Харків: голос громади

Найвідоміші представники харківської громади зібралися 22 квітня на круглий стіл, ініційований газетою «День» за підтримки ІЦ «Майдан Моніторинг» в клубі «Інді», щоб обговорити болючі та важливі питання. Протягом десятків років вони присвячують власні життя та зусилля найрізноманітнішим сферам життя Харкова — таким, як екологія, забудова міста, збереження пам’яток архітектури, просвітницька, правозахисна, естетична та культурологічна діяльність. Як зробити свої дії більш плідними та ефективними, як впливати на громадську думку та на владні рішення? Ці питання досить гаряче дискутувалися під час заходу.

Одним із найголовніших висновків дискусії стало розуміння необхідності об’єднатися щонайменше в інформаційному, моніторинговому та аналітичному плані, беручи до уваги практичну відсутність незалежних ЗМІ в місті. Також експерти та активісти вирішили розробляти спільну стратегію та об’єднуватися заради спільних акцій спротиву свавіллю влади, реакційних настроїв у соціумі та державі.

Пропонуємо читачам «Дня» найцікавіші думки, озвучені під час заходу:

«ВПЛИВАТИ «КРАПЛЯ ЗА КРАПЛЕЮ»

Євген МАСЛОВ, заслужений журналіст України:

— Харків поступово, день за днем, втрачає свій статус інтелектуального міста, наукової, культурної столиці, студентського міста. Згортається вища освіта. У громади досить мало реальних справ, але багато пихатості та розмов про «Першу столицю», підтримується міф про якусь винятковість Харкова.

Хоча водночас у нашого громадського руху є певні успіхи. Ми пам’ятаємо, як відстояли кінотеатр «Бомер», коли близько тисячі студентів підписали заяву проти його закриття. І це дуже хороший досвід. Завдяки виступам, на щастя, не було збудовано дев’ятиповерхівку на вулиці Квітки-Основ’яненка, де археологи знайшли предмети XII — XIV сторіч тощо. Є також багато негативу —знищений лісопарк, славнозвісний пам’ятник «П’ятьом з ломбарду», котлован на вулиці Пушкінській, куди щодня може з’їхати сама вулиця з чотирма будинками. Зруйновано будинки на Римарській та Пушкінській, де зникли пам’ятні дошки; це — дім, який відвідували композитори Рахманінов, Чайковський. Старовинні будинки ніким не захищені... Будинок на вулиці Чубаря, 7 та 9, де працював відомий лікар Сурукчі й де він вилікував Шаляпіна, коли той втратив голос. Зараз, коли дому загрожує знищення, ніхто з харківських музичних суспільств, із Союзу композиторів не прийшов захистити дім Шаляпіна. Володарі міста знищують старовинні будинки трьома шляхами: «знести», «підпалити — знести» або «занапастити — знести». Причому підпал, вочевидь, розглядають як найшвидший та найпростіший засіб й використовують найчастіше. Проте в нас є «акваріуми» з моделями храмів на площі архітекторів! Це — ганьба, й на такі «пам’ятники» гроші знаходяться. Що ми бачимо в харківській владі? Це — волюнтаризм, закритість, корупція, повна відсутність смаку та совісті. Боротися з цим важко, але треба.

Громада Харкова — мала, слабка, неорганізована. Що можуть люди проти влади? Вони можуть допомагати громадським організаціями, використовуючи закон про доступ до публічної інформації. Потрібний будь-який супротив, щоб щось змінити. Але реальний, на кшталт пікетування. Бо громадські слухання перетворюються на цирк, а соціальні мережі — на пустий звук. Скажімо, лише третина тих, хто активно висловлювався в соціальних мережах на захист будинку на Чубаря, прийшли на саму акцію.

Повсякчас, повсякдень треба робити будь-які акції — нехай малолюдні, немасштабні. Але продовжувати. Бо влада боїться лише одного — тиску. Умовляти, просити — це не до цієї влади. Влада не сприймає ті запити, що зараз сформувалися в громадянського суспільства, вона їх не чує.

