Три страшные враги украинского возрождения - Москва, украинский провинциализм и комплекс Кочубеевщины.
Юрий Шевелев, украинский языковед, историк литературы

Лезвие сатиры, лучи юмора

Издательство «Либідь» выпустило второй том «Права на сміх» — Антологии сатирического и юмористического творчества мастеров украинской диаспоры
2 апреля, 2021 - 12:36

«...А треба жити. Якось треба
жити.
Це зветься досвід, витримка і
гарт.
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.
Отак, як є. А може бути й гірше.
А може бути зовсім, зовсім зле.
А поки розум од біди не згірк ще —
Не будь рабом і смійся, як Рабле».

Ліна КОСТЕНКО

Нет сомнений, что эти строки великого украинского Поэта открывают второй том «Права на сміх» — Антологии сатиры и юмора украинской диаспоры отнюдь не случайно. На самом деле, смех как противодействие рабству, как «противоядие» от рабства — это, может, духовная доминанта нашей истории. Ведь именно смех и является творческой субстанцией, которая наиболее ярко проявляет несгибаемую волю к жизни, к свободе, издавна присущую украинцам. Кто знает, если бы не внутренняя способность посмеяться над якобы «непобедимыми» врагами, а не в меньшей степени над самими собой, над собственной глупостью, жадностью, алчностью — если бы не это, выдержал ли бы народ страшные испытания истории?

И поэтому выход в свет уже второго тома Антологии сатиры и юмора украинской диаспоры, точно названной «Право на сміх» (о первом томе Антологии читайте «День», № 89-90, в 2020 год) — это щедрый подарок нашим читателям от издательства «Либідь» (при мощной финансовой поддержке Международного фонда «Відродження»). Ценность этой книги усиливается еще и тем, что составителем обоих томов Антологии является такая очень авторитетная фигура, как академик Иван Михайлович Дзюба (руководитель проекта — Светлана Головко, дизайн — Юлии Николаенко).

Обращаясь к читателям книги, Иван Михайлович Дзюба пишет: «Радіємо, що друга книга «Антології сатири і гумору української діаспори» побачила світ, щиро сподіваємося, що Ви придбали цю книгу і що не пошкодуєте: читання не лише «смакуватиме», а й наснажить, навіть сформує певний стимул перебути  випробування нелегкого початку ХХІ століття. Адже якщо наші земляки-скитальці, закинуті у далекі світи, втративши Батьківщину, за найтяжчої історичної  катастрофи, світового тріумфу Зла, не втратили віри в ідеали Свободи, віри у свій  народ, своєї україноцентричності і створювали нові мистецькі й інтелектуальні цінності — цілий пласт національної культури, то й ми, напевне, зуміємо, зможемо, подолаємо».

Продолжая свою мысль, составитель Антологии отмечает: «Імена, власні і  літературні, більшості авторів цього видання вже відомі тим із Вас, хто знайомий з першою книгою Антології, присвяченою часопису «Лис Микита»: до «Лиса», який довший час виходив у США, до «Мітли» в Аргентині та «Комара/Їжака» у Німеччині і Канаді (саме цим сатиричним журналам відведено другий том Антології. — І.С.) дописували переважно одні й ті самі письменники. Та й теми, звісно, перегукуються: кпинили із самих себе, з негараздів побутових, із чужинців-ворогів і зі «своїх» запроданців, з малокультурності й малоросійськості, з   міщанства й бездуховності. Сміх цей — крізь сльози. Проте й терапевтичний водночас. «Відомо, що година здорового сміху є багато краще, ніж гірке лікарське зілля в багатьох випадках буднів, — запевняв своїх симпатиків часопис «Комар». — Гумор як ліки — це, мабуть, щось із національної душевної спадщини українців, до якої вони звертаються навіть у безнадійні хвилини життя».

Лучше, чем Иван Михайлович Дзюба, не скажешь. И высокие образцы сатирического и юмористического творчества Ивана Эвентуального (Анатолия Калиновского), Юрия Тиса (Юрия Крохмалюка), Галактиона Чипки (Романа Купчинского), Олеся Шпильки (Александра Скопа), Александра Зозули, Яремы Галайды (Теодора Курпиты), Юрия Вухналя (Ивана Ковтуна, расстрелян чекистами после пыток еще в 1937 году) и многих других талантливых украинских мастеров, которые были авторами «Мітли» та «Їжака/Комара», можно не сомневаться, заинтересуют наших читателей. Вот несколько очень коротких примеров политической сатиры (и «простого» юмора тоже):

Сам признався

«У Єгипті знайшли мумію невідомого фараона. Довго вчені намагались встановити його ім’я та роки правління. Але безуспішно. Нарешті хтось догадався запросити експертів із совєтського КГБ. «Ребята» полізли в піраміду і наказали їм не перешкоджати. Через тиждень вийшли стомлені і заявили: «Рамзес ХІV, дев’яте століття до нашої ери». — «Як же ви довідались?» — зацікавились єгиптологи. — «Сам признався» — відповіли КГБ-сти.

Совєтська торгівля

— Чому у вас гнила капуста? — Знаєте, ніхто не купує! — А чому ніхто не купує? — Бо вона ж гнила!

Аукціон

(Іван Евентуальний)

«Советська влада дуже економна. Вона буквально дрижить над кожним колоском (згадайте урядову постанову від 7 серпня 1932 року), над кожним шматочком кам’яного вугілля, навіть над засохлим деревом у лісі. Бо ж це — народне добро й не можна його розтринькувати. Те, що мільярди йдуть на допомогу Кубі, Північному В’єтнаму й іншим соціалістично-братнім країнам — дрібниця, без цього обійтись не можна, та й хто б то рахувався з мільярдами, коли йдеться про всесвітню революцію, про встановлення совєтської влади на всьому земному гльобі?!».

* * *

Думаем, что и приведенных примеров вполне достаточно, чтобы убедиться в правоте вывода: юмор — это эффективное, порой незаменимое лекарство против общественных болезней. Проверено. Пусть так будет и впредь.

Игорь СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 




НОВОСТИ ПАРТНЕРОВ