Маршрут для столиці

Часто запитую себе — чи люблю Київ, у якому живу останні 11 років? Чесно зізнаюся, ніколи не ставила собі за мету перебратися до столиці із провінційного містечка, де виросла. Навіть після школи обрала виш у Черкасах — аби тільки не метушливий і гамірний Київ. Але університетська практика, а потім робота у «Дні» та заміжжя вкоренили мене у столиці.

Щоб любити Київ, треба знати його, відчувати запахи вулиць, звикнути до заклопотаних містян і запаморочення в голові після мандрівки з одного кінця міста до іншого. Тому — так, більше люблю Київ, ніж ні. Але наші стосунки радше букетно-цукеркові, вони міцнішають під час випробувань — коли стаються потопи на Хрещатику, вирубується парк під готель чи торговельний центр. Хіба можна так із містом?

Зрозуміло, що проблем назбиралося чимало: застарілі комунікації, перелатані дороги, роками недофінансовані школи, лікарні, дитсадки, несучасні мостові розв’язки. Перелік — безкінечний. Кожен міський голова киває на попередника: мовляв, це той не впорався з менеджментом. При цьому кожен обіцяє нам Київ по-справжньому європейський. Чому ж не вдається?

ЩО НЕ ТАК

Редакцію зацікавив пост у «Фейсбуці» на цю тему киянина Юрія БОГДАНОВА. Він чимало років прожив у столиці, зараз працює радником голови Дніпропетровської ОДА, а останній візит додому вразив його до розпачу. Так, система громадського транспорту не виконує своїх функцій, при тому, що на грант Світового банку для Києва розроблена унікальна транспортна стратегія. Цей документ пролежав у шухлядах понад рік, тільки зараз її рекомендації вивчають чиновники.

Юрій Богданов звертає увагу на пішохідні зони та велодоріжки. Прорив, на його думку, дійсно є, але у світі це робиться інакше. Приміром, велодоріжки прокладаються в центральній частині міста, а не в спальному районі. Інша проблема — занедбані парки та сквери. До речі, на це звертав увагу в коментарі «Дню» еколог Олександр СОКОЛЕНКО. На думку Олександра, комунальні підприємства, які опікуються зеленими зонами, працюють заради витрачання бюджетних грошей, а куди й на які завдання — не важливо.

Ремонт доріг, якість адміністративних послуг, робота житлово-комунальної сфери, на думку Богданова, теж могли б бути кращими. А інклюзивний простір у столиці! Чого варті сходи з Пейзажної алеї за 89 мільйонів гривень, цілком неприступні для людей з особливими потребами чи мам з дитячими візочками. Юрій Богданов відзначає, що відкривати кілька садків чи стадіонів на рік, чим так хизується команда мера, — це не рівень для Києва. З бюджетом і можливостями столиці мало б бути десятки таких об’єктів щороку.

ОБІЦЯНКИ-ПРИМАНКИ

Про ці проблеми «День» пише багато років. Якби чиновники прислухалися до порад експертів, можливо, у столиці було б інше обличчя. Між тим, у передвиборчій програмі мера Віталія Кличка йшлося про перетворення Києва на європейське місто, комфортне для життя. Серед перших кроків на посаді мера Кличко обіцяв припинити хаотичну забудову, визначити в генплані міста межі історико-культурних ареалів, зберегти історико-культурні зони, природні ландшафти і самобутні історичні території. Погодьтеся, новини про знищення дерев у Протасовому яру, будівництво житлового комплексу на Батиєвій горі, засипка піском озера Качиного чи знищення Совських ставків ідуть урозріз зі словами мера.

Також, за задумом Віталія Кличка у місті мали з’явитися нові публічні простори, веломаршрути, пішохідні зони на Подолі, а вулиці повинні були звільнити від МАФів. Мер обіцяв, що зникнуть черги до шкіл та дитсадків, з’являться нові сучасні парки, пріоритети людини і громадського транспорту переважатимуть над автомобілем. Тоді, наприклад, як пояснити сумнівне подорожчання проїзду в комунальному транспорті до восьми гривень?