Сергій ЖАДАН, письменник:

— У основній своїй масі люди залишаються пасивними та слабкими. Є позитивна динаміка, зміни, але вони дуже мінімальні. Основні зміни у свідомості харків’ян відбулися під час подій і парку ім. Горького. Вони досить сильно розкололи Харків. Частина харків’ян сприймала захисників парку найманцями опозиції. Але ті, хто стояв на боці захисників, розуміли ситуацію, вони побачили, що змінилися правила гри. Змінився сам формат і механізм протистояння із владою, і сьогодні необов’язково відстоювати інтереси якої-небудь політичної партії, щоб висловлювати свою позицію. На жаль, все це не вилилося в якийсь рух, бо я сподівався, що після цих подій в нас з’явиться сильна екологічна організація. (Лунають протести від представників організації «Зелений Фронт», яка народилася саме після протистояння в парку Горького. — Авт.). У той самий час, коли відстоювали парк Горького в Харкові, подібні події відбувалися в Штутгарті. Там збиралися знести старовинний парк, щоб побудувати новий залізничний вокзал. Себто проблеми з міською забудовою, урбаністикою, екологією — не суто українські й навіть не пострадянські. Вони всюди існують, але на них по-різному реагують і з ними по-різному борються. На акції протесту в Штутгарті виходили десятки тисяч людей. Місцева влада повелася, на диво, досить брутально, не пішла на контакт, тому розпочався загальнонімецький страйк. І, скажімо, в Берліні на підтримку акції в Штутгарті виходили десятки тисяч людей. Важко уявити щось подібне в Україні. Щоправда, на підтримку нашого парку теж виходили в Києві — але це була сотня-дві людей. Такі наші масштаби. Зараз в Муніципальній галереї триває виставка Клауса Штека, президента Берлінської академії мистецтв. Він розповідав, що рух за довкілля в Європі виник не так давно, під час революцій 68-го року. В Україні теж повинно відбутися щось подібне в суспільній площині, знизу.

Що ми маємо зараз робити? Надалі займатися своїми справами. Як уже сьогодні говорилося, впливати «крапля за краплею». І робити так, щоб ці краплі не припинилися. Чи змінить щось наша дискусія в суспільстві? Важко сказати, але я гадаю, що все може змінитися в гірший бік, якщо ми не робитимемо своєї справи.

«ХАРКІВ — СТОЛИЦЯ ЕКОЛОГІЧНИХ АКЦІЙ»

Олег ПЕРЕГОН, громадський еколог, активіст, голова організації «Зелений Фронт» (у відповідь на зауваження Сергія Жадана про різницю в масштабі екологічного руху в Німеччині та Україні):

— У Спілці охорони природи Баварії двісті тисяч членів. Середньоєвропейська людина є членом або активістом двох-трьох громадських організацій. Розбудоване, розгалужене громадянське суспільство — ось із чого треба починати. Наш «Зелений фронт» виник на протесті, й ми — організація, яка працює. Жодна акція ніколи не вигравала, вигравали кампанії. Коли буде продумана стратегія розвитку, тоді ми маємо надію на успіх. Головне — не скільки людей вийшло на акцію, а чи є стратегія в організації. Ми починали ще в 1992 році кампанією «Ялина», ми захищали ялинки від вирубки. І над нами сміялися, мовляв, навіщо захищати ліси, яких багато. Але по краплі все змінилося. На сьогодні ми добилися того, що ліси охороняє міліція. І сьогодні, коли люди телефонують мені, щоб захистити зелені насадження біля свого будинку, — це небо і земля порівняно з тим, що було в 2000 році. Вони вже звернулися по різних інстанціях, ми вже обговорюємо план дій, а не кажемо «Що робити?»

