«Тут живе душа України!»

Сьогодні — п’ятий день роботи Фотовиставки «Дня»-2013, яка з минулої п’ятниці триває у столичній галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1). За цей час з найкращими фотографіями країни вже встигли ознайомитися близько чотирьох тисяч киян та гостей міста! Якщо тенденція активного відвідування збережеться — ювілейна виставка може стати рекордною не лише за кількістю фотографій-учасників (на конкурс надійшло 2677 знімків) та масштабністю експозиції (350 світлин-фіналістів), а й за активністю відвідування. До прикладу, минулого року фотовиставку, яка тривала з 12 по 21 жовтня у Музеї сучасного мистецтва України, відвідало близько 10 тисяч осіб. Цього року, сподіваємося, буде ще більше.

Нагадаємо, що Гран-прі фотоконкурсу отримала робота «Портрет на тлі гір» Євгена Малолєтки, а володарем Призу призів «Золотий День» стала фотокор Наталія Кравчук за політичний репортаж «YES».

Утім, тішить не лише те, що тисячі людей можуть віч-на-віч ознайомитися з «сукупним образом живої України» (так назвала експозицію телеведуча Лариса Губіна), а й долучитися до розумного середовища, передплативши у галереї газету «День» чи придбавши глянець «Маршрут №1» та книжки з «Бібліотеки «Дня». І тут — теж приємна тенденція, яка свідчить про запит аудиторії на інтелектуальну книжку: за інформацією відділу розвитку «Дня», безапеляційним лідером продажу на виставці стала книжкова серія «Підривна література». На другому місці — серія «Бронебійна публіцистика». А якщо говорити про лідера продажу серед окремих видань, які увійшли до книжкових серій, то ним виявилася книжка Ліни Костенко «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала...» Відвідувачі фотовиставки купують 30-40 примірників цього видання на день!

XV Міжнародна Фотовиставка «Дня» — ВІДКРИТА!

Отож не пропустіть фотовиставку, яка триватиме по 3 листопада у Київській міській галереї мистецтв «Лавра».

Вадим ЛУБЧАК, «День»

«КОЖНЕ ФОТО — ОБРАЗ ПЕВНОЇ ЧАСТИНИ КРАЇНИ»

Василь ВІТЕР, режисер:

— Виставка «Дня» — одна з найрезонансніших фотографічних подій в Україні. Ця експозиція дуже демократична. Тут є як суто художні, так і репортерські роботи, що передають влучний погляд на наш світ. Кожне фото — образ певної частини країни. Особисто мені припала до  душі фотографія високої мистецької якості «Людські сліди». 

«СЬОГОДНІ У НАС Є ЩЕ БАГАТО ПРОБЛЕМ, ЯКІ ПОТРІБНО ВИРІШУВАТИ, І ФОТОВИСТАВКА ЦЕ ПОКАЗУЄ»

Тарас ОСАУЛЕНКО, заступник директора компанії «Аква Віта-груп»:

— Настрій Фотовиставки «День»-2013 — законсервований оптимізм. У роботах на другому плані можна побачити приховану радість, але все ж таки, смуток, у поєднанні з надією на майбутнє переважає.

ОЛЕКСАНДР ЧАЛИЙ: «ВИСТАВКА ВІДДЗЕРКАЛЮЄ РІВЕНЬ, НА ЯКОМУ ПЕРЕБУВАЄ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Фотографії, представлені цього року на фотовиставці, відображають сьогоднішнє життя — проблематичне (бідність старих людей, дітей, погані вулиці, політичні моменти). Але є надія на те, що все буде так, як повинно бути. Та це все в майбутньому. Сьогодні ж у нас є ще багато проблем, які потрібно вирішувати І фотовиставка це показує.  Для того, щоб на майбутніх фотовиставках «Дня» на світлинах люди були усміхненими, щоб тут домінувала радість, а не глобальні філософські проблеми, потрібно багато працювати.

