«Завершилось усе веселкою сяйною…»

Картина представлена у постійній експозиції Музею європейського мистецтва ХІХ–ХХІ століть, що є відділом Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького (вул. Стефаника. 3) і завжди привертає неабияку увагу публіки, у чому я мала можливість неодноразово на власні очі переконатися, навідуючись до Картинної галереї і «з робочими візитами», і як пересічний відвідувач. То в чому ж її «фішка»?

Французький художник Пауль (Поль) Мерварт (1855 – 1902) народився у Херсонській губернії, в селі Мар'янівка. Походив зі змішаної родини. Його батько, Жозеф, був французьким солдатом – брав участь у Кримській війні. Мати, Пауліна Фішер, була полькою. Про це «Дню розповіла лектор-екскурсовод відділу «Музей європейського мистецтва ХІХ–ХХІ століть» Жанна Спірідонова.

Кілька років родина майбутнього художника живе у Вінниці. Згодом – у Львові. «На вибір саме художнього фаху Мерварта вплинула його поїздка до Італії, – розповідає екскурсовод. –  Картини світової слави художників справили на Пауля неабияке враження, що, власне, й надихнуло його присвятити життя мистецтву».

Мерварт вивчав живопис у Відні, Граці, Мюнхені і Дюссельдорфі. Потім вступив до Паризької школи витончених мистецтв (вчився в Ізідора Пильса та Анрі Лемана). Був настільки успішним студентом (1877 – 1884), що кілька разів отримував нагороди за свої праці. 

«Дебютував як самодостатній художник 1879 року на Всесвітній виставці в Парижі, де його помітили, й відтоді виставлявся не лише у Франції, а й у Сполучених Штатах Америки, також – у Відні, Лондоні, Празі, Берліні, Брюсселі, Будапешті, Гамбурзі, Варшаві.., – розповідає Жанна Спірідонова. –  У ці ж роки Мерварт приймає французьке підданство і заживає слави  талановитого портретиста і живописця».

Мав двох братів, один з яких, Еміль, обіймав посаду керівника Заморського департаменту Франції. Ймовірно, саме завдяки підтримці брата, Пауль отримав посаду художника при вище згаданому відомстві. Багато мандрував. Був  на Канарських островах, у Сенегалі, в Конго, Тунісі, Мавританії, Сомалі…

Але ще перед тим, працюючи ілюстратором-кореспондентом журналу Le Monde Illustre ( «Світ в ілюстраціях». – Т.К.), встиг побувати в Росії та Австро-Угорщині. Відвідав Галичину, в тім числі – Львів. Тоді ж привіз до Львова картину «Потоп», написану 1881 року в Парижі, котру демонстрував роком пізніше на виставці Товариства прихильників красних мистецтв.

«Пауль сам був членом цього товариства, – говорить екскурсовод, – не втрачав зв’язку з львівським художнім середовищем, постійно спілкувався з митцями. Тоді ця картина вразила всіх! До слова, вражає й досі! Полотно запам’ятовують всі наші відвідувачі. Можливо, тому, що на ньому показані боротьба життя і смерті, краса кохання і людського благородства…».

Виставка ця відбулася 1882 року. Полотно «Потоп» тоді придбала для власної колекції графиня Гелена Мієр. А через 27 років подарувала його Міській картинній галереї. Отак картина  екс-львів'янина Мерварта 1909 року, вже після смерті митця, назавжди оселилася у фондах музею.  

Пауль Мерварт прожив всього-на-всього 47 років. Трагічно загинув у травні 1902-го. Сталося це на острові Мартініка, що в Карибському морі, у містечку Сен-Пьєр. Художник потрапив туди у складі урядової комісії, котра досліджувала діючий вулкан Монтань-Пеле. Унаслідок несподіваного і дуже сильного виверження, котре сталося вранці, загинули-згоріли  всі, хто на той час перебував у містечку, а це – близько 30 тисяч людей. Вціліли тільки-но дві особи – ув’язнений, котрого утримували в підземній одиночній камері, і чоботар, котрий мешкав на околиці міста. Ці чоловіки також отримали сильні опіки, але спромоглися вижити…

Тематика творів Пауля Мерварта була дуже різною – від біблійних мотивів, жанрового живопису до портретів молодих жінок, здебільшого – парижанок (він навіть створив цілий цикл таких образів і назвав «Галерея краси»). При написанні робіт використовував олію, акварель, пастель, вдавався до створення графіки та фресок, був чудовим ілюстратором.

Але повернімося до історії полотна «Потоп». На картину художника надихнула  поема Альфреда де Віньї «Сара», яка входила до трилогії «Містична книга», а в ній оповідається історія Вселенського потопу і невмирущого кохання сина ангела – пастуха Еммануїла і доньки людської – Сари. Закохані відмовилися розлучатися заради порятунку, відтак фактично підписали собі смертний вирок…

«Твір Пауля Мерварта став живописним відлунням заключних рядків поеми «Сара» де Віньї», – зазначає екскурсовод і наводить оті, останні, рядки, нагадуючи, що це – переклад з французької Галини Пагутяк:

«То був останній крик останніх із людей,

Що рвався з вод, із юних двох грудей.

З останніх сил тримаючи кохану,

Виднілись руки юнака над океаном,

А потім зникли. В тиші над водою

Завершилось усе веселкою сяйною».

Жанна Спірідонова говорить, що Мерварт, будучи яскравим представником салонного мистецтва, яке не мало демонструвати відкритого страждання, показує над персонажами «Потопу» яскраві промені сонця і райдугу, яка є символом Благості-Благодаті Господньої, й все ж дарує надію на порятунок Еммануїла і Сари... 

І ще раз екскурсовод наголошує на тому, що картина Пауля Мерварта нікого з відвідувачів не залишає байдужим. Напевно, також з огляду на те, що її автор так рано пішов із життя. Отже, чим це полотно було для самого художника? Тільки втіленням вражень від поеми де Віньї? Чи все ж таки й передчуттям власної трагічної загибелі від стихійного лиха?..

То ходіть до музеїв – дізнайтеся і розвивайтеся. За бажання, робіть власні розвідки. І читайте газету «День» – маємо чим зацікавити і здивувати. А головне – заохотимо «глибоко копати». Щоби знати!