Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Чому в країнi є корупцiя, але немає корупцiонерiв

Валентин СИМОНЕНКО: про користь рахунку та порiвняння
21 листопада, 2001 - 00:00

У першого і поки єдиного голови української Рахункової палати Валентина Симоненка багата політична біографія. Віце-прем’єр в одному з перших урядів незалежної України, народний депутат декількох скликань, він добре знає і українську політичну кухню, і маршрути найбільших фінансових потоків, котрі визначають її клімат. Але в активі у нинішнього державного службовця не тільки політичний досвід. Валентин Симоненко — відомий ще й своїми сходженнями на найвищі світові вершини альпініст. А тому його погляди на політику та економіку, його оцінки сучасних реалій в Україні ніби забарвлені етикою альпіністської співдружності, де немає місця не тільки обману, але і найменшій фальші. У далеких мандрівках, де поле для порівнянь неозоре, а слово патріотизм набуває свого споконвічного, позбавленого цинізму звучання, особливо гостро відчувається гіркота за роки і можливості, втрачені Батьківщиною. Саме з цього і почав В.Симоненко свою бесіду з журналістами «Дня».

— Нещодавно я повернувся із Сеула, де зустрічалися представники найвищих контрольних органів більшості країн світу. За площею Південна Корея вдесятеро менша, ніж Україна, за сільгоспугіддями — у 27 разів. Стратегічних покладів корисних копалин практично немає. Кількість населення майже така, як і в нас. У новітній історії країни було дві війни, три державнi перевороти, чотири конституції. Однак пенсія там набагато більша за прожитковий мінімум, а валовий внутрішній продукт минулого року становив $ 452 мільярди проти наших $ 32,0 мільярдів.

У квітні цього року я був у Катманду з експедицією українських альпіністів, що мали намір на ознаменування 10-річчя нашої незалежності піднятися на гімалайські вершини. Довгожданий прийом у короля Непалу. З гордістю розповідаю йому про Україну, її природні ресурси й економіку, називаю суму українського ВВП. Виявляється, що вона така ж, як і в Непалі, де населення невелике, немає ані промисловості, ані орної землі, тоді як у рейтингах бідності громадян наші країни стоять майже поруч. І тут же, як пізніше і в Кореї, де нас приймав президент цієї країни, чую запитання: «А чому за таких багатств у вас такий низький рівень економіки?» Відповідаючи, довелося пригадати Конфуція та його знамениту фразу про епоху перемін… Але насправді відповіді на це запитання треба шукати в тому, як складають і виконують наш бюджет, і в тому, що за це ніхто не відповідає.

— Валентине Костянтиновичу, почнемо з найбільш злободенного — бюджетного процесу. Ви спостерігаєте його вже не перший рік. Ваш прогноз: бюджет-2002 буде виконаний?

— Протягом десяти років існування нашої держави найстійкішим показником бюджету, який повторюється з року в рік, була його нереальність. Ще жодного разу в незалежній Україні бюджет не було виконано. Тричі Верховна Рада це офіційно визнавала, ухваливши відповідну постанову, але за це нікого не було не те що покарано, але навіть попереджено.

— Чи враховуються у нинішньому бюджетному процесі уроки минулих років? Які тут головнi ризики?

— На жаль, ми погані учні, уроки минулого не засвоюємо. У доповідній записці уряду, що додавалася до бюджету і була підписана прем’єр-міністром Анатолієм Кінахом, стверджується, що бюджет складено на новій основі, за програмно-цільовим методом планування. Але спробуймо знайти там хоч одну справжню конкретну програму. Їх немає. Йдеться про програми (функції виконання яких раніше здійснювали ті або інші відомства та міністерства) фінансування утримання тих чи інших бюджетних організацій. Ось це вважається програмним методом. Але де програми, що піддаються контролю, котрі ґрунтуються на логічній схемі (цілі — шляхи — способи — засоби), спрямовані на те, щоб змінити нашу економіку та життя громадян? Значення понять зміщується...

