Нация держится духовными усилиями личностей
Евгений Сверстюк - философ, главный редактор газеты «Наша вера», публицист, бывший диссидент и политзаключенный

Кохана жінка газовика Шишурака

7 июня, 2007 - 00:00


Едуард ЩУР

ЛЮБОВ ГРИГУРКО З ТРЕНЕРОМ ВАСИЛЕМ КУЛАКОМ

ВАЖКА АТЛЕТИКА

Наприкінці квітня, на черговому чемпіонаті Європи у Німеччині, збірна України з важкої атлетики виступить чоловічим та жіночим складом. На жаль, внаслідок певних причин, серед учасниць не буде найтитулованішої нашої штангістки. Нині в Любові Григурко складний період, і для неї дуже важливо не втратити бойовий настрій і віру в себе. Як розповіла Люба автору цих рядків, її головною метою залишається Олімпіада 2000 року. Кількість ліцензій прямо залежатиме від командного місця на чемпіонаті світу-99. Пік найвищої готовності в усіх дівчат зорієнтовано на Австралію:

Я загалом із потроєним завзяттям готуюсь до свого майбутнього старту в Сіднеї, - підкреслює Любов Григурко. - Зізнаюсь, що дуже полюбила цей такий далекий від нас, але напрочуд красивий континент, що буквально потопає у квітах.

Але починалася ваша спортивна кар 'єра не з важкої атлетики?

Після школи (а всі мої дитячі роки пройшли у селі Клебань Тульчинського району Вінницької області) я вступила до Івано-Франківського фізкультурного технікуму на відділення легкої атлетики. Моїм наставником був Іван Шарий - відомий в Україні фахівець, який свого часу підготував групу класних штовхачів ядра та метальників молоту. Під його керівництвом я виборола кілька призових місць на чемпіонатах області та України.

Твій перехід у важку атлетику не можна назвати випадковим...

До мене вже досить вдало випробовували свої сили на помості Лілія Савченко та Віка Коновалова (нині - Шаймарданова). Іван Григорович не намагався втримати мене у старому амплуа й благословив на цей крок. Благо, у нашому ж учбовому закладі цикл штанги вів дуже досвідчений наставник Василь Дмитрович Хвуст. А вже далі вони передали мене, як то кажуть, з рук у руки одному з наставників збірної СРСР Василю Григоровичу Кулаку (нині він - старший тренер жіночої збірної України. Прим. авт.). було це 1991 року.

Дозволю собі ще один авторський відступ. Прогрес Люби у новому для неї виді спорту, не може не вражати. На перших же своїх змаганнях вона виконує норму майстра спорту СРСР, а буквально через кілька місяців потому - і норму майстра спорту міжнародного класу. Того ж року в складі "загальної" збірної Любов уперше виїжджає за кордон, 1992 року стає чемпіонкою Європи у вазі до 76 кг. Повторює свій успіх і 1994 року, а сезоном раніше завойовує "бронзу" на світовій першості у Мельбурні. Так і напрошується думка про таку собі улюбленицю долі.

Ой, не скажіть! Фортуна не завжди була до мене належним чином великодушна. На чемпіонаті Європи 1993 року в Італії, коли мені довелося перед самим стартом у поспішному порядку "скидати" декілька кілограмів. Страшенно перехвилювавшись, я не справилася з початковою вагою. Хоча потенційно мала перемогти. Між іншим, наступного ж дня у залі для розминок зафіксувала в поштовху рекордний для європейських першостей результат - 112 кг. Іще була прикра травма 1994 року, через яку я не змогла взяти участь у чемпіонаті світу...

Час уже переводити розмову на більш приємні теми. Як, наприклад, звати цього юного громадянина?

Прошу любити й жалувати: Назар Романович Шишурак. Він дуже любить допомагати своїй мамі піднімати штанги, для чого зазвичай сідає на один із дисків, як на коня.

А де ж глава вашої дружної спортивної родини?

Ну, щодо "спортивної" - це не зовсім точно, хоча за числом службових відряджень мій чоловік Роман також певною мірою - рекордсмен. Робота в нього така, постійно пов'язана з роз'їздами - майстер із газових установок.

Ну добре, робота - роботою, але скажіть-но краще, як ви стали коханою жінкою газовика Шишурака.

Це було відразу ж після того самого італійського "незадовільно" у 93-му. Повернувшись додому, я саме вичитала у гороскопі, що наступного тижня зустрінусь із людиною, яка круто змінить мою долю. Так і сталося: на пляжі до мене підійшов один приємного вигляду незнайомець і поставив цілком банальне запитання: "Як вода? Ви вже пірнали чи тільки збираєтеся?" Так, слово за слово, непомітно розговорилися... Роман спершу запросив мене до бару, але я тоді відмовилась. А ввечері все ж таки пішли до нього додому пити каву...

ФОТО АВТОРА

 

Рубрика: 
Газета: 

НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ

Loading...
comments powered by HyperComments