Юлія БІДЕНКО, кандидат політичних наук:

— В Україні досить складна справа з протестами та з участю у громадському русі. Бо абсолютна більшість громадян, 70% за офіційними даними, не є членом жодної громадської організації, не збираються брати участь у протестних чи будь-яких заходах. Чинники, які можуть змусити людей вийти на вулицю, — економічного порядку. Свавілля місцевої влади стоїть лише на четвертому місці як причина протестів.

Хоча в Україні, порівняно з іншим пострадянським простором — Білоруссю, Росією, досить сприятливі умови для того, щоб відкрити громадську організацію, здійснювати громадську діяльність, проводити зібрання. В нас існують стратегії та програми. Але використання понять без розуміння їхнього змісту спаплюжило громадянське спілкування! «Консолідуватися», «сприяти», «стратегічно мислити» — ми іноді «забалакуємо» справжні проблеми. Коли мені говорять про «консолідацію», я питаю: «А що маєте на увазі?» Хоча іноді це дійсно слушні поняття.

А ще ми такі неактивні не тому, що в нас немає жертовності, а тому що в нас немає грошей для реалізації, рекламування. Не закладено якогось резервного фонду на проведення акцій, які виникають у зв’язку з суспільними потребами. При цьому бюджет, який виділяють на найближчі три роки на розвиток громадянського суспільства, на моніторинги та дослідження — чотири мільйони гривень. Але інформація про ці кошти непрозора, і громадські організації їх не отримують.

Також інформаційний простір Харкова суттєво змінився за останні роки. І це є негативним фактором впливу на діяльність громадських організацій. Бо є закон Герберта Маклюена, дідуся теорії комунікацій: «Якщо вас немає в ЗМІ — вас немає взагалі. Якщо про подію не написали ЗМІ — вона не відбулася». Коли ми щось робимо, ми повинні про це інформувати, залучати людей. Коли канали інформації закриті для громадських активістів, це призводить до того, що люди не залучаються до громадських організацій.

У бідних суспільствах громадяни не підтримують активність, яка їх не стосується. Тільки 10% громадських організацій є реально діючими, якось «ворушаться». Харків є столицею екологічних акцій — більшість парламентських комісій, які створювалися для розслідування ситуацій у місті, були пов’язані з екологічними питаннями. Хоча Харків не є зоною екологічного лиха чи великої річки, біля якої бувають певні екологічні проблеми. Але фактор місцевої влади створює атмосферу кипіння. І саме екологічні питання можуть показати реакцію харків’ян на ті чи інші дії. Водночас громадяни не чутливі до питань зміни обличчя міста. Немає масових заходів на захист культурних об’єктів. Жителі не звикли цінувати місто. Важливий фактор, що гальмує розвиток громадського суспільства, — відсутність незалежних аналітичних центрів на Харківщині, які б діяли постійно та професійно й були незалежними. Не може розвиватися громадське суспільство, в якому немає незалежного мозку.

У відповідь на виступ політолога громадський активіст Вікторія СКЛЯРОВА запропонувала громадським організаціям об’єднувати свої зусилля, обмінюватися контактами, підтримувати одне одного.

Олег ПЕРЕГОН:

— Я хочу захистити харків’ян! Вони активні та небайдужі, просто ми не вміємо до них звертатися, їх мобілізовувати, поєднувати. В нашій організації немає рахунку, коштів. Але коли я з сайта організації звернувся до громадян із проханням поширювати інформацію про сланцевий газ, люди принесли сотні дисків! Бо ця тема людей не обходить. І їхня активність не залежить від грошей. Також не важлива кількість учасників. Інколи для ефективної дії буває достатньо трьох-чотирьох осіб. На наші пікети люди приходять зі шпалерами, самі малюють гасла, плакати. Або самі роздруковують листівки та роздають їх. У нас багато успіхів, серед яких найбільш важлива акція за останні два роки — це захист лісопарку. Вперше в історії за допомогою 100 активістів була створена мапа рідкісних та зникаючих видів рослин та тварин. Ми зробили чотири описи, які підтверджені Міністерством екології. І всі учасники — а це щонайменше 100 осіб! — які знають цінність лісопарку, стали його захисниками, потім зібрали 15 тисяч підписів на захист лісопарку. Це й є стратегія. Люди не пасивні, але вони мають знати, що акція щось дасть, тоді вони прийдуть на неї. В минулому році ми домоглися, щоб заборонили виробництво отрути — фосфіду цинку. На акцію до заводу нас вийшло п’ятеро. І цього вистачило! Тільки за минулий рік ми скасували постанову Кабінету Міністрів щодо нарахування збитків від знищення рослин. Вона була застаріла, бо прийнята ще в 1990-х роках і не «стикалася» з новою Червоною книгою України. Ми писали до Міністерства, зібрали підписи 40 громадських організацій, зробили загальне звернення. І за рік ми їх переконали. Вони прийняли нову постанову про нарахування збитків у 2012 році. Масовий рух не може існувати без експертної частини.

Ігор ОЛЕКСЕНКО, голова правління ОСББ «Культура», борець із незаконною забудовою:

— Діяльність громадських організацій дуже розпорошена. Також ми не поінформовані. У нас є певний досвід успіхів та поразок у боротьбі з незаконною забудовою, про які я хочу розповісти. На проспекті Леніна, 74 хотіли збудувати 24-поверхівку в скверику, і місцеві мешканці зібрали понад п’ять тисяч підписів, ініціативна група звернулася безпосередньо до Кернеса та домоглася скасування цього рішення. Також не збудували офісний комплекс між п’ятиповерхівками на вулиці 23-го Серпня — це теж перемога громади. Але, враховуючи поразки, я можу зауважити: біда в тому, що в нас немає згуртованості. Коли ми починали боротьбу з «ущільнювальним будівництвом» у двориках, у нас була ініціативна група, і ми змогли скоординувати дії та зусилля більше тридцяти груп по місту. Але для подальших дій нам треба вирішити, що саме ми хочемо змінити у Харкові. Я бачу, у нас немає спільної стратегічної мети. І це перше, з чим потрібно визначитися! Громадські організації повинні мати мету і стратегічний план.

Ігор РОССОХА, активіст «Зеленого фронту»:

— Люди, які тут зібралися, займаються «чистими» речами. Політика — це справа нечесна й брудна. Давайте займатися тим, що ми вміємо, «чистими» речами. Ми можемо «підписуватися» за свою справу, а нині навіть певні питання легше вирішувати з чинною владою в законній площині, ніж з так званою опозицією. Давайте займатися саме справами громадянського суспільства та не змішувати їх з політикою. Ми зробили цей висновок через власний болючий досвід. Щойно ми починаємо лізти в політику, отримуємо зовсім не те, що хочемо. Коли координація навколо політичних гасел — ми виконуємо роль статистів.

Вікторія СКЛЯРОВА, громадський активіст, «Український клуб Слобідщини»:

— Зручний майданчик для пошуку спільників у різних сферах — це асамблея громадських організацій України. Якщо говорити про спільні речі, хочу згадати, як «Зелений фронт» зібрав дві тисячі підписів, коли львів’яни відстоювали свої Брюховецькі ліси. Ліси не вирубали, і львів’яни дякували саме харків’янам.

