Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

«Можна і треба інакше»

Деякі думки, висловлені під час і після «Національного діалогу» з Ларисою Івшиною у «Львівській політехніці»
23 травня, 2017 - 10:52
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

«Національний діалог» з Ларисою Івшиною після урочистої церемонії відкриття XVIII Міжнародної фотовиставки «Дня» в переповненому залі Національного університету «Львівська політехніка» розпочався з приємної несподіванки: студентки вишу Вітослава Глагович та Марта Хархаліс представили міні-фільм про газету «День» (його можна переглянути за адресою day.kyiv.ua/uk/ video/chomu-lvivska-politehnika-obyraye-den). Дівчата також провели опитування серед спудеїв політехніки, чи читають вони газету та що думають про її проекти. За словами студенток, зробити цей фільм було для них великою честю, адже обидві є постійними читачками газети. Після презентації фільму Вітослава та Марта подякували Ларисі Олексіївні за можливість інтелектуального розвитку завдяки газеті та її проектам. «Як газета обирає молодь, так і молодь обирає газету «День», — зазначили авторки фільму. За свої старання та відданість студентки отримали у подарунок видання газети «День» від головного редактора.

Тож логічно, що розмова почалася з обговорення ролі «Дня» в житті українців. Гості заходу відзначили важливу просвітницьку місію газети й висловили побажання у кілька разів збільшити тираж видання. «Чи може зараз бути «День» з мільйонним накладом? Ні, не може. Ми — «острів», який має амбіції стати материком. Але ми ще «острів»... Ми — альтернатива в середовищі ЗМІ. З чітким баченням і орієнтиром, звідки вийшли і куди нам йти», — пояснила Лариса Олексіївна. — Багато людей кажуть, що зараз світ живе в цифрову еру, в час швидких і «жовтуватих» новин. У період спрощення та життя у режимі Twitter. Але якщо ми все це приймемо на віру, то втратимо себе. Ми не хочемо бути однаковим «товаром» у «супермаркеті», ми — «бутікова», нішева культура».

Не оминули увагою і якість української журналістики. Лариса Івшина нагадала, що журналістика та інформація — частина національної безпеки країни. А нехтування цим призводить до невиправних наслідків. «Основний Рубікон, який не подолала українська журналістика, — вибори 1999 року. Тоді Україна загрузла у великій економічній, політичній та соціальній турбулентності. Закінчилося все це втратою території та війною, яка триває вже третій рік. 99-й рік поділив журналістику на латентних «кучмістів» і «болото» — людей, які абсолютно нікуди не вписалися і не мали жодних переконань, і невелику кількість «політичних». Тоді почалася жахлива маніпуляційна журналістська робота. Якщо людина політично програла, то її образ та репутацію понижували так, щоб вона вже не піднялася. Більшість журналістів спотворювали картину світу. Їм було незручно від нашого існування. Бо ми завжди говорили, що можна інакше, треба інакше», — наголосила Лариса Олексіївна. За її словами, зараз ситуація в українській журналістиці не краща. Медіа дедалі частіше «прислуговують» політикам. А останні вдало цим користуються та змінюють амплуа політика на телеведучого: «Українська політика потребувала певного медійного «обслуговування». Але нашим політикам мало лише обслуговування, кожен з них хоче бути «владикою», тому і «позалазили» в телеекрани і ведуть самоагітацію. Коли змішується журналістика і політика — це світ перекручених цінностей. Журналісти мають перші з цим воювати, тому що у них забирають їхній «хліб».

Велику увагу Лариса Івшина приділила також важливості виховання свідомого та думаючого покоління. Адже саме ці люди далі будуватимуть країну. Студенти, які сиділи у залі, схвально кивали головами. «Маю надію, що нове покоління, не обтяжене старим «багажем» досвіду, буде шукати відповіді на ті питання, які сьогодні хвилюють всю країну. На жаль, молодь отримала від попередників дуже тяжкий історичний та економічний спадок. Наше суспільство зажди розповідає, що воно любить своїх дітей. Але я хочу поставити під цим знак питання. Тому що залишати своїм онукам і дітям таку спадщину — означає не дуже відповідально поставитися до їхнього майбутнього. Дітям потрібно дати хоча б розуміння, що з цією спадщиною робити», — переконана головний редактор «Дня».