БУДІВЕЛЬНІ ЛЕЩАТА

Ще мер планував повернути місту раніше розкрадене комунальне майно, зокрема об’єкти культурної спадщини. Певно, найбільше нагрішив із цим екс-голова столиці Леонід Черновецький, видавши сотні дозволів на приватизацію та оренду міського майна, і це питання мала вирішити спеціально створена тимчасова комісія при Київраді. Вона працювала понад рік, але розплутати «клубок Черновецького» так і не змогла. Навіть якщо був готовий проект рішення про розірвання певного договору оренди між містом і приватною компанією, депутати Київради за це не голосували.

«От зараз кажуть, що немає генплану, що потрібен новий, який нас врятує. А чому чинний не виконується? Більше того, місто починає розвиватися за суперечливими детальними планами території, — продовжує опис проблем Леонід КОСАКІВСЬКИЙ, перший міський голова Києва. — Мені здається, що проблема не лише в генплані, а в тому, що правила диктують забудовники. От нещодавно місто заливало, влада про це вже забула, затихли бадьорі запевнення, що все вирішимо. Можновладці пояснювали це по-різному, але обходили головну причину, про яку говорили експерти, — це неправильна, точкова, хаотична забудова міста, яка призвела до того, що зливова каналізація в нинішньому її стані виявилася неготовою прийняти такі обсяги води. Але чи ви чули, щоб хтось казав, що будуть із цим щось робити? Ні. Бо тоді довелося б винуватити самих себе».

І це має пояснення, бо команда Кличка досить тісно пов’язана із забудовниками. Приміром, Максим Микитась. Він заснував і до 2016 року очолював корпорацію «Укрбуд», яка працює над будівництвом скандального житлового комплексу «Сонячна Рів’єра» на території Микільської Слобідки. У 2014—2015 роках Микитась був депутатом Київради від політсили Віталія Кличка «УДАР», зараз він є народним депутатом. Далі — Ігор Ніконов, який у 2014—2015 роках           був першим заступником голови КМДА, а тепер — радник мера                       Києва. Ще 2001 року Ніконов заснував компанію KAN Development, зараз він є її почесним президентом. А влітку заступником голови КМДА став В’ячеслав Непоп, який до того більш ніж десять років керував комунальним підприємством «Житлоінвестбуд-УКБ».

«ЗАВДАННЯ ВЛАДИ — ДАТИ ЯКІСНІ ПОСЛУГИ»

На думку директора аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександра СЕРГІЄНКА, Києву притаманні хвороби всіх українських міст, на що є об’єктивні причини. «Із 2006 року, коли до влади прийшла команда Леоніда Черновецького, а потім — Олександра Попова, місто не розвивалося, міське господарство не підтримувалося належним чином. Деякі мости свого часу помпезно відкривали, а зараз там знову капітальний ремонт», — зазначає експерт.

На якість міської інфраструктури нарікає і Леонід Косаківський: «Кажуть, що нам загрожує інфраструктурна криза, але потопи показали, що вона вже є. Якщо далі нічого не робитиметься з упорядкуванням забудови, подібні проблеми виникатимуть у різних місцях і з різного приводу. Ще один наочний приклад, як розв’язують» у нас проблеми. Повне фіаско відповідних служб КМДА, які не прорахували перед «розлученням» з «Київенерго» всіх його аспектів і не запропонували добре прорахованої послідовності кроків на цьому шляху без форс-мажорів для людей. Війна з «Нафтогазом» за постачання газу завершилась фактичною капітуляцією, яку зараз намагатимуться видати за небачену перемогу. І та сума в 730 мільйонів гривень, обіцяна урядом, не розв’язує проблеми повністю. А тримісячне надування щік обернулося кошмаром для мешканців міста, яким довелося сидіти увесь цей час без гарячої води, і фактичним зривом підготовки до зими, — ця підготовка вже за місяць має закінчитися, але фактично ще й не розпочиналася. Це ще одне свідчення того, що рекрутування у владу бізнесменів дало зворотний ефект. Бізнес завжди орієнтований на прибутки, а завдання міської влади — надавати якісні послуги людям».

ДЕ СТРАТЕГІЯ?

Щоб рухатися у правильному напрямку, місту потрібна власна стратегія розвитку. Розмови про це ведуться кілька останніх років. Але де результат? «Справді, група архітекторів та урбаністів півтора року проговорювала різні аспекти розвитку і розробки цієї стратегії, ми належно представили її в Колонній залі КМДА, опублікували статтю, але далі діло не пішло, — зауважує Олександр Сергієнко. — Відповідно до закону про державну регуляторну політику у сфері господарської діяльності, всі області та міста Київ і Севастополь повинні розробляти стратегії розвитку. Але запропонована для цього методика годиться для просторового регіонального розвитку і не підходить місту. Мер та його оточення мають усвідомити, що необхідно розробляти свою стратегію розвитку, потрібно створити робочу групу, яка цим займалась би».

«Ми навіть розписали цей механізм, те, що має бути постійний орган, який займатиметься розробкою, моніторингом, корегуванням стратегії, — додає експерт. — До цього потрібно залучати якомога більше учасників: представників влади, бізнесу, мистецтва. Без стратегії це будуть хаотичні рухи: сьогодні ремонтуємо дороги, а завтра тепломережі. А куди ми прийдемо? Забудуємо всі робочі зони житлом чи залишимо щось як резерв для міста? Чи створимо місто для студентів? Тулуза, до прикладу, виросла на чотирьох китах, одним із яких була вища освіта. Тулуза — друге місто у Франції після Парижа за кількістю студентів. Це центр космічної та авіапромисловості всієї Європи. Це тому, що свого часу вони вибрали основні стратегічні напрямки розвитку».

«КИЇВ ВТРАЧАЄ ПОЗИЦІЇ»

Столиця має задавати тон у розвитку іншим містам. Для цього треба уміти розставляти пріоритети, переконаний Леонід Косаківський. Він згадує, що коли керував Києвом 25 років тому, ситуація була набагато складніша, доводилося піднімати місто з колін. Але сили не розпорошували, натомість визначили чотири головних завдання: продукти, транспорт, будівництво житла, медицина і соціальна підтримка незаможних, у що й вкладали всі ресурси.

«Київ дійсно втрачає позиції,   — продовжує перший київський міський голова. — Про деякі проблеми я давно веду мову, але ніхто на це не звертає уваги. Якщо взяти загальні причини, то їх кілька: брак стратегічного мислення, нездатність осягнути перспективу, вузький горизонт бачення міських проблем та нерозуміння шляхів їхнього розв’язання. Крім того, непрофесіоналізм — я вважаю, що кадрова політика провальна; нарцисизм, бо в першу чергу є бачення себе в телевізійній картинці; низький коефіцієнт корисної дії, тому що сьогодні бюджет удесятеро більший, ніж у ті складні часи, коли я працював, а використовується менш ефективно».

НЕ ТОЙ ОРІЄНТИР

Звісно, кожен будує модель розвитку міста, спираючись на певний досвід. Києву і не треба ставати копією Стокгольма чи Токіо, варто любити і розвивати те, що маємо. Європа — це ж не просто красиві пейзажі на листівках, а співпраця громади й чиновників на благо міста.

«Напевно, ми самі собі заважаємо стати європейською столицею,   — розмірковує архітектор Олег ГРЕЧУХ. — Навіть якщо наші чиновники замовлять готову стратегію розвитку Копенгагена чи іншого міста, передового за благоустроєм та середовищем для людей, це не значить, що все так і реалізується. Красиві картинки теж має хтось придумати і проілюструвати. У нас можуть зробити гарний автомат чи ядерну ракету, а забезпечити якісний благоустрій, зручне середовище для людей ми не вміємо».

«Я так розумію: наші чиновники все ще оглядаються не на Європу, а на Росію чи столиці колишніх радянських республік. Те, що в них є сьогодні, у нас буде завтра. Маю на увазі певні типи благоустрою громадського простору, — додає Олег Гречух. — Можливо, радянська спадщина більш зрозуміла чиновникам, адже там теж, якщо виникає фірма-підрядник, є можливість прокрутити якісь гроші. Тож якщо треба поєднати звички 1990-х років, менталітет і зробити щось нове, то об’єктами для наслідування та копіювання є саме колишні радянські столиці. Узяти до прикладу балтійські країни: їхні виші нібито випускали архітекторів чи міських управлінців за тими ж радянськими програмами, що й у нас, але їм якось вдається змінюватися. У нас насилу можна розбурхати навіть мікрогромади, щоб зробити що-небудь для свого двору чи будинку».