У діалозі з ворогом
Коли українці в серцях вигукують, що боягузливі західні обивателі бояться визнати Росію країною-агресором і просто-таки силою примушують Україну до ганебного миру, вони частково мають рацію. При цьому якось забувається про те, що транслювати принципи і висловлювати позицію повинні передовсім самі українці. Для нас має бути чітко зрозуміло, з ким і про що ми не погодимося домовлятися ніколи. Тільки після цього можна звинувачувати інших у "змові за рахунок наших національних інтересів".
Українські професійні журналістські спільноти НМПУ і НСЖУ, а також російський Союз журналістів (СЖР), будучи членами одних і тих же міжнародних організацій, ще 2014 року домовилися про "діалог професійних журналістських організацій Росії та України під егідою Офісу представника ОБСЄ зі свободи ЗМІ". Що стало причиною такого рішення, особливо після того, як роль російських журналістів у російсько-українській війні була відзначена нагородженням у Кремлі, а українських журналістів "преміювали" багаторазовим полоненням, забороною на професію, переслідуваннями і вигнанням з окупованих територій, - незрозуміло. Офіційне пояснення керівництва українських медіаорганізацій полягає в тому, що "в діалозі ми можемо впливати на росіян і ефективніше захищати своїх людей в окупованому Криму і на Донбасі".
Що стосується захисту журналістів, то у позиції СЖР спостерігається якась роздвоєність. Якщо стосовно полону в окупованому Луганську української журналістки Марії Варфоломеєвої 12 липня 2015 року Союз журналістів Росії випустив спільну з НСЖУ і НМПУ заяву, в якій назвав те, що сталося, злочином і зажадав негайного звільнення Марії, то у випадку з арештом в окупованому Криму Миколи Семени він обмежився коментарем про те, що "СЖР виступає проти цензури", однак тут вважають, що "крапку має ставити суд". От і все. Жодних гнівних заяв, нагадувань про те, "що полон журналіста однієї з протиборчих сторін суперечить прийнятому 1977 року протоколу 1 (стаття 79) Женевської конвенції". Нічого. "Суд розбереться".
"Ми виступаємо проти цензури, в якій би формі вона не проводилася - будь то тиск на журналістів чи спроба закрити ту чи іншу редакцію. Зокрема, ми завжди відрізняємо цензуру від злочинів, тих чи інших порушень Кримінального кодексу. Це позиція Союзу журналістів Росії" , - озвучив у коментарі "Крим.Реалії" секретар Союзу Тимур Шафір.
За два роки анексії російський Союз журналістів жодного разу не відгукнувся заявами на підтримку кримських журналістів, на яких заведено кримінальні справи, кримських редакцій, вигнаних з півострова або заблокованих у Криму за вказівкою "Роскомнадзора", кримських спікерів, переслідуваних за коментарі, які вони дають українським ЗМІ. Розраховувати на підтримку російського Союзу журналістів українці можуть тільки вибірково, там, де "загрожувати" можна абстрактним захарченкам і плотницьким, а не Путіну і його маріонеткам, які спішно перекроюють український Крим за своїми стандартами.
В одній із заяв щодо звернення НМПУ в українську прокуратуру за неодноразові незаконні перетини українського кордону секретарем СЖР А. Джазояном в ході його візитів до Криму, СЖР вважав "своїм обов'язком нагадати закордонним партнерам про те, що, відповідно до законодавства Російської Федерації, Крим є суб'єктом РФ", назвавши українське звернення в правоохоронні органи "найвищим актом агресії проти колег". А як же "суд поставить крапку"? Чи апеляція до національного законодавства стосується лише українців, переслідуваних у Криму?
"У 2014 році в регіоні було створено Союз журналістів Криму і Союз журналістів Севастополя, який є повноправним членом СЖР", йдеться в заяві російських журналістів щодо Джазояна. І при цьому нагадується, що "СЖР з 2014 по 2016 рік є активним учасником діалогу професійних журналістських організацій Росії та України під егідою Офісу представника ОБСЄ зі свободи ЗМІ". Як таке може бути? Чому санкції на прийом в організації та федерації кримських відділень стосуються всіх: спортсменів, банків, кінопрокатників... Всіх, але не СЖР і того діалогу, який з ним ведуть українські професійні журналістські спільноти?
До речі про "діалог". Українські ЗМІ розповідають про досягнуту в Відні 30 травня домовленість щодо місії ОБСЄ в Крим, "для встановлення фактів тиску на журналістів на окупованому півострові".
«Не без боротьби, але аргументи спрацювали. Отже, рішення про роботу над створенням місії під егідою ОБСЄ щодо прав журналістів у Криму прийнято. Сам факт такого рішення - це ще не перемога. Це тільки початок процесу. Місія - це інструмент, яким можна вдало скористатися, а можна не використати такий шанс. Ми повинні разом із кримськими журналістами докласти зусиль, щоб це стало успішним", - написав голова НМПУ Юрій Луканов у своєму листі.
У свою чергу, російський СЖР трохи по-іншому коментує досягнуті в Відні домовленості між НСЖУ, НМПУ та СЖР. "Дуже важливо, що в розмові взяли участь лідери найбільш авторитетних міжнародних організацій... Одним із підсумків зустрічі стало обговорення перспектив російсько-українського діалогу, зокрема продовження творчих і освітніх програм, а також підготовка місії Представника ОБСЄ в Крим, в якій візьмуть участь і журналісти, які працюють у Криму", - коментує секретар Союзу журналістів Росії Надія Ажгіхіна.
"Союз журналістів Криму і Севастополя" вже направив до Міжнародної федерації журналістів лист про те, що жодної цензури та утисків прав журналістів "у російському Криму немає". Це задля підтвердження такої картинки ми збираємося бути присутніми у спільному моніторингу з російським Союзом, що визнає законність окупації і ігнорує арешти українців у Криму? Хто буде залучений до цієї місії як "наочний посібник": кримські журналісти, які вигнані з Криму або перебувають під кримінальними статтями за екстремізм, чи журналісти, які "працюють у Криму" і є повноправними членами СЖР?
Можна подумати, що росіяни як завжди перекручують, але аналогічну заява є і на сайті ОБСЄ. "Представники Національної спілки журналістів України, Незалежної медіа-профспілки України та Союзу журналістів Росії серед іншого домовилися: 1. У терміновому порядку розглянути питання дотримання прав журналістів у Криму і сприяти проведенню спільної місії з встановлення фактів на півострові. 2. Працювати над проведенням спільної конференції з питань безпеки журналістів і дотримання етичних принципів у період конфліктів. 3. Розширити спільну програму діяльності молодих журналістів з двох країн. 4. Співпрацювати з питань безпеки та професійних стандартів при висвітленні конфліктів".
Як так вийшло, що до "фактів" після двох років анексії відносяться тільки положення журналістів на півострові в цей момент, а не формула, що вся кримська журналістика зараз перебуває у вигнанні за межами півострова? Адже якщо не відносити до розглянутих випадків заборону на мовлення та кримінальні справи проти тих, хто виїхав, не враховувати наявність у російському законодавстві статті про екстремізм за згадку про українську приналежність Криму, то окупанти завжди зможуть надати десятки і сотні задоволених життям "кримських журналістів", опротестувавши таким чином твердження України про репресії на окупованих територіях.
Та й про які "спільні програми навчання для молодих журналістів", "спільні конференції щодо етичних норм" ідеться? Чи справді українські журналісти потребують такого "діалогу" зі "старшими" російськими товаришами?
Наприкінці хочеться сказати кілька слів про принципи, під якими українські журналісти повинні підписатися, "задля збереження діалогу". Вони викладені в заяві низки міжнародних інституцій "до учасників російсько-українського діалогу". Нас просять визнати, що:
"Сторони діалогу є громадськими організаціями, які поділяють міжнародні професійні стандарти і принципи в галузі свободи ЗМІ; в зв'язку з цим, вони не є і ніколи не були сторонами конфлікту в Україні. Сторони щиро вірять у значимість діалогу для забезпечення безпеки журналістів, які висвітлюють конфлікт, і зниження рівня мови ворожнечі і пропаганди війни у ЗМІ своїх країн. Сторони діалогу є легітимними учасниками міжнародних професійних об'єднань і в силу цього дотримуються взаємної поваги один до одного, а також будуть утримуватися від агресивної риторики щодо один одного. Сторони діалогу є самоврядними організаціями і відтак будуть утримуватися від залучення державних органів у свою професійну діяльність і суперечки, що виникають".
Українським журналістам доведеться вирішити, чи можуть вони вважати СЖР, що відкрито підтримує анексію, - "не стороною конфлікту"? Чи готові вони до спільних російсько-українських "навчальних програм для молодих журналістів"? Чи будуть вони прислухатися до думки російських "колег" щодо мови "ворожнечі і пропаганди війни у ЗМІ"? Чи дозволять "моніторити стан кримських членів СЖР", винісши за дужки тих кримчан, які, залишивши все, пішли слідом за своєю країною, щоб продовжувати працювати, продовжувати говорити про жахливий факт окупації? А головне, заради яких цілей українським журналістам варто продовжувати залишатися в діалозі з агресором? На кого більше впливає "діалог", у чиїх інтересах він розвивається? Я вже не кажу про те, наскільки етичним і репутаційно прийнятним для українців є винесення за межі конфлікту професійної медіаспільноти країни-агресора в умовах зростаючої інформаційної війни проти України.