Виставка добре відбувається. Організація, стилістика — все це справляє дуже хороше враження.

Робота, що ми нагородили, показує ті риси українців, яких вони повинні позбутися. Наприклад, «вибирання» води з дороги перед тим, як приїде Президент. Соромно. Це — фарс, «потьомкінське село», декорація для Президента... А ступи крок убік — і там злиденне життя. А потрібно, щоб люди, які вишкрябують воду, стали з тими відрами  і показали Президенту життя країни, за яку він взявся відповідати, таким, яким воно є...

«ЦЯ ВИСТАВКА ОХОПЛЮЄ ВЕЛИКИЙ ПЕРІОД ЖИТТЯ УКРАЇНИ...»

Михаїл УКЛЕБА, Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні:

— Мені дуже сподобалася виставка, яку організувала газета «День». Це дуже важливо для мене як посла, який нещодавно буквально п’ять місяців тому приїхав сюди. Через ці світлини можна побачити всю Україну: дуже різну, починаючи від шахтарів і закінчуючи простими селянами, інтелігенцією, політичними діячами, не тільки українськими, а й іноземними. Мені тут дуже цікаво, і ця виставка охоплює великий період життя України в різних обличчях, картинах. Мені дуже подобається. Найбільше мені сподобалася фотографія шахтаря. Вітаю вас! Наступного року ми обов’язково будемо брати участь у цій виставці.

«СВОЄРІДНИЙ ЗРІЗ НАШОГО ЖИТТЯ»

Олександр ПАЛІЙ, політолог, лауреат Премії ім. Джеймса Мейса:

— Країна, якою ми її бачимо у фотографіях, справді дуже різна у своїх емоціях, але загалом — оптимістична. Навіть якщо йдеться про якісь трагічні події, на знімках немає зневіри. Ті, хто робив ці фотографії, безсумнівно, мають щось добре в серці. Цьогорічна виставка мені подобається більше, ніж попередні, — прогрес у кращий бік очевидний. Можливо, це пояснюється появою нових авторів або збільшенням загальної кількості надісланих робіт. Очевидно, не останню роль відіграла й якість відбору. Тут справді можна побачити своєрідний зріз нашого життя. Фотографія — це швидше ремесло, ніж мистецтво. Вона не створює щось із нічого, але вона здатна надовго закарбувати певний момент життя, й у цьому її вартість. Фотографія допомагає ловити життя й пізнавати ціну миті. А їх, дуже різних, у нас було чимало за останні роки...

«БЕЗ ГЛАМУРУ ТА ГЛЯНЦЮ»

Анна ВАРПАХОВСЬКА, актриса російського драматичного театру ім. Л. Варпаховського (Монреаль, Канада):

— На фотовиставці я вперше і вражена різноманітністю представлених у експозиції робіт. Тут відображена не лише Україна — також можна побачити фотографії, зроблені за кордоном, зокрема, протести, в Туреччині, які почалися навесні цього року на площі Таксим (центр Стамбула), а потім охопили інші райони міста та інші міста Туреччини. Цю виставку можна назвати «вікном» у світ. Взагалі, фотографії — чудові, в них багато сенсів і підтекстів, іноді гумору, і життя України відображене не а в гламурі та глянці, а без оздоб — таким яким є насправді.

XV міжнародний фотоконкурс. Online репортаж

Хочу зізнатися, що газету «День» відкрила для себе кілька років тому. Якось приїхавши на гастролі до Києва, на стенді Національного театру російської драми ім. Лесі Українки побачила копію рецензії на прем’єру комедії «Бабине літо». Ця вистава — спільний міжнародний  проект «Україна-Канада-Росія» (Cemetery club). «День» не лише  інформує та коментує  події, але й дає  можливість читачам самим аналізувати на будь-які теми — політика, економіка, соціальні питання. Мені ж особливо цікаві матеріали про культуру й історію. Я читаю вашу газету в інтернеті. Хочу сказати величезне спасибі всім журналістам і авторам «Дня» за можливість відчути пульс України, зрозуміти процеси, які  зараз відбуваються в країні. Тепер в Києві я буваю часто з гастролями. Мені приємно, що тут багато витончених театралів, які пам’ятають мого батька Леоніда Варпаховського, що  в середині минулого сторіччя був провідним режисером Театру російської драми ім. Лесі Українки.

