Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Чим загрозлива свобода слова без культури думки?

20 червня, 2012 - 00:00

Що дала українцям незалежність, проголошена 199-го? Начитаний і мислячий сказав би, що законне культивування спільної ідеї та завершення священної боротьби за національні права. Проте той, хто побачив світу, на відміну від перших двох, додав би також, що незалежність принесла українцям загрозу необмеженої свободи та гласність. І сталось те, що згодом Євген Сверстюк окреслить як свободу слова без культури думки. Світову громадськість засипали купою розархівлених документів найрізноманітнішого ѓатунку, й, як наслідок, історія України була самовільно, але — хочеться вірити — неусвідомлено переписана заново. Поодинокі ж спроби деяких сміливців виступити на історичну тематику нагадували радше ефемерні спроби досліджень ідеї без самої ідеї, Людини без тої ж Людини, національного питання за його відсутності... Найвеличніший із духовних наставників людства Папа Іван Павло ІІ в одній зі своїх енциклік писав, що Віра та Розум — як два крила людського духу, на яких людина піднімається до Бога, щоб пізнати Істину. Нове дітище з «Бібліотеки «Дня» саме про це. А ще — про те, як навчитись читати національні коди, залишені минулими поколіннями, та про постійний пошук нових смислів. Один із авторів книжки, Сергій Грабовський, каже, що жити в історії — справа складна, проте розглядати історію нашої держави поза часом і простором — означає відірватись від наукового ѓрунту і дати волю непримиренній фантазії. Історія не терпить умовного способу, можливо тому, що часи не обирають, люди в них просто живуть та помирають. Після століть залишається лише пам’ять, з останньою в українців свої порахунки. Давньогрецький історик Геродот вважав пам’ять чимось дефектним і крихким, навіть примарним, але, разом з тим, саме пам’ять підносить Людину над твариною й є основою нашої душі. «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» під загальною редакцією Лариси Івшиної повертає українцям втрачену, вкрадену чи забуту історію часів зародження українства. Водночас у книжці закладено приховані настанови для молодих українців, з яких прочитуємо, що релігія, історія та культура стають тими взаємопов’язаними реальностями, які визначають сучасність та майбутнє нашої цивілізації. Тож планка історичних амбіцій сьогодні має рухатись не стільки по вертикалі, скільки — по горизонталі. Історія ж бо не вимірюється в кількості років, подібно людині, вона вимріюється ступенями ціннісного сходження. Основний інструмент, яким оперує тоталітаризм, — денаціоналізація. Сьогоднішньому поколінню набагато легше заперечувати, ніж стверджувати, тому маємо навчитись утверджувати національні ідеї як загальнолюдські. На цьому шляху також важливо зрозуміти, що конструювати новий світ можливо, не порушуючи підвалин сьогоднішнього... Проблема сьогоднішнього покоління в тому, що ми перестали дивуватись. Ставши маргіналами до кісток, люди трактують минулу історію як бувальщину, не варту уваги сучасного глобаліста. Є ще й такі, про яких Ліна Костенко сказала — ми найкращі, нам найгірше. «Сила м’якого знака, або Повернення Руської правди» повертає людям віру в те, що історія повинна існувати у трьох вимірах: діяльному, моральному та, найважливіше, — у духовному. Цивілізація не може існувати без духовності, Розум — без Віри, а Віра — без Розуму.

Продовження читайте на шпальтах «Прес-клуб «Дня»
Марта КОВАЛЬЧУК
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