Місто, яке не приспали

Минулого тижня в Одесі було відкрито фотовиставку газети «День» — захід, який, зокрема, дав привід представити книжки нашої редакції та поспілкуватись із городянами. Одеса — місто, яке 2014 року стало одним з ланок каркасу, що не пустив російську навалу. Харків — Дніпропетровськ — Одеса — зачароване коло, яке, наче в класичному гоголівському «Вії», відторгло нашестя чортівні. Міста, які продемонстрували характер, наче в докір тим, хто не лише не встояв, а й спокусився на примарні ідеї «русского мира». Останніх, до речі, вдосталь було і в Одесі. Варто згадати, що ще наприкінці квітня 2014 року деякі проросійські провокатори говорили про «захоплення Одеси найближчими днями». До трагічних подій 2 травня залишалися лічені дні. Ця деталь натякає на багато що і дає відповідь на принципове запитання — кому були вигідні ті смерті, які російські ЗМІ перетворили на «сакральні жертви»? Можна сказати, що місто, яке Утьосов бачив уві сні, злі сили так і не змогли приспати...

Зустріч головного редактора «Дня» Лариси Івшиної та автора триптиха із серії «Новітня історія для чайників» відбулася в кількох місцях — Одеському коворкінг-центрі Impact Hub Odessa та ОНУ імені І. Мечникова. Особливою приємністю була рефлексія залу, адже серед студентів були ті, хто не полінився прийти одразу на дві зустрічі. Поради Лариси Івшиної звучать у час, коли принципова позиція журналістики часто підміняється псевдооб’єктивністю, а отже, і псевдопрофесіоналізмом. Зокрема присутніх вразила думка про те, що «нація, яка не читає філософів, не здатна зробити «Мерседес». Справді, за сучасними технологіями Німеччини стоять покоління інтелектів — від Гете до Канта. До речі, на батьківщині останнього (Кенігсберг, а нині Калінінград) росіяни по-особливому вшанували пам’ять про цього визначного філософа — занедбали його будинок і розписали нецензурними словами. Варварство має в основі невігластво, а отже, неминуче призводить до руйнації і занепаду. Ці ж варвари прийшли і на Донбас, який був побудований європейцями, а нині з промислового регіону перетворився на руїну. Одеса — місто вільних людей, яке так само побудоване європейцями і яке, на щастя, не дозволило «орді» втягнути себе в криваву авантюру. Тут не витравили дух свободи пролетарськими лещатами. Порт звик дихати вітрами з Європи і Америки, Азії й Австралії. Так було завжди — про це нам нагадують твори Бабеля і навіть співає на приморському бульварі єврейська скрипочка. І видно, що досі повітря вільного міста можна було лише законсервувати в сувенірну бляшанку з жартівливою назвою «Одесский воздух».

Особисто поспілкувавшись з одеситами, усвідомлюєш, що тут є не просто особливий ментальний колорит, а й найголовніше — кола розумних людей: що серед відомих особистостей, то й від студентів до таксистів, які показово вішають в авто флаєри «Я — українець і цим пишаюсь» (ще один розрив навіяних шаблонів про проросійську «расу таксистів»). Але в моєму випадку особливою чутливістю відлунили слова україномовної робітниці зали Одеського музею західного і східного мистецтва, де розташувалася фотовиставка «Дня», яка на прощання сказала про фотоекспозицію: «Щасливої дороги! А ми будемо дивитись і плакати...»