ЕСТЕТИЧНИЙ СПРОТИВ

Михайло КРАСИКОВ, краєзнавець, засновник товариства Зінаїди Серебрякової:

— Ми вже стільки віддали, що просто соромно. Навіщо я роблю ці акції, пишу листи? Просто щоб самому не було соромно. Повірте, що це головне. Коли виникла загроза знищення нашої наукової медичної бібліотеки, найстарішої в СРСР, я написав листа до нашої влади і статтю в достатньо різкій формі. Бібліотека — це мільйон фонду, там працювало сто співробітників. У влади є цікаве слово «оптимізація», вони пропонували скоротити співробітників до 17 людей. Перше розпорядження про це скорочення Добкін скасував, але все одно все пішло за цим сценарієм, і тепер залишилося сімнадцять людей. І все це може скоротитися до однієї кімнати. Бо директор сказав: «Сидіть і не рухайтеся, може, не з’їсть!», і люди нічого не зробили! Звертався я як філолог, культуролог...

Хочу зауважити, що обличчя міста — це не пам’ятники, а так звана фонова забудова, себто звичайні будинки ХІХ сторіччя. Ми можемо втратити будинок на вулиці Чубаря, Палац новонароджених, де жив професор-історик Бузескул — його можуть знести буквально завтра. Я закликав архітекторів створити комітет порятунку архітектури міста Харкова. Проект «Харківські дворики» я визначаю як спробу естетичного спротиву. Бо, крім політичного, повинен бути також естетичний. Що може мистецтво? У Льва Толстого була теорія зараження — треба заразити красою, історією, пам’яттю. Бо наші люди сьогодні мають одноразову пам’ять. Тому в нас постають проблеми з історичними будинками, проблема знищення Академії дизайну та мистецтв.

Володимир ОГЛОБЛІН, фотохудожник:

— Коли ефективна координація між різними громадськими організаціями? Коли в них є спільне конкретне завдання, яке вони вирішують, спільна мета. По-перше, треба розробити проект реформи судової влади. Тому що будь-які конфлікти в суспільстві виходять до суду, а це вже не тихий, а голосний жах. Друге — необхідно створити координаційний центр, який поширюватиме інформацію. Зараз у Харкові хочуть ставити пам’ятник Сталіну. Готують суспільну думку, що Україні потрібна сильна рука. У мене є виставка, присвячена концтаборам, яка мандрує Україною («День» писав про неї у № 40 від 5 березня 2013 року. — Авт.). І зараз я спеціально її відкликав до Харкова, щоб створити інформаційне поле для обговорення ганебного явища, для спротиву, для з’ясування, чому в нас така коротка пам’ять.

І третє — справа не зрушить з місця, доки не буде особистої моральної відповідальності кожного чиновника. Колишній головний архітектор Шкодовський дав дозвіл на забудову 9-поверхівки на вулиці Квітки-Основ’яненка, в історичному центрі міста, хоча це заборонено законом. Зараз ця людина — ректор Університету будівництва. Треба зібрати всі його злочини та опублікувати для його студентів та городян, щоб усі знали, що зробив Шкодовський у Харкові. Вказати — ось та людина, яка знищила Харків. Це повинно бути резонансно.

Наталка ЗУБАР, голова правління ІЦ «Майдан Моніторинг»:

— Хочу коротко додати, що в місті недооцінено культурний спротив. Я маю на увазі митців, які малюють стрит-арт. Ми робили дослідження в різних містах України та довели, наскільки відрізняється ставлення людей до стрит-арту, люди це помічають і цінують! Митці мають великий вплив на свідомість городян, настрій міста. Ще хочу сказати про такий інструмент, як звернення громадян. Закон про доступ до публічної інформації дозволяє домогтися змістовної відповіді, а не просто відписки, та ставити проблему перед владою — раджу користуватися цим інструментом! Що може зробити «Майдан Моніторинг» для розвитку громадського суспільства? Щовівторка ми проводимо обговорення в клубі «Інді», це дискусії з гарячих суспільних питань, які не потрапляють у мейнстрим. Також ми починаємо в професійному ключі робити моніторинг діяльності міської влади і запрошуємо всіх активних городян долучатися до нашого проекту. В ньому знайдеться місце для всіх аспектів життя міста Харкова.

Насамкінець хочу подякувати всім учасникам круглого столу та газеті «День», яка зробила його можливим.