Булгаковський фестиваль переноситься на осінь

Віталій Малахов — із тих людей, яким, як то кажуть, спокійно не живеться. Художній керівник київського Театру на Подолі постійно в русі, у творчих пошуках, мистецьких ідеях, планах, мріях... Фестиваль ім. Михайла Булгакова, мета якого — повернути митця Києву, також народився завдяки творчим зусиллям Віталія Юхимовича. 15 вересня стартує вже третій Булгаковський фестиваль. Яким він буде цього року та про новосілля «подільців» — про це наша розмова з В. Малаховим.

— Традиційно Булгаковський фестиваль проходить у липні. Коли він не відкрився, то по місту пішли чутки, що фест має певні труднощі, й узагалі цей творчий проект можуть закрити. Що сталося? Буде чи ні цього року фестиваль?

— Як писав Пушкін: «Лучше стихи без плана, чем план без стихов». Узагалі, ми довго трималися ідеї відкрити фестиваль 21 липня, як це було два попередні роки. Але дійсно виникли проблеми. Наш фестиваль не має свого приміщення. Попередні рази він відбувався на території Гостинного двору (Контрактова площа). Цього року деякі проблеми виникли саме з цим майданчиком, і ми не маємо змоги поставити там свою конструкцію (збудувати сцену, поставити навіс та стільці). Ми довго шукали якусь оригінальну площадку для проведення фестивалю й знайшли внутрішній дворик Замка Річарда. Усі кияни знають про цю споруду, проте майже ніхто в ній не був, адже з 1986 року замок закритий для відвідувачів... Нинішній господар цього приміщення з розумінням поставився до наших творчих пошуків. Ця будівля настільки цікава й неординарна, що показувати її в недоробленому вигляді дуже б не хотілося, тому зараз там триває реконструкція. На це потрібні певні кошти та час. Крім того, деяка затримка виникла з окремими творчими колективами. У програмі фесту в нас заявлені Російська драма та іспаномовний театр із Німеччини. У них творчі графіки не співпали з нашим фестивалем, а ми хотіли б презентувати їхні вистави. Отже, відкривати фестиваль у недосконалому приміщенні без участі окремих акторів, на мій погляд, не має сенсу. А тому — краще вже зачекати...

Минулого разу ми мали два спонсори — «Альфа-банк» і компанія «Таврія». З останнім плануємо співпрацювати й цього року. Рік був непростий для країни, й у зв'язку з політичною, економічною ситуацією нас просили зачекати з фестивалем, але пообіцяли грошову підтримку. Поки що маємо тільки державне фінансування, а це становить приблизно третину минулорічного кошторису... Проте основне питання — це, насамперед, приміщення: фестиваль повинен мати свій дім. Якщо б ми зняли якесь приміщення, то тільки оренда забрала б усі гроші. Крім того, я свідомо вирішив зробити третій фестиваль більш камерним. У нас є цікаві плани. Ведуться переговори із справжніми зірками, наприклад Бьйорк, яка дуже любить творчість М. Булгакова. Ми з нею листуємося... Мені хочеться запросити на відкриття нашої основної сцени Театру на Подолі (на Андріївському узвозі) 2007 року видатних майстрів із різних країн, об'єднавши таким чином дві події (новосілля та фестиваль), зробивши справді масштабне видовище. Тому нинішній Булгаковський фестиваль є своєрідним перехідним періодом. Ми бережемо сили й кошти для наступного року. Проте я гарантую, що програма, яку ми покажемо у вересні в замку Річарда, не залишить байдужими глядачів...

— Два роки фестиваль мав чітку концепцію — читання одного з творів Михайла Булгакова. Яким він буде нині?

— Концепція залишиться незмінною — на цей раз фестиваль буде присвячений твору М. Булгакова «Дон Кіхот». Ми вважаємо, що торкаємося цього тексту досить вчасно, оскільки 400 років тому вийшов перший том славетного «Дон Кіхота» Сервантеса. Булгаков написав свій твір на відомий сюжет. До речі, Театр ім. Лесі Українки готує прем'єру, а уривки з цієї вистави ми покажемо на нашому фестивалі. Наступного року, можливо, повернемося до більш масштабних творів письменника. Є, наприклад, ідея розкрити тему «Булгаков — комедіограф»...