Ми багато говоримо про податкову базу та постійно нарощуємо «м’язи» наших фіскальних органів для того, щоб стягувати податки. Але я глибоко переконаний, що секрет успіху аж ніяк не в тому, щоб збільшувати кількість податківців і надавати їм додаткові повноваження. Ресурс адміністративного тиску на платників податків сьогодні практично вичерпаний. Треба змінювати систему податків, але не тільки в напрямі зменшення ставок, оскільки це «гостра з обох боків» справа для бюджету — завтра, після зменшення ставок, можна всі бюджетні організації та пенсіонерів, які й без того сидять на одному хлібі, залишити без коштів. Треба змінити систему формування податкової бази. Можу сказати цілком офіційно: сьогодні платить податки лише кожна друга юридична особа. А, крім того, пільги щодо платежів до бюджету становлять 46,8 мільярда гривень. Вони спричиняють втрати доходів бюджету на 30 мільярдів, тобто практично половину запланованих доходів на 2002 рік. Тому бюджет, який під час ухвалення проголошується реальним, через три дні стає нереальним. Одна справа — прийняти бюджет, і зовсім інша — його виконати. Для цього потрібна надійна система управління державними коштами та персональна відповідальність за виконання бюджету, як закону.

Чи можна цього домогтися без належної системи контролю? Відповідаю: ні! Хто в нас контролює прибуткову частину бюджету? Рахункова палата лише аналізує. Міністерство фінансів також не контролює. У них відділ з 11 чоловік, який тільки аналізує відповідні дані податкової адміністрації.

— Податкова контролює? Ви вважаєте, що Микола Янович Азаров контролює наповнення бюджету?

— Ні, він тут безпосередній виконавець, саме його відомство виконує це завдання. А контролювати повинен Мінфін, для чого ДПАУ в процесі адміністративної реформи йому має бути підпорядкована, як у всіх цивілізованих країнах. Ще контрольні функції в цьому питанні мають бути у Рахункової палати. Ось у нас, наприклад, у країні близько тридцяти державних холдингів і національних компаній. Їхня заборгованість держбюджету перевищує 10 мільярдів гривень. А в управління їм передано держмайна на 9 мільярдів гривень. Дивідендів же від них планували одержати 2000 року на 245 мільйонів, а нинішнього — на 200 мільйонів гривень. Одержали: минулого року 40%, від планованого, нинішнього буде 15%. Хто це контролює? Хто відповідає? Ніхто!! Без системи контролю не може бути й системи виконання бюджету, керування його коштами. Це два найважливіші взаємопов’язані елементи. І якщо за доходною частиною бюджету немає контролю, то це призводить до необоротних явищ у фінансовій системі держави, робить будь-який реальний бюджет нереальним. Пригадайте історію продажу електростанцій «Донбасенерго». П’ять величезних теплових електростанцій вартістю як мінімум 1,2 мільярда гривень було продано за 200 мільйонів. А білоцерківська «Росава»? За оціночної вартості 120 мільйонів пішла за 4 мільйони гривень.

— Ви, до речі, не знаєте хто купив? Ось голова Фонду держмайна Олександр Бондар говорить, що не знає. Голова Антимонопольного комітету Олексій Костусєв — також, хоча назвати «покупців» обіцяв...

— На жаль, не знаю. Це, мабуть, великий секрет. Знаю напевно, що таке стало можливим через відсутність контролю за держмайном. А ще — через те, що у нас не працює, як у цивілізованому світі, система інформування громадськості. От у Кореї в готелі у кожному номері є комп’ютерний порт. Береш в адміністрації ноутбук, і вже через хвилину ти в курсі, скільки від якої корпорації надійшло до бюджету. Ось таке там ставлення до державних грошей, грошей платника податків — в цьому суть прозорості.

— А коли в нас настане такий час, щоб платник податків міг бути в курсі виконання бюджету, міг брати участь у контролі за цим процесом?