«Я РОБЛЮ ВИРІЗКИ ЦІКАВИХ ФОТОГРАФІЙ, ОПУБЛІКОВАНИХ НА ШПАЛЬТАХ «Дня»

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра:

— Стало доброю традицією, що в середині осені «День» запрошує на своє свято. Я щорік ходжу на фотовиставку і отримую безліч емоцій. До речі, не лише читаю щодня вашу газету, але і роблю вирізки цікавих  фотографій, опублікованих на шпальтах «Дня». Вже зібралася чимала колекція. Добре, що виставка дає можливість показати свої роботи фотографам із різних регіонів нашої країни, і на ній також представлені роботи дітей. Може хтось із них стане фахівцем, а для когось фотографія стане захопленням. Політики в несподіваному ракурсі, життя без ретуші, події, Україна і світ — ці теми широко представлені в експозиції. Запам’яталася світлина Миколи Тимченка «Любов перемагає все!».

«ЛІВОБЕРЕЖЦІ» ОЛЕНА БОГОМАЗОВА І ЕДУАРД МИТНИЦЬКИЙ НАМАГАЮТЬСЯ НЕ ПРОПУСКАТИ ЖОДНОЇ ФОТОВИСТАВКИ «Дня»! / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ГОСТРИЙ, ДЕКОЛИ НЕСПОДІВАНИЙ РАКУРС»

Нікола Франко БАЛЛОНІ, директор Італійського інституту культури в Україні:

— Хочу привітати газету з  17-річчям та 15-ою фотовиставкою. «День» — моє улюблене друковане видання. Високий професіоналізм і об’єктивність статей, а також   гострий, деколи несподіваний ракурс — ось ті складові, якими вирізняється ваша газета серед інших  друкованих ЗМІ. Я багато їжджу Україною і на виставці побачив різні обличчя вашої країни. Важко виділити якусь одну фотороботу — в кожній є щось своє і неповторне. Як на мене, то всіх учасників вернісажу нагородив би призами! Чудово, що фотовиставка не разова акція — роботи показують у різних містах України. Цю експозицію хочеться уважно роздивлятися. Важливо, що у авторів є відчуття гумору, як наприклад, світлина «Прима», яка знята під час перерви репетиції балету «Баядерка»  в Національній опері України (прибиральниця з пилососом в оточенні танцівниць у пачках).

ЩИРІ ЕМОЦІЇ. ДИРЕКТОР ІТАЛІЙСЬКОГО ІНСТИТУТУ КУЛЬТУРИ В УКРАЇНІ НІКОЛА ФРАНКО БАЛЛОНІ: «ЯКБИ МОЯ ВОЛЯ, ТО ВСІХ УЧАСНИКІВ ВЕРНІСАЖУ ВІДЗНАЧИВ БИ ПРИЗАМИ» / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

«ОСОБЛИВО ВРАЖАЮТЬ ЧОРНО-БІЛІ ФОТОГРАФІЇ»

Лариса КАДОЧНИКОВА, актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки:

— Фото — як застигла мить життя. І таких миттєвостей на вернісажі представлено багато. Особливо вражають чорно-білі фотографії. На них глядача не відволікають барви... Мені запам’яталися три роботи: «Погляд» (лірична), «Перехрестя» (лаконічність) і серія «Протести в Туреччині» (динамізм). Хотілося б вирізнити і кольорову  світлину «Де ви, мої читачі?» (білий бюст Кобзаря на тлі порожнього залу бібліотеки) та «Портрет на тлі гір» (буяння чудової природи Карпат і молода пара в національному вбранні). Ви знаєте, коли я дивилася  на «Портрет на тлі гір», то пригадала зйомки фільму «Білий птах з чорною ознакою» Юрія Іллєнка. Він був не лише прекрасним оператором, захоплювався фотографією, робив чудові знімки. Карпати — прекрасні місця з мальовничою природою, які надихають і заряджають енергією всіх, хто там побував. 2010 року світлина «Без Довженка» Юрія Іванова отримала Гран-прі «Дня», і хоча нам не вдалося захистити київський кінотеатр, який носив ім’я великого кінорежисера, але залишилася пам’ять і впевненість, що подібне не повториться. Я пам’ятаю той смуток на серці, коли побачила зруйновані стіни, зайшла за загороджувальну стрічку в якомусь пориві, і не пам’ятаю коли Юрій Іванов натискував на кнопку фотоапарата. Знаєте, коли побачила вже знімок, то здивувалася — заплутана стрічка була схожа на поранену чайку, яка заплуталася в сітях. Ось такі роботи є зразком майстерності фотографів, які зуміли вихопити мить і зафіксувати її для історії. Мені б дуже хотілося, щоб на виставці було більше світлин не лише на політичні та соціальні теми, але й таких, які демонструють знакові події культурного життя нашої країни.

ЛАРИСА КАДОЧНИКОВА ПОРАДИЛА МАЙБУТНІМ КОНКУРСАНТАМ БІЛЬШЕ ВІДОБРАЖАТИ ЗНАКОВІ КУЛЬТУРНІ ПОДІЇ КРАЇНИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ВИСТАВКА ПРАВДИВА І ЖИТТЄСТВЕРДНА»

Валерій КОВАЛЬ, читач «Дня», ініціатор акції «Подаруй Бібліотеку «Дня» рідній школі»:

— Я читаю вашу газету з першого номера. Щойно вона з’явилася, я її передплатив. Передплачую й досі. Й протягом 15-ти років відвідую вашу Фотовиставку. Не тільки відвідую, а зробив усе для того, щоб моя найкраща з онучок стала учасницею цього конкурсу й мала можливість показати свої роботи, а ще, як Бог дасть, і отримати нагороду. І вона минулого року була нагороджена і цього року здобула відзнаку. Усі Фотовиставки газети «День» не схожі між собою — різна тематика, наприклад 2005-го було більше політичної спрямованості, потім — світлини, де не було життєвого оптимізму, а «післясмак» і розчарування. Минулорічна виставка була життєствердною, було показано все — країна така, якою вона є. А ця виставка правдива й оптимістична, уже з’являються нотки оптимізму в тих, хто все це споглядає. Автори відходять від політики, вихоплюють життєві моменти, які утверджують саме життя. Це дуже важливо. У того, хто дивиться на ці світлини і замислюється над ними, з одного боку, виникає почуття оптимізму, а за оптимізмом з’являється гордість. А гордість значить усвідомлення твоєї приналежності до держави, а це усвідомлення — ідентифікація себе як представника нації. Тобто з кожним роком відбувається така еволюція. Це революційно-еволюційна виставка. Це виставка оптимізму і життєствердження. Тут є радість, любов, менше розчарування, більше мудрості. Тут живе душа України!

«НА ФОТО — НАШІ СПОДІВАННЯ НА КРАЩЕ І ВІРА У СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ»

Вікторія ВОЛОШИНА, голова правління страхової компанії «Нова»:

— Сам факт, що була ідея й задумка провести цю подію, провести цей фотоконкурс, вже говорить про те, що в Україні є все-таки поняття духовності й культури. На мій погляд, людина сита не лише хлібом насушним, а й духовністю та культурою. Тому все те, що ми бачимо на цих фото, якраз відображає емоційну складову нашого населення, ті проблеми, які порушено на цих картинах, — і релігійні, і політичні, — демонструють, що нашим людям не байдуже, що відбувається в країні, що ми сподіваємося на краще і віримо у світле майбутнє.

Перші кількасот відвідувачів уже ознайомилися з Фотовиставкою «Дня»!

У минулі роки я теж відвідувала виставку, але виключно як глядач. Мене запрошували, однак я не виступала спонсором: просто приходила й дивилася на ці фото, які змушують багато про що замислитися. У порівнянні з минулими роками цього року значно більше номінантів, представлені фотографії глибші, ніж торішні.

Робота, яку ми нагородили, близька нам емоційно. Це — «Лабіринт». Щоб зрозуміти інколи, як у складній ситуації знайти вихід, треба бути впевненим у тому, що ти робиш. Ми — як страхова компанія — даємо впевненість, даємо захист, тому це фото здалося нам найбільш близьким».

«ВІЗУАЛЬНИЙ КАМЕРТОН УКРАЇНИ»

Борис КЛИМЕНКО, директор видавництва «Київ—Париж—Дакар», кореспондент російської служби «Радіо Франс Інтернасьональ» (RFI), іспанського інформаційного агентства «ЕФЕ» (EFE):

— Якщо я й пропустив якусь із фотовиставок газети «День», то, мабуть, через дуже поважні обставини. Бо виставка для мене, як, гадаю, і для багатьох інших її поціновувачів, — це можливість побачити в дії візуальний камертон України. Кожному, хто тримав в руках фотоапарат, спочатку здавалося: та що тут такого, клацнув — і маєш знімку! Згодом, навіть у сімейному альбомі, починав помічати купу помилок у зупинених тобою миттєвостях. А вже, коли приходив на таке представницьке зібрання творів людей із надзвичайно гострим зором, починав розуміти, що фотографії, як і всьому в житті, треба вчитися.

ОБМІН ВРАЖЕННЯМИ. ВІТАЛІЙ ГАЙДУК І БОГДАН ГАВРИЛИШИН / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Зрозуміло, багатьом із учасників фотовиставок газети «День» пощастило не тільки зробити красивий і значущий кадр, а й бути зрозумілими прискіпливому журі, яке відбирає роботи конкурсантів. І треба віддати належне журі: кожного року планка якості і змістовності піднімається все вище!

Не можна не відзначити і значного гуманістичного заряду, який несуть відібрані журі роботи. В них бачиш свою країну надзвичайно оптимістично красивою. І навіть якщо у когось і з’явилась би після перегляду представлених на конкурс робіт думка, що не все так райдужно в державі, відповісти на це можна було б так: зате заданий орієнтир, як має бути, і показане джерело можливих позитивних змін   — народ.

«Основна якість відібраних робіт — це думка»

Хотілося б, щоб спонсори не соромилися допомагати такому надзвичайно важливому культуротворчому проекту, конкурсанти не втрачали творчої наснаги і змагальності, а глядачі знаходили час іще раз повернутися до виставки, щоб глибше проникнути у задум фотомитців!

«У ЦЬОГОРІЧНИХ РОБОТАХ — ЩЕ БІЛЬШЕ ПОЗИТИВУ, БІЛЬШЕ ЖАНРУ»

Володимир ФАЛІН, фотокореспондент агентства «Укрінформ», здобув нагороду за роботу «Ступки. Син та онук»:

— У цьогорічних роботах, на відміну від минулорічних, більше оптимізму, більше позитиву, більше жанру. Навіть політика стала жвавішою, не такою гнітючою. Я беру участь у виставках вже вісім років. Хочу зауважити, що за цей час вони стали більш позитивні. Раніше було багато робіт не те що трагічних, але зі знаком «мінус», у мінорі, зараз більше мажору. Це викликано тим, що й ми втомилися від мінору, й загальний настрій у народі — треба жити й виживати. Незважаючи на те, що відбувається сьогодні, треба в будь-яких умовах лишатися собою й розраховувати на краще.

Тут представлено достатньо багато цікавих робіт, які я називаю «смачними», тому не можу виділити якусь одну, яка сподобалася найбільше. Треба переглянути ще раз, щоб відсіяти кращі. 350 робіт — складно одразу щось виділити. Я знаю з досвіду перегляду виставок такого масштабу, після двохсотої-двохсот п’ятдесятої роботи падає, так би мовити, «забрало»   — й я вже нічого не бачу. Треба призупинити перегляд і наступного дня продовжити далі. Іде переповнення.

БАГАТО ВІДВІДУВАЧІВ НА НАШИХ ФОТОВИСТАВКАХ ЗБИРАЮТЬ СВОЇ ФОТО- І ВІДЕОВРОЖАЇ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щодо моєї роботи «Ступки: син та онук». Я зняв її в Театрі Франка під час здачі вистави «Чайка». Зазвичай на здачу запрошується преса, є можливість знімати, не заважаючи глядачам. Ступки грали в одній виставі, й ось випав момент, коли вони опинилися на сцені вдвох. Мені здалося це символічним, оскільки їхній батько та дід виступав на тій же сцені, був фактично її фундатором (це була Мала сцена). І тут  — нащадки продовжують справу митця. Вони навіть дивляться в один бік. Не можу сказати, чому вирішив подати саме цю роботу. Річ у тім, що минулого року на виставці в мене був знімок «Ступка батько», який я зробив буквально за два місяці до смерті Богдана Сильвестровича. Мені здалося доречним подати на виставку знімок його дітей, які  працюють в тому ж театрі, в тому ж амплуа.

Фотограф повинен брати участь у виставках, конкурсах. Це — перевірка себе, можливість побачити себе збоку, тому що, коли твоя робота висить серед інших, волею-неволею ти себе порівнюєш і тебе порівнюють. Бачиш свою роботу вищою чи нижчою, гіршою чи кращою. Це — оцінка твоєї діяльності. З другого боку,  можеш дізнатися думки людей, які переглядають роботи. А ще є можливість подивитися на свою роботу очима глядача, побачити, чи не випадає вона з цього ряду знімків».

«БІЛЬШЕ ОПТИМІЗМУ»

Людмила БОГДАНОВИЧ, постійна читачка «Дня», м. Жмеринка:

— Цьогорічна фотовиставка виглядає ще яскравішою, ніж попередня. Тут є новий струмінь. Я побачила новий бренд газети, мене зворушують фото, які, на мій погляд, більш радісні, ніж у попередні роки. Більше оптимізму, більше усмішок на обличчях. Із усіх світлин я виокремила світлину Миколи Тимченка «Коли?». Фотокореспондент передає мрію, коли в країні життя справді стане набагато цікавішим, привітнішим для всіх. Тут є такий контраст  — зображена дитина з такими радісними, відкритими до світу оченятами, і бабуся — людина, яка з роками відчуває, що навряд чи її мрія збудеться. Мені надзвичайно хочеться подякувати творчому колективу вашої редакції та вашому головному редакторові, тому що ви  — в пошуку, у вас дуже багато ініціатив, і це помітно. І новий «Маршрут №1» мене, як педагога дуже приємно вразив. Хай усе це не згасає, хай у вас постійно буде задоволення від ваших хороших справ. Бо така кількість відвідувачів сьогодні говорить про те, що людям це цікаво, їм приємно ділитися й спілкуватися з вами. Хай щастить колективу, добрих вам знахідок і на наступний рік!