— Чи вважаєте ви Булгаковський фестиваль своєрідним брендом, наскільки широкого резонансу він набув серед української глядацької аудиторії та за кордоном?

— Сам М. Булгаков є великим брендом. Принаймні ми докладемо максимум зусиль, щоб постать нашого земляка, відомого письменника, стала нероздільною з Києвом, адже митців такого рівня, як Михайло Афанасiєвич, не так уже й багато. До речі, в Лос-Анджелесі відкрився філіал Булгаковського фестивалю й нас запросили на відкриття. А поїхати не зможемо через брак коштів... Я вважаю, що нам не можна розпилятися, бо потрібно готуватися до наступного року, щоб мати можливість здивувати киян та гостей нашої столиці не тільки новим приміщенням Театру на Подолі, але й цікавою програмою.

— Які іноземні колективи й актори мають взяти участь у нинішньому фестивалі?

— Планується участь іспанського театру, мають приїхати гості з Канади, Америки й Великої Британії. Ми чекаємо на популярних російських акторів Філіпенка й Дмітрієва, які традиційно приїжджають на наш фест. До нас будуть запрошені провідні українські колективи, талановиті актори, режисери. Так, знамениті Единбурзький та Авіньйонський фестивалі робилися не для іноземців, а для своїх глядачів. Тільки з часом іноземці, зацікавившись, почали туди приїздити. Тому теж треба навчитися шанувати та культивувати своє мистецтво, й робити фестивалі для себе... Нам є чим пишатися. Наприклад, я як режисер співпрацюю з акторами російської драми, з театральною компанією «Бенюк і Хостікоєв» — вони анітрохи не гірші, а навіть сильніші за розрекламованого Олександра Домогарова, про якого ЗМІ дуже багато говорять... Я вважаю, що нам слід повчитися у росіян, як «підіймати на щит» своїх митців. Тому наступного року хочу започаткувати роботу з представниками театральної критики й ЗМІ у напрямку популяризації українських митців. Вважаю, що рецензенти повинні не сварити й принижувати режисерів й акторів, а спрямовувати глядача, допомагати йому розібратися у своїх уподобаннях та глядацьких пріоритетах. До речі, в Москві хороші вистави — дефіцит, порівняно з ситуацією в нас. Потрібно поважати насамперед себе, тоді нас поважатимуть у світі.

— Для того, щоб фестиваль мав значну перспективу розвитку, чи треба постійно вносити творчі інновації?

— Потрібно діяти в двох напрямках — випрацьовувати традицію та вносити певні зміни — те, що ми називаємо «фішками». За великим рахунком, потрібно привозити хороші вистави, а для цього необхідним є планування за рік, система фінансування й люди, котрі займатимуться лише продюсуванням. Мають також працювати експерти, які б переглядали вистави до того, як вони потраплятимуть на фестиваль. Адже запросити велику кількість колективів не є проблемою, а основне — це презентувати публіці якісний творчий продукт...

Я запрошую глядачів на Булгаковський фестиваль. Послухати геніальні тексти письменника, відвідати дивовижний будинок Річарда, підтримати, на мій погляд, досить вдалу ідею читань. Мені здається. що киянам потрібно час від часу відриватися від кліпів, потрапляти в інший ритм життя й замислюватися над вічними питаннями, які піднімає М. Булгаков у своїх творах.

— Чим плануєте здивувати глядачів Театру на Подолі в майбутньому сезоні?

— Хочу серйозно зайнятися українською драматургією. За два роки я доведу, що ми маємо свою чудову драматургію — це скарб! Уже знайшов чудових сучасних українських авторів. Наприклад, у Києві шекспірівська «Ромео й Джульєтта» йде на шести столичних сценах, це, звичайно, добре. Проте у нас є й своя класика. Так Юрко Покальчук для Театру на Подолі написав п'єсу за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Це колосальний матеріал, «цілий Шекспір»! Є прекрасні тексти... потрібно лише їх «відкопати».