Почему мы разлюбили НАТО и ЕС

«Згідно з останніми опитуваннями, підтримка вступу в ЄС в Україні знизилася до 46% проти 64% у грудні минулого року, у НАТО — майже до 42% проти 51%. Водночас зростає антизахідна і, зокрема, антиамериканська риторика, на яку влада фактично не реагує. Як це сприймається нашими партнерами на тлі наших європейських та євроатлантичних прагнень?»

Це питання деякий час тому кореспондент Укрінформу задав Дмитру Кулебі, міністру закордонних справ України. Нижче ми розкажемо, як саме пропонує діяти глава МЗС. Але насамперед розберемося, що ж відбувається із зовнішньополітичними пріоритетами та симпатіями українців.

ЄВРОПЕСИМІЗМ НА МАРШІ

Дослідження, про яке йде мова, провів Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) з 26 до 30 квітня цього року. Опитування проводили методом CATI (телефонні інтерв’ю з використанням комп’ютера, computer-assisted telephone interviews) на основі випадкової вибірки мобільних телефонних номерів. Всього проведено 1500 інтерв’ю.

Згідно із отриманими соціологами даними, 46,1% українців підтримують вступ України до Європейського Союзу і 41,9% виступають за вступ до НАТО.

«Європейська правда» порівняла ці показники із попередніми. Виявилося, що, дійсно, підтримка членства у ЄС і Північноатлантичному альянсу за останні місяці знизилася. За даними опитування агентства «Рейтинг», проведеного 13—17 грудня, 60% наших співгромадян підтримували приєднання України до ЄС і 52% — до НАТО.

За даними дослідження фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічної служби «Центру Разумкова» від 13-18 грудня 2019 року, понад 64% українців вважали, що наша країна має інтегруватися в Європейський Союз, понад 51% підтримували ідею членства України в НАТО. Ситуація, прямо скажімо, є тривожною. Але дещо закономірною.

НАДІЇ, ЩО НЕ СПРАВДИЛИСЯ

Коріння проблеми полягає в тому, що українці — завдяки політикам та медіа — мають дуже викривлене уявлення про ЄС та НАТО, про взаємовідносини України та Європейського Союзу, України та Альянсу. Чомусь в суспільстві , і навіть в журналістсько-експерному середовищі, популярною є думка про те, що Брюссель — в двох своїх іпостасях — має пропонувати Україні членство в обидвох структурах просто по факту. У випадку Євросоюзу — через те, що Україна є європейською державою, в випадку із НАТО через те, що Україна має величезне значення для безпеки європейського континенту. І не тільки. Про необхідну важку, болісну та довгу трансформацію країни на шляху до євроатлантичної та європейської інтеграції, про необхідність запровадження всіх правил та процедур, встановлених ЄС та НАТО для кандидатів на вступ в ці організації, не люблять в нас говорити ані політики, ані експерти, ані журналісти. При чому чим більше політичний діяч або інша публічна особа є проєвропейською, тим більше в її виступах та публікаціях буде «шапкозакидательного» єврооптимізму і менше раціональних пояснень.

Після Євромайдану, після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, багато співгромадян були впевнені — до приєднання до спільного європейського дому Україні залишилось зовсім небагато. Але Україна досі не є навіть потенційним кандидатом на вступ до Євросоюзу і взаємодіє із ЄС в рамках Східного партнерства — проекту Європейського Союзу для країн-СУСІДІВ. Втім, чомусь в медіаполє часто-густо зустрічається думка про те, що Україна, виконуючи свою частину Угоди про Асоціацію та сумлінно працюючи в Східному партнерстві, просувається до вступу до ЄС. В деякому сенсі це так — країна дійсно таким чином стає більш європейською. Але в юридичному сенсі процедура вступу України до ЄС ще не розпочата — наша країна не має статусу навіть потенційного члена Євросоюзу (на відміну, наприклад, від Косова).

Також багато було сподівань на швидкий вступ до Північноатлантичного альянсу, і в рамках цього процесу, отримання в найближчому майбутньому Плану дій щодо членства в НАТО — бо, воюючі на Сході, ми ж захищаємо західні цінності, як інакше? Але цього не сталося. Шлях євроатлантичної інтеграції виявився набагато більш довгим та тернистим, ніж ми собі уявляли.

ТУТ І ЗАРАЗ

Дуже мало хто наважується казати громадянам України правду: про те, що наше зближення з ЄС та НАТО тільки починається, що попереду нас чекає важка праця — в першу чергу, над собою, в другу — із побудови партнерських відносин на євроатлантичному на європейському напрямках. Натомість активно підігріваються необґрунтовані сподівання на швидке та неодмінне приєднання України до ЄС та НАТО.

Це завищення сподівання колись мали зіграти з українцями злий жарт. І, здається, його час настав.

Громадяни України, насправді, розчаруватися не в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі як таких. Вони розчарувалися в тому, що нас туди не беруть тут і зараз. Показники виконання Угоди про асоціацію з ЄС, рівень відповідності України вимогам до кандидатів в НАТО нікого не цікавлять. Але якщо б і цікавили, про це вам не розкажуть в вечірніх новинах на ТБ і та в Інтернет-таблоїдах. Це нудно та сумно. Ці теми не лобіюють олігархи, і навіть грантів на пояснення «для мас» всіх нюансів та СКЛАДНОЩІВ європейської та євроатлантичної інтеграції не видають.

На цьому грунті «образ та невдоволення» і починає пишним цвітом квітнути спочатку європесимізм, а потім і антизахідні настрої, які активно підігрівають та розганяють відомі всім політичні сили, політики, медіа і навіть експерти.

ПИТАННЯ ЗАЛИШАЮТЬСЯ

Що ж робити?

Подивимося, як відповів на питання, задане на початку статті, міністр Кулеба.

«Мене турбує поширення в українському медіапросторі антизахідної риторики — це абсолютно не відповідає інтересам українського народу.

Але жодної антизахідної риторики у виконавчій вертикалі влади або у вертикалі, відповідальній за зовнішню політику, немає. Ми абсолютно переконані в тому, що Україна має надалі рухатися до членства у Європейському союзі і НАТО, і я не бачу жодних навіть натяків  на якісь розвороти чи зміну ставлення до цього курсу», — зазначив він.

Сигнал МЗС про незмінний курс є дійсно важливим і безумовно позитивним для всіх єврооптимістів. Але все одно залишається питання — як забезпечити збереження цього позитивного настрою ще на довгі роки і поширити його в маси?

Очевидно, що, окрім підтримання урядового курсу на ЄС та НАТО, потрібно весь час пояснювати людям, грубо кажучи, «чому ми досі не в Європейському Союзі та Північноатлантичному альянсі, але обов’язково маємо туди йти», «навіщо нам НАТО та ЄС» та яке «домашнє завдання» ми маємо зробити для вступу в ці структури. Якщо цього не зробити, відсоток європесимістів буде зростати кожного року, поки Україна буде знаходиться поза межами єдиної Європи та західного оборонного союзу. І не тільки завдяки розчаруванню людей. Не секрет, що як раз на антинатівську, антиєвропейську та загалом антизахідну пропаганду ресурсів завжди було вдосталь.