А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Вийти з полону «хибного плюралізму»

Лауреатом Премії Джеймса Мейса-2017 за громадянську позицію в публіцистиці стала відома журналістка, автор «Дня» Наталя Іщенко
27 листопада, 2017 - 19:35

У меморіальний тиждень вшанування пам’яті мільйонів жертв Голодомору — однієї з найбільших катастроф в історії України — країна де-факто продовжує перебувати у стані війни. Кожного дня ми отримуємо повідомлення з АТО про загибель наших захисників... Геноцид проти українців продовжує відбуватися на Донбасі руками агресора. І ця гібридна війна з 2014 року особливо активно супроводжується інформаційною агресією та пропагандою проти нашої країни. У такій ситуації особливо необхідна готовність кожного українця проявити громадянську позицію, відтак головний принцип Премії імені Джеймса Мейса, яку газета «День» вручає з 2009 року, в такий складний час набуває особливої ваги.

— Кожного року ми збираємося тут, у редакції «Дня», щоб разом оглянути наші медійні «ландшафти» і визначитися, хто ті люди, котрі намагаються підтримувати ідеї, принципи, погляди Джеймса Мейса, — говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Звичайно, це стосується не лише дослідження теми Голодомору. Життя диктує нові виклики... Цього року ми найперше думали про те, що Україна перебуває в гібридній війні. Журналістика завжди була в полі нашого огляду, і Премія власне вручається за громадянську позицію в галузі публіцистики. Але ця громадянська позиція в наших медіа, як виявилося, не така проста і зрозуміла всім річ. Чимало людей залишається в полоні хибного плюралізму, і ніяк не можуть визначитися, по якому боці вулиці вони ходять, де їхні друзі, а де — вороги. Ми ж пригадуємо, що дуже довго люди підбирали слова у війні з Росією, багато було тих, хто прямо закликав не називати ворога ворогом. І тому чітка визначеність Джеймса Мейса, коли йому складно було пробитися зі своєю правдою про Голодомор, вміння бути нонконформістом, сьогодні особливо актуальна.

Цього року дуже яскраво в плані проявлення свої громадянської позиції виступила Наталя Іщенко, яка першою зреагувала на нашу ініціативу створення «Української журналістської платформи», підтримала її, вплинула своїм прикладом на велику кількість людей, зокрема з медіасфери. І ця чіткість зараз є надзвичайно важливою. Ще й досі чимало людей плутаються в ціннісних орієнтирах. Я навіть писала своїм знайомим, які постраждали від агресії Росії, і змушені були переїхали разом із Донецьким національним університетом імені Василя Стуса до Вінниці — чому ви запрошуєте до себе на лекції апологетів «хибного плюралізму», який довів країну до війни? Треба виробляти позицію, вміти сказати «ні», треба вміти відмовитися, не запрошувати, не подавати руку, створити, зрештою, в суспільстві атмосферу нетолерантності до людей, які призвели до війни.

В урочистій обстановці, під оплески членів наглядової ради премії, лауреатів минулих років, журналістів «Дня» почесну відзнаку отримала... Наталя Іщенко.

— Дуже радий, що лауреатом стала чарівна, розумна і принципова жінка. Я ознайомився з дуже багатьма публікаціями Наталі Іщенко, — відзначив голова наглядової ради Премії імені Джеймса Мейса, голова комітету Шевченківської премії Юрій ЩЕРБАК. — Неймовірно приємно, що Наталя — автор, який не боїться важливих із погляду сучасних викликів, тем. Вона має що протиставити передовсім у сфері інформаційної війни, яку Росія відкрито веде не тільки проти України, а й проти Європи, зокрема європейських цінностей, європейської солідарності й толерантності. На жаль, це дуже серйозна війна і вона триватиме ще довго. Ми не маємо права розслаблятися і думати, що це тимчасова кампанія. Росія з Путіним, і потім навіть без нього — все одно буде продовжувати інформаційну агресію. Йде гра на емоціях людей, на історії. Власне, історія стає театром бойових дій, і на територію нашої історії вторгаються завойовники-ординці, які переконані в тому, що мають право і можуть нав’язати нам своє бачення нашої минувшини. Повторюсь, історія стала полем бою і Наталя робить все для того, щоб протистояти цьому. Зокрема, закликає не потрапляти в пастку уявної об’єктивності. В Європі не розуміють, що їм протистоїть сила, яка жодних моральних орієнтирів не має, жодних етичних правил... Ця сила має лише одне — божевільну фальшиву ідеологію, і нав’язує її світові. А Європа звикла до об’єктивності мирного часу та вислуховування всіх точок зору. Наш лауреат для них у цьому плані часто виступає «холодним душем».

— Україна й українці мають навчитися достойно шанувати своїх героїв, і Премія Джеймса Мейса — це один із прикладів, як не тільки не забути працю цього видатного дослідника, а й мотивувати інших людей працювати за для України, — говорить лауреат Премії імені Джеймса Мейса-2017 Наталя Іщенко. — Джеймс Мейс зробив для України надважливу справу, її наслідки ми особливо відчуваємо в ці дні, коли згадуємо жертв Голодомору. Мейса вже два роки не було з нами, коли у листопаді 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор геноцидом українського народу. Саме таку оцінку трагедії розділяє і переважна більшість, 77% громадян України. Я пишаюся, що мені вручена Премія імені Джеймса Мейса. Коли ми в газеті «День» почали дискусію про важливість громадянської позиції журналіста під час війни, про необхідність захисту своєї країни і на інформаційному фронту також, про гібридні спецоперації Кремля, в яких брали участь і представники міжнародних організацій, і, на жаль, представники української медіаспільноти, деякі колеги запитували в мене: чи не боюсь я говорити правдиві, але неприємні для багатьох авторитетних людей речі? Я дуже здивувалася, і тільки в той момент відчула по-справжньому, що ми в «Дні» робимо щось проривне, щось надважливе, чого до того ніхто не робив.

