Про мої стосунки з Королем...

...Я завжди відчувала інтерес до Історії. Якусь інтригу, великий сюжет.  Для мене завжди було загадкою, як люди, що жили в умовах бездержавності, змогли за дуже скромних обставин прищепити дітям риси аристократичного виховання. Перш за все — це великий пієтет перед знаннями, велика самодисципліна, дуже часто обмеження. Коли я вже працювала в газеті «День», від нашого фантастичного автора Петра Кралюка дізналася, що у моєму рідному районі була колись Академія. І це одразу перевертає всю топоніміку і змушує дивитися на свою землю в іншій системі координат. Ця система координат передбачає, що Володимир-Волинський — це не районний центр, а друга столиця Київської Русі. І саме в такій оптиці треба дивитися на всю нашу Історію і сьогодення...

...Була така постать — Данило. В пізній історіографії він відомий, як Данило Галицький. Але в цьому є історична інтрига. Данило є єдиним нашим Королем. І саме це змушує кожного запитати себе: а якою я бачу країну, котра мала свого Короля? Я в школі за старшою сестрою читала всі її хрестоматії, тому що мені було мало етажерки з книжками, що стояла в кімнаті. І там я прочитала п’єсу Івана Кочерги «Свіччине весілля». Я пригадую хвилювання, коли через бурю і темряву ця дівчинка повинна була донести свічечку. Так поступово складалося розуміння, що не могла Україна довго тримати в собі такі унікальні українські характери, якби не було із самого початку могутнього «щеплення». Отже, хтось дуже авторитетний і дуже сильний «вколотив» цю матрицю. Що вона тисячоліття трималася і ще досі дає свою магічну силу.

ФОТО ЮРІЯ ГАРКАВКА, «День»

З одного боку, українці багато страждали, і в ХХ столітті зокрема, а з другого — вони стоять на такому могутньому історичному щиті, що, я вважаю, потрібно скоріше дивуватися фантастичними рисами свого народу, який вцілів і доніс це. І одне з таких фантастичних див — історія короля Данила: він підхопив спадщину Києво-Руської держави і в трьох своїх столицях — Володимирі, Галичі й Холмі, — досяг великих державотворчих успіхів. Данило був одним із тих, хто зупинив Орду перед Європою. І ця могутня постать сьогодні потрібна для того, щоб ми бачили якість нашої Історії, всю її цивілізаційну спадщину, яку потрібно не тільки захищати, а й пишатися нею. Наша історія — це безліч захоплюючих серіалів. До речі, надзвичайно, мати короля Данила — Анна — була дочкою Візантійського імператора Ісака II Ангела. Хто знає про це? Хіба це не надихає?

...Моя бабуся народилися у селі поблизу Володимира. Але в тій, попередній, історії це було село біля районного центру, отже, виходить, що вона народилася у передмісті столиці. І дуже мені шкода, що ми знаємо лише про три покоління своїх предків. Мій прапрадід віз 1861 року грамоту про  скасування кріпосного права, він тоді на пошті працював. І маючи хорошу уяву, можна легко домалювати своїх більш далеких предків. Я просто переконана, що вони були на «світлій стороні вулиці» і допомагали Данилу... В усякому разі, я так відчуваю. Якщо через тисячі років ця історія нас хвилює, значить, вона жива. Перш за все, вона відкриває перед нами таку реконструкцію історії, яка потребує від громадян самоповаги. Погодьтеся, історія України з Королем — це зовсім інша історія. Ніж без Короля в Голові... Володимир Великий, хреститель Русі, Данило, Король Волині і Галича, Ярослав Мудрий — з цими особистостями ти почуваєшся інакше. Це були драматичні часи і водночас — історії успіху.

Данило належав до Мономаховичів, тобто був справжнім нащадком Рюрика. І що важливо, вся ця історія не є конфронтаційною — Данило Галицький чи Данило Волинський... Ні, він Король Волині, Галича і Холма, того періоду, коли була підхоплена слава Київської держави. Зрештою, він повернув собі свій престол у Києві, це ми повинні фіксувати як успіхи, піднесення та досягнення. Звісно, це було помітно і в Європі, бо невипадково Папа Римський коронував Данила... Але головне те, що ми органічно, у сьогоднішній боротьбі за Свободу і Європу, виявили, що в нас велика спадщина. Ми відкрили цю «скриню скарбів», кожен може взяти з неї... Нащадками чого ми прагнемо бути? Руїни? — Це легко. Вона перед нами. Величі? — Складніше.

Це історія, яка потребує інтелектуальних зусиль, смаку і мужності. І —  реставрації. Треба створити величезну кількість доказів, що саме ми є спадкоємцями цієї Історії. І ключі від Європейської «брами» треба взяти у Короля Данила...

З любов’ю Лариса ІВШИНА