«ФОТОВИСТАВКА ЦІЛІСНА У СВОЄМУ РІЗНОМАНІТТІ»

Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, заступник голови правління БФ «Фонд Ігоря Палиці — Новий Луцьк»:

— Як на мене, Фотовиставка «День»-2013 цілісна у своєму різноманітті. Багато тем, аспектів і облич сучасного життя, створивши мозаїчність, разом із тим зберегли і донесли до нас, глядачів, дух часу, його настрої, атмосферу. Нинішня фотовиставка, порівнюючи з попередніми, має менше драматизму, зболеної соціальної тональності. Я її побачила і відчула як оптимістичну панораму нашої реальності, просякнутої настроями життєствердження на тлі соціальної зневіри. До речі, що якнайкраще вирізняє газету «День» з-поміж інших сучасних українських видань — уміння фіксувати, діагностувати і визначати правильні схеми лікування чи то спонуки до змін. Безперечно, що така програмність послідовно генерується і реалізовується редакцією газети на чолі з п. Ларисою Івшиною у багатьох проектах, де ювілейна 15 фотовиставка є ще одним підтвердженням правильно обраної стратегії. Тому в особі партнерів і Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, і благодійного «Фонду Ігоря Палиці  -Новий Луцьк» хочу подякувати за можливість, долучившись до проектів газети «День», робити суспільно важливі справи разом.

«ЦЕ ЯК ШКОЛА: МОЖНА ВЧИТИСЯ БАЧИТИ, ЯК БАЧАТЬ ІНШІ»

Наталія ШАРОМОВА, фотокореспондент видання «Цензор.нет», «Інфозалежність»:

— На знімках ми бачимо, що Україна досить різна — фотографії теж різні. Мені подобається, що є баланс позитивного та правдивого. Можна бачити проблеми, які є в державі, та водночас є позитивне сприйняття світу українцями. Цьогоріч беру участь у виставці вперше. Я була присутня на минулій виставці, мені сподобалося, було багато цікавих робіт. Раніше я не знала про неї, а ось коли відвідала    — зацікавилася, вирішила надіслати й свої роботи. Я подала декілька робіт, це були ті світлини, які для мене цікаві, щось означають.

Моя робота «Інфозалежність» була зроблена в Криму на Тарханкуті, де ми відпочивали позаминулого року. Із самого ранку ми прогулювалися, дивилися краєвиди, я, як завжди, з фотоапаратом. І ось ми побачили таку картину: ранок, година сьома, в полі сидить людина й працює за ноутбуком. Було настільки дивно в тій атмосфері це все бачити, тому я це зняла.

Мені важко згадати назви робіт, але можу виділити одну із найбільш позитивних. Це та, на якій кінь облизує дівчині обличчя. Політичних багато. Я сама, в основному, політику знімаю, тому для мене знайомі усі ці події.

Фотографу важливо брати участь у таких виставках чи просто приходити й дивитися. Це — як школа: можна вчитися бачити, як бачать інші. Це розширює погляд. Якщо я знімаю політику, то мій погляд заточений на політику. Ось із політичних ще пригадався Микола Тимченко, де в нього дуля в кадрі. Це — життя, й воно так зняте».

«НАЙБІЛЬШ ОБ’ЄМНА ФОТОГРАФІЧНА ВИСТАВКА»

Павло ГУДІМОВ, музикант:

— Портрет України, який я тут побачив, це — своєрідна трагікомедія, бо в кожній фотографії — або радість, або нещастя. Саме таким, за великим рахунком, і є наше життя. Кращого терміну я поки що не можу знайти. Взагалі, трагікомедія — це найскладніший жанр. Як на мене, це — найбільш об’ємна фотографічна виставка за останні роки. Перше враження - багато інформації, друге — багато емоцій, третє - це те, що ми таки вміємо помічати миті, з яких складається наше життя — миті щастя або горя — і вміємо ділитися ними з іншими людьми. На Фотовиставці «Дня» я вже четвертий або п’ятий раз. Що ж до тенденцій, можу сказати, що деякі роботи не ідентифікуються з якимось конкретним часом — їх можна було б і п’ять років тому зробити. Не думаю, що Україна якось кардинально змінюється — вона скоріше плавно «тече» і фотографії чудово відображають цей рух. Що хотілося б відзначити, так це постійну репортажну якість представлених знімків.