Рік тому учасники круглого столу в редакції газети «День» об’єдналися в «Українську журналістську платформу» та порушили тему адекватності вітчизняних медіа викликам часу. Ця ініціатива спочатку виглядала як глас волаючого в пустелі. Але через деякий час звернення «Платформи» підтримало декілька десятків колег, зокрема провідні українські медійники. Зараз ми бачимо, що багато вдалося змінити. Необхідність адаптації абстрактних журналістських стандартів та свободи слова до умов війни, необхідність захисту українського інформаційного простору під час російської гібридної агресії на сьогодні прийнята і медіаспільнотою, і міжнародними організаціями, що опікуються розвитком ЗМІ в Україні.

За доброю традицією, щорічне вручення Премії імені Джеймса Мейса в стінах редакції газети «День», де свого часу працював відомий публіцист і дослідник Голодомору, чиїм іменем названо відзнаку, стало хорошим приводом для відкритої дискусії багатьох друзів-однодумців, найкращих публіцистів країни. Участь у заході взяли — ініціатор Премії, головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА; голова громадської ради конкурсу, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник Юрій ЩЕРБАК; відома письменниця і журналістка Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, а також лауреати Премії попередніх років — редактор відділу «Історія та Я» газети «День» Ігор СЮНДЮКОВ, редактор відділу політики газети «День» Іван КАПСАМУН, журналіст відділу політики «Дня» Валентин ТОРБА, дослідник історії культури, публіцист Сергій ТРИМБАЧ, а також науковці й публіцисти Сергій ГРАБОВСЬКИЙ та Володимир БОЙКО.

«ВІДЗНАКА ЗА ПРОФЕСІОНАЛІЗМ І ПОЗИЦІЮ»

Валентин ТОРБА, лауреат Премії імені Джеймса Мейса 2014 року:

— Я неодноразово підкреслював те, що «День» для мене став рятівним човном, куди я потрапив тому, що не дозволяв собі в критичний момент історії країни і мого рідного краю кривити душею. Лариса Івшина тоді оцінила це, коли ще зовсім не вірилося, що мені доведеться полишати свій Луганськ. Тому, коли мені в 2014 році вручили премію Джеймса Мейса, спочатку я був спантеличений, приємно здивований, але в душі вдячний за те, що у тих абсолютно абсурдних, несправедливих і злих реаліях є острів справедливості. Наталя Іщенко пережила схожу ситуацію з моєю, але набагато раніше — там, в далекій і близькій Грузії. Її легкі на слово, але глибокі та різкі за змістом матеріали є не просто журналістською роботою. Як і праці Джеймса Мейса — це передусім місія. Місія не просто констатувати факти та шукати поверхові «сенсації», а щодня складати велику мозаїку висновків. Писати історію — означає нанизувати сучасність на минуле, власним серцем і досвідом переживаючи те, чим закінчуються невивчені уроки і те, що «двійки» за це історія ставить кров’ю. Це дуже добре розумів Джеймс Мейс, який був етнічним індіанцем і коріння якого так саме зазнало геноциду, як і український народ. Геноциду на своїй рідній землі.

Пані Наталя одна з тих журналістів, яка чітко визначила свою позицію відносно риторики ЗМІ. Як не дивно, але багато хто під час війни (!) почав блукати в «боротьбі з мовою ненависті». Щоправда блукання ці були не без інтересу — під них знаходилися конкретні гранти. Зрештою вийшло так, що під час гібридної війни, російським ЗМІ почали зі свого боку підігравати українські. Тільки вже в образі псевдооб’єктивних джерел з претензією на «політ над схваткою», а де-факто передвоюючись в пасивного помічника окупанта. І це при тому, що там де працювали російські гради, перед тим масового і тривалий час працювала інша зброя агресора — медійні війська.

«ЖИТТЯ ЗА СТАНДАРТОМ БОРОТЬБИ ЗА ПРАВДУ»

Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, журналістка і письменниця:

— Дуже рада, що цьогорічним лауреатом стала Наталя. І це не лише з почуття жіночої солідарності. Це передовсім за її публіцистичні заслуги. Премія імені Джеймса Мейса -найважливіша, найкраща премія в країні, яку вручає найкраща газета. Вона окрилює, додає оптимізму і показує, що ви обрали правильний напрямок у житті та зайняли важливу позицію в професії. І головне, що ви в цьому не одні — з вами клуб лауреатів. Завтра ми будемо робити те, до чого закликав Джеймс, — запалимо свічку у вікні в знак пам’яті про жертв Голодомору. Ці маленькі свічки стають потужним об’єднавчим полум’ям, дають можливість відчути причетність до великого океану сердець, душ, голів, які мають бути об’єднані. Цього ціннісного об’єднання хотів і до цього прагнув Джеймс. Дякую, що ви, пані Наталю, як і всі лауреати премії, колектив редакції, працюєте і живете за принципом боротьби за правду.

Вадим ЛУБЧАК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments