуже багато людей, сотні тисяч, які так чи інакше зав’язані й сплачують податки, і підприємства, які сплачують військовий збір. Кому? Україні», — повідомив міністр.
Сотні тисяч, про які просторікують українські політики та чиновники, не просто працюють на окупованих територіях, а працюють у зоні, контрольованій терористами й загарбниками. Без можливості держави Україна проконтролювати дотримання щодо них норм безпеки, умов праці. Та хіба мало чого ще. Ці люди — раби, заручники терористів. Ми не в змозі проконтролювати, чи дотримуються їхні права під час роботи на небезпечному для життя виробництві, чи не використовується там праця дітей, чи не заганяють їх у шахти під дулами автоматів «господарі», чи не ховають прямо там, у разі каліцтва.
Наші спікери з числа високопосадовців говорять на всіх майданчиках, що бандити, наркомани, диверсанти та колаборанти, спершись на іноземні багнети, захопили наші території у володіння, а наших співгромадян взяли в заручники. І якщо представники держави України, вважають, що «питання знято», якщо за експлуатацію українських громадян заплачено винагороду, то вони, фактично, сприяють рабовласникам, толерують саме такий вид господарської діяльності. Це або співпраця з ворогом, або подібна до неї «антимораль поневолювача».
Насправді, ситуація не нова. Те, що сталося з Донбасом, те, що сталося з Україною — результат ще кучмівської політики роздачі областей на поталу бандитам. Немає нічого дивного, що люди, «які вийшли з шинелі Данилича», не бачать правового вибору, коли йдеться про оплату. Дивно, що суспільство, яке проходить зараз через горнило війни, не спотикається об пропозицію закрити очі на те, хто володіє нашими людьми, як було отримано це володіння. Показово, що українці, які прагнуть вийти з імперського колоніального рабства, не шельмують ганьбою тих, хто пропонує їм забути, що основне завдання держави — гарантія прав і свобод громадян, а не збір подушного хабара.
Для того щоб відвоювати вільну Україну, необхідно, для початку, керуватися принципами свободи, розуміти, яка роль держави у вільному суспільстві. Доки для нас мета виправдовуватиме засоби, а прибутки компенсуватимуть антиправові, антилюдські методи, ми будемо залишатися в ментальному просторі ворога....