— Це залежить від того, коли по-справжньому стане на ноги система незалежних органів фінансово-економічного контролю. У нас це насамперед Рахункова палата, наділена Конституцією певними повноваженнями. Успіху ми досягнемо лише в тому разі, коли зробимо свою роботу по-справжньому публічною. І це відповідь на ваше запитання — ми рахуємо гроші платників податків, і вони мають право знати про це те ж саме, що й ми. Наприклад, у Франції звіти відповідної служби надходять у вільний продаж. У нас на це поки що немає коштів. Організація ПРОООН цього року нам допомагала, і ми випускали маленькі брошурки. На цьому наша гласність вичерпується.

Але головне, чого нам не вистачає — це достатніх повноважень. Справа в тому, що ми звикли на все дивитися з фасаду. Ніхто не хоче дослідити фундамент, нікого не цікавлять «комунікації», що проходять «підвалом». Ось міжнародні фінансові організації (перш ніж поновити видачу кредитів) поставили уряду завдання впорядкувати фінансову систему і, зокрема, систему фінансового контролю як підсистему. Кабінет Міністрів, щоб отримати тільки йому потрібні мільйони, «зварганив» — інакше не можу сказати — проект закону про систему фінансового контролю, який, на моє переконання, нічого спільного не має ані зі світовими аналогами, ані з потребами нашої країни. Цю оцінку в розмові зі мною підтвердили й представники міжнародних фінансових організацій. Вони погодилися, що цей документ не принесе користі. На мою думку, він може слугувати тільки «законним» прикриттям тієї системи витрат державних коштів, яка існує в нашій країні.

— Кабінет Віктора Ющенка постійно постачав пресі та країні дані про успішне виконання показників бюджету 2000 року. Це правда, що його вдалося навіть перевиконати?

— Бюджет 2000 року практично за жодним параметром не було виконано. І справа тут аж ніяк не у відмінностях у методиці підрахунків. Просто наша система дозволяє не рахувати, а трактувати дані про виконання або невиконання бюджету. Він у нас, як відомо, поділяється на загальний та спеціальний фонди. По загальному фонду виконання становило 95,3%. Спеціальний фонд було перевиконано. Але громадянам слід було б знати, що кошти з нього йдуть виключно на утримання державних органів управління. Витратили на це в 13 разів більше, ніж було намічено. Уряд рапортував про те, що бюджет виконано із профіцитом (697 млн. грн.), тобто з перевищенням прибутків над видатками. Але при цьому замовчував, що передбачені бюджетом видатки було недофінансовано на 649 мільйонів. Більше того, напрями витрачання профіциту слід було б затвердити на Верховній Раді, але уряд вирішив це питання самостійно та витратив значну частину цих коштів на погашення зовнішнього боргу. А до чого призвів уявний профіцит та одночасне недофінансування статей бюджету? Сьогодні борги бюджетних організацій становлять близько трьох мільярдів гривень.

— Ви часто виступаєте у Верховній Раді з резонансними повідомленнями. А чи були випадки, коли ви відчували на собі якісь наслідки? Можливо, наставало якесь виправлення ситуації?

— Роль Рахункової палати як органу публічного фінансового контролю у нас занижено. Я про це говорив і Президентові. У нас забрали повноваження за допомогою рішення Конституційного Суду. Хто ми? Хірурги, які повинні вирізати виразки? Чи терапевти, які повинні їх лікувати консервативними методами? Ми не ті й не інші. Якщо продовжити цей образний ряд, то ми — фінансовий біль держави. Ми повинні визначати, де неправильно витрачаються гроші у нашій нескінченно багатій країні, у якої просто жалюгідне фінансове становище. І як відгукуються на біль, який для нормального людського організму звичайно служить сигналом про якусь серйозну хворобу. Це знають усюди. А в Україні — ні. Ось вам приклад. Я розпочав роботу в Рахунковій палаті на початку 1997 року. А восени ми підбили підсумки виконання бюджету 1996 року. І випадково натрапили на один вексель, який потім став векселем століття. Він був на 626,6 мільйона гривень (тоді долар коштував 1,8 гривнi). На цю суму пройшли взаємозаліки о п’ятій годині вечора 31 грудня (за годину до закриття банку). Хто в них брав участь? АТ «Укргазпром», Держказначейство та Держрезерв. І все це були борги відомих «Єдиних енергетичних систем України». Я тоді виступив і доповів. Пропустили повз вуха й, здавалося, забули. Минуло півроку. І лише тоді створили комісію… А Рахунковій палаті це коштувало багато чого. Якщо 1997 року, коли ми лише створювалися та штати були недоукомплектованi, бюджет палати становив 12,5 млн. гривень, то 1998 року, після оприлюднення вищезгаданого факту, стало лише шість мільйонів. Ще три місяці по тому Конституційний Суд урізав нам повноваження. Ось це перша реакція.

Але не можна сказати, що так відбувалося завжди. Якщо пам’ятаєте, у нашій країні була така організація «Укрспецфін». Це була «гідна» структура. Через неї йшли всі взаємозаліки, котрі дозволяли виконувати бюджет у безгрошовій формі відсотків на 40-45. Але її нарешті ліквідували. І я вважаю, що це наша заслуга. Бо ми наполегливо довбали в одну точку, долаючи усталену в нас думку про те, що пророків немає у рідній вітчизні. Я досі пам’ятаю текст свого листа Президенту. Нас підтримали міжнародні кредитори, котрі розуміли, що за системи, котра існувала тоді, їм не отримати назад своїх грошей. Ми, зрештою, домоглися, щоб було припинено оплату електроенергії векселями. Векселі, які потім купувалися з дисконтом — до 50%-60%,— випускали всі, кому не ліньки, аж до доглядачів трансформаторних будок. Але не всі нас підтримали в уряді. Здається, і «День» друкував слова шановного Ігоря Олександровича (міністра фінансів Ігоря Мітюкова. — Ред. ), який розцінив нашу боротьбу проти «Укрспецфіну» як виконання політичного замовлення. Я його потім спитав: «А від якої партії, я ж абсолютно позапартійна людина?».

А тепер нам слід замислитися над появою у держбюджеті спецфонду. На першому етапі це позитивне явище. У фонді гроші платників податків, а він ще складається з незліченних фондиків кожного міністерства. І тут я пригадую, як тоді, коли я був мером в Одесі, прийшов до мене чоловік, котрий мав намір стати підприємцем, і попрохав зареєструвати його підприємство. Я спитав: «За рахунок чого ви існуватимете?» Він, не замислюючись, відповів: «Ви тільки зареєструйте, дайте мені право підпису і печатку, а решту я зроблю сам». Так само й тепер виходить. Міністерства вмить заводять свої фонди… І таких питань безліч. Нещодавно, після обговорення на РНБО, вийшов указ про впорядкування діяльності державних холдингів та національних акціонерних компаній. Його, як і розгляд питання про інформатизацію, ми ініціювали. Тому сьогодні вже можна говорити, що реакція на сигнали Рахункової палати про фінансовий біль, нехай і з запізненням, але є. І досить глибока. Але через затримки дуже багато державних коштів зберегти не вдається.

— Серед зазначених у нещодавньому указі Президента про впорядкування діяльності держхолдингів та національних акціонерних компаній названо й НАК «Нафтогаз України». Якою буде її доля?

— Це підприємство-монополіст заборгувало скарбниці сім мільярдів гривень. Про який розвиток газо- та нафтотранспортної системи можна говорити, маючи такий вантаж? Перебуваючи майже повністю у державній власності, НАК не виплачує ані дивідендів, ані встановлених їй платежів із прибутків від плати за транзит до Європи російського газу. Цій компанії потрібно зробити нормальний зовнішній аудит. І все буде ясно.

— Яких збитків зазнала держава у зв’язку з діяльністю телекомпанії «Ера»?

— Це питання ми розглядали на колегії. За законом, уся система телерадіомовлення має будуватися на системі держзамовлень. У нашій країні це елементарне грошове утримання для тих чи інших структур. Сьогодні відносно «Ери» не все ясно щодо суми збитків. Проте я певний того, що телеефіром ця компанія користувалася безкоштовно, хоча її діяльності намагалися надати законного вигляду — навіть тендер провели, щоправда, з одним учасником.

— На думку експертів, ситуація у Національній телекомпанії пояснюється поганим менеджментом і, одночасно, розбазарюванням ефірного часу. Платники податків утримують цю структуру, а вона витрачає гроші на вітер.

— Згоден. Виходить, що ми за рахунок бюджету утримуємо приватні компанії. Днями ми оприлюднимо дані про державні втрати в цій сфері. Їх підтверджено першим заступником голови Держкомітету з телебачення та радіомовлення. А про порядок цифр можна судити хоча б з того, що телекомпанія «Ера» в середньому використовувала 5,5 годин на добу ефірного часу, не заплативши жодної копійки за його використання.

При цьому вартість технічних послуг, яка включена в суму взаємозаліку, була на 15,2 тис. грн. меншою суми, визначеної актом виконаних робіт від 29 грудня 2000 р. (за підписами Долганова і директора «Ери» Андрющенка). Крім цього, розцінки, за якими визначалася вартість технічних послуг, були нижче передбачених договором. Вартість однiєї години користування апаратною складного монтажу АМП-5 за договором 140 гривень, а при взаємозаліку — 70 гривень. За виконання робіт за договором 2000 року і першого півріччя 2001 року розрахунки не проводилися. У той же час телепередачі за логотипом ТРК «Ера» регулярно виходили в ранкові і нічні години на телеканалі НТКУ УТ-1.

— Чи могли в Рахунковій палаті передбачати й чи передбачали крах банків «Україна» та «Слов’янський»?

— «Слов’янський» — це приватний банк, і ми до його історії не можемо мати жодного відношення. А ситуацію з «Україною» ми передбачали. Віктор Андрійович (Ющенко. — Ред. ), ще будучи главою Нацбанку, двічі був на нашій колегії та розповідав свою версію того, як це все відбувалося. Насправді ж усе було трохи інакше. Нацбанк видав стабілізаційний кредит «Україні», скажімо так, на недостатньо правильно оформлених підставах, з відступами від законодавства. Цей кредит не лише не забезпечив стабілізацію, а й створив 500 мільйонів гривень боргу «України». Повернути його банк не спромігся. На 2000 рік Нацбанк у своєму бюджеті передбачив часткове списання цього кредиту за рахунок своїх прибутків, які мав спрямувати до бюджету.

— У будь-якій країні за такі дії спитали б! А в нас людина стає прем’єром… Ви мовчите?

— Так, німа сцена. Ми свого часу про це офіційно говорили.

— Якi черговi причини для фiнансових скандалiв ви прогнозуєте сьогоднi?

— Думаю, що небезпека насувається з боку наших «економічних успіхів». Міжнародний валютний фонд та Світовий банк видають нам кредити з 1993 року. Усього ми одержали 6 мільярдів доларів. Погашено сьогодні два мільярди. А 1,1 мільярда вже набігло відсотків. Залишилося чотири мільярди. Але куди пішли ці гроші? На стабілізацію гривні, на підтримку платіжного балансу… Але! Насправді це плата уряду та Мінфіну за їхній непрофесіоналізм. І тільки 300 мільйонів із 6 мільярдів пішли на інвестиції, в тому числі, — на реструктуризацію вугільної промисловості та на насінництво. Щоправда, і там половину було витрачено не за призначенням, і це знову буде плата за непрофесіоналізм.

— Ви бачите нові проблеми в обслуговуванні зовнішнього боргу?

— Безумовно. За рахунок отриманих відстрочок обслуговування боргу збільшилося на 600 мільйонів доларів, і ці гроші треба буде платити з бюджету. Крім того, ми сьогодні змушені брати нові кредити, щоб розраховуватися зі старими. Адже виплати для погашення зовнішнього боргу дорівнюють майже третині дохідної частини бюджету.

Та невелика кількість сухих патронів, що збереглася в обоймі реформ, на жаль, частіше виявляється холостими. Узяти пенсійну реформу, про яку сьогодні так багато мовиться. Адміністративні витрати на утримання Пенсійного фонду з 1993 року, коли вони становили 3 гривні на одного пенсіонера, сьогодні зросли у вісім разів (до 25 грн. на пенсіонера). Ми створюємо систему персоніфікованого обліку пенсійних вкладів (вартістю 250 мільйