... Все были готовы на жертвы, знали, что не сегодня-завтра их уничтожат, но их волновало прежде ли знать мир об этом, или мир что-то скажет? .. И вторая проблема - еще более духовная: будет кому помолиться за всех, кто погиб?
Александр Быковец, священник

Правобережна Україна: синтез історії

Про «Українську трилогію» Даніеля Бовуа
2 октября, 2020 - 10:08

Що собою являє історія? Чи не є вона ареною взаємодії (а ще: зіткнення, протиборства, злиття, кооперації) одразу декількох різноспрямованих чинників і сил? Мабуть, «переплетіння» — ось слово, яке найкращим чином характеризує внутрішню сутність історичного процесу, часто приховану від нас. Саме «переплетіння» — не меншою мірою, аніж «конфлікт», «двобій», «хто-кого» та інші терміни з «простору непримиренності».

Історія Правобережної України кінця ХVІІІ, ХІХ та початку ХХ століть, історія величезного регіону (в таких географічних межах: 1. Велика Київщина, включно із сучасними Житомирською (частина) та Черкаською областями; 2. Поділля — Вінниччина, Хмельниччина; 3. Велика Волинь — терени Луцької, Рівненської та частини Житомирської областей) — це минуле регіону, багато в чому ключового для розуміння національної історії загалом. Адже не буде перебільшенням стверджувати: в історичній пам’яті більшості жителів цих земель міцно закріпилися (починаючи, щонайменше, з діда-прадіда — й глибше в часі) живі спогади про «непрості», м’яко кажучи, часи дуже складних переплетінь доль й численних владних інституцій — радянських (а раніше — царсько-імперських), польських... А на цьому тлі — історія нашого народу, її великий сегмент.

Нова книга відомого французького вченого Даніеля Бовуа, визнаного в Європі дослідника історії Польщі, України та Росії, іноземного члена НАН України, зарубіжного члена Польської академії наук, директора центру історії слов’ян в університеті Париж І — Пантеон — Сорбонна, присвячена саме цьому питанню. Тому в центрі твору (800 сторінок!), дуже точно названого: «Трикутник Правобережжя. Царат, шляхта і народ. 1793-1914 рр.» (одразу занотуємо: «народ» у мсьє Бовуа — це конкретно український народ, а не якась абстракція!), — боротьба між російським самодержавством, починаючи від часів другого та третього поділів Польщі, та польськими елітами за панування в регіоні Правобережжя, зокрема за контроль над українським селянством.

Фахово аналізуючи соціальні, економічні й культурні процеси, Даніель Бовуа показує складнощі інтеграції колишніх земель Речі Посполитої в імперію Романових (причому доводить свій аналіз аж до початку Першої світової війни). Історик пояснює, чому польська землевласницька аристократія, всупереч зростанню російського націоналізму, так само і всупереч пробудженню української національної ідентичності, залишалась аж до більшовицького перевороту привілейованою й успішною групою. І найважливіше: доводячи нереалістичність усіх проєктів як полонізації, так і русифікації основної маси населення Правобережжя, книжка професора Бовуа подає формування української нації як абсолютно закономірний продукт історичних умов, що склалися на цих теренах.

800-сторінковий фоліант випущено київським видавництвом «Кліо» (керівник — Віра Соловйова, перекладач — Зоя Борисюк) на основі нового синтетичного об’єднання, узгодженого з автором, трьох попередніх робіт Даніеля Бовуа: «Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами. 1831-1863» (український переклад 1996 року), «Битва за землю в Україні. Поляки в соціоетнічних конфліктах. 1863-1914» (український переклад 1998 року) та «Російська влада і польська шляхта в Україні. 1793-1830» (український переклад 2007 року). Книга видана за ініціативи і творчої підтримки Ігоря Кавича — голови ГО «Підгірці-Шолом».

Отож, перейдемо тепер до розгляду «вузлових» ідей праці професора Даніеля Бовуа. Автор зазначає: «Йдеться про розлоге дослідження, яке охоплює центральну частину нинішньої України між Дніпром, Дністром і Бугом, починаючи з її приєднання до Російської імперії (1793 рік) і до Першої світової війни. Автор показує, що впродовж усього ХІХ століття український народ на цій території перебував у сфері польської гегемонії, з якої поволі підпадав під російський вплив. Але перспектива дослідження тут не вузькопатріотична, а багатовимірна. Лівобережна Україна, яку внаслідок поділу 1686 року приєднали до Росії і в якій у 1764 році ліквідували гетьманат, мала інший шлях еволюції. Галичина, яка в 1772 році відійшла до Австрії, також пройшла власний шлях розвитку. Українську справу там почали визнавати, а от у трьох колишніх польських воєводствах, які стали Київською, Волинською і Подільською губерніями, це було неможливо».

Праця Даніеля Бовуа є, окрім використаного істориком величезного масиву фактичних і документальних джерел, ще й гострополемічною.

Так, автор доволі гостро критикує «спокуси красивих історій», тобто прагнення покласти край «конфліктному баченню суспільства ХІХ століття». Мовляв, краще змалювати поміщиків тільки освічених, вони друзі селян і прихильники скасування кріпацтва; не такі радикали, як Радіщев, але людяні й сформовані на ідеалі людини доброї від природи, за Жаном-Жаком Руссо. І взагалі, з ненавистю слід покінчити. Радянська історіографія багато про неї писала й, далебі, перебільшувала. Сьогодні українець прагне бачити дворян, які були зразками доброчесності, рушійною силою сільської економіки й добрими господарями селянства, котре було просто щасливим і жило «нормально». Відкиньмо образ наших предків як жертв кріпацтва й одвічних бунтівників — проголошують прихильники подібних поглядів.

Неважко помітити, що такий підхід Даніелем Бовуа не приймається. Історик пише: «Такий погляд до історії вписується в ейфорійну схему — схему «історичних політиків», які нині намагаються утвердитися. Можливо, на лівому березі Дніпра сільські ідилії траплялися значно частіше, ніж на правому (?), але я особисто залишаюся вірним — без жодного анахронізму — своїм переконанням, що засновані у Франції в 1789 р. і базуються на Правах Людини». Тут є ще один, не менш важливий, аспект. Мсьє Бовуа нагадує про ідею свого співвітчизника, видатного історика Фернана Броделя, який наголошував на необхідності «охопити факти у всій довготривалості», в іншому разі дослідник ризикує потрапити в полон вузького доктринерства, тенденційності й упередженості. Д. Бовуа не хоче цього. Саме тому автор книжки раз по раз нагадує про зв’язок, який можна провести між народним гнівом 1943 року на Волині й повстаннями ХІХ століття. Бо Даніель Бовуа чудово розуміє, що зв’язок (зазвичай — зворотній зв’язок) історичних подій та явищ є значно глибшим і розлогішим, аніж це зазвичай уявляють. Це — дуже важлива думка для розуміння цілої праці.

Д. Бовуа є, як ми вже зазначали, зарубіжним членом Польської академії наук (ПАН). Але, незважаючи на це, чимала частина польських істориків (звісно, не всі) гостро не погоджується з оцінкою паризьким професором доби гегемонії Речі Посполитої на Правобережній Україні (зокрема, і після поділів Польщі 1793 та 1795 років) як «форми колоніалізму щодо українських селян». А історик про це наполегливо пише і, більше того, підкріплює таку свою оцінку конкретними фактами — від початку 800-сторінкового фоліанту. Речі треба називати своїми іменами!

Не менш цікавим є інший аспект праці. Даніель Бовуа наводить десятки й десятки життєписів багатих польських шляхтичів, магнатів, землевласників (родини Потоцьких, Браницьких, Чарторийських, Іллінських та інших), що пішли на одверту співпрацю — правду кажучи, на службу — до російської імперської монархії, особисто до царів (так, Адам Чарторийський став одним із найвпливовіших міністрів Олександра І — щоправда, тільки до початку повстання 1830 року; знаменитий письменник Ян Потоцький, автор відомого роману «Рукопис, знайдений в Сарагосі», розробляв плани завоювання Російською імперією Афганістану, потім Індії і був, ставши російським дипломатом, «гордий тим, що подорожує від імені Росії і має її представляти»). Що рухало цими аристократами, запитує себе і нас Даніель Бовуа? Багатство, яке полегшувало інтеграцію вищих кіл шляхти в Імперію? Тверезий, взаємний розрахунок? Даніель Бовуа відзначає: «Злиття частини вищого ешелону польської еліти з росіянами (не всіх: згадаймо Міцкевича, Лелевеля, Словацького... — І.С.) могло створити враження, ніби Росія дещо привідкривалася до західного світу без особливих проблем і потрясінь. Далі побачимо, що цю ілюзію поділяли і в найвпливовіших колах на Волині».

Серед тих, хто ніколи не поділяв цю ілюзію, був, поза сумнівом, В’ячеслав Липинський. Даніель Бовуа пише, що цей видатний історик показав «постійну присутність дрібної, не асимільованої в польську культуру, шляхти, яка до ХІХ ст. культивувала православ’я. Його праці знаменують розрив із традицією В.Антоновича, який сприймав історію українського народу як історію простолюду».

***

Визначний сучасний український історик Ярослав Дашкевич вказував, що «є в історичній науці дослідження, що можуть кардинально міняти погляди на цілі території і цілі історичні періоди. До таких належала і належить праця Даніеля Бовуа». Отже, «Трикутник Правобережжя» справді заслуговує на пильну, гранично серйозну увагу українського читача.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