Під кінець двогодинної зустрічі Лариса Олексіївна нагадала, що головні зміни в країні відбуваються в головах людей. Тому важливо достукатися до думаючих людей, особливо молоді. «Ходити «між трьох сосен» наш народ уже втомився, треба вибиратися на тверду дорогу. Для цього готувати і нову журналістику, і нове суспільство. Я не хочу брати на себе місію робити газету для всіх. Зараз нам важливо дістатися до голів думаючих людей. На жаль, для більшості читачів ми «чужі». Їх виховали газети з іншою ідеологією — здебільшого жовта преса. Моє завдання — достукатися до кожного розумного, відкритого українця».

Лариса Івшина надихнула львів’ян на роздуми, тому гості ще довго ділилися враженнями у коридорах Львівської політехніки. Під час і після зустрічі студенти, професори та громадські діячі не втомлювалися розповідати, що для них означає газета «День». Ось деякі з думок.

«ХОЧУ ПОДЯКУВАТИ ЛАРИСІ ІВШИНІЙ ЗА ТЕ, ЩО НАШЕ СУСПІЛЬСТВО МАЄ МОЖЛИВІСТЬ ОТРИМУВАТИ ЯКІСНУ ІНФОРМАЦІЮ»

Ольга МЕЛЬНИК, економіст, завідувач кафедри зовнішньоекономічної та митної діяльності  НУ «Львівська політехніка»:

— В умовах інформаційного перенасичення, коли процвітають маніпулятивні політичні технології, дуже гостро відчувається голод об’єктивної, критичної інформації. Яка змушує задумуватися, скеровує, показує вектор. Єдиним джерелом такої інформації особисто для мене є газета «День». Класики менеджменту зазначають, що будь-який успіх залежить від керівника, ідейного генератора, людини, яка креативно виставляє напрямок руху. Хочу подякувати Ларисі Івшиній за те, що наше суспільство має можливість отримувати різноформатну, якісну інформацію. Відзначу і фото. Фотографії у «Дні» можна розглядати годинами. Відібрані вони всі настільки якісно, що кожне з них тягне на фото у підручник з історії.

«БАГАТЬОХ СВОЇХ ЗНАЙОМИХ УЖЕ «ПІДСАДИЛА» НА «День»

Вітослава ГЛАГОВИЧ, студентка І курсу НУ «Львівська політехніка»:

— Моє знайомство з газетою «День» розпочалося з видання «Катастрофа і тріумф. Історії українських Героїв». Книга виявилась настільки доступною, патріотичною і зрозумілою, що я зацікавилася й іншими виданнями газети. На жаль, дуже мало моїх однолітків зараз читає книжки, газети. Якщо ж і читають, то не завжди якісне. Але я багатьох своїх знайомих уже «підсадила» на «День». У ньому кожен може знайти для себе щось корисне та цікаве.

Зараз всі говорять, що друковані ЗМІ у цифрову еру втрачають свою актуальність та зручність. На їхнє місце приходять планшети, смартфони. Мені ж більше подобається газета, яку можна потримати в руках, так навіть інформація сприймається інакше. Відчувається спілкування з автором, редакцією, тими, хто робив і друкував цю газету.

«ГАЗЕТА СТВОРЮЄ РІВЕНЬ»

Михайло ПЕРУН, директор Фундації «Андрей»:

— Ще Мікеланджело казав: «Візьміть камінь, заберіть зайве — отримаєте скульптуру». Сучасні медіа — це майстри, які забирають зайве. Газета передусім створює загальний рівень розвитку особи і цілого суспільства. На жаль, таких ЗМІ зараз практично немає. Але є «День». Сподіваюся, що колись саме з цією газетою всі українці питимуть вранці каву.

Підготувала Дар’я БАВЗАЛУК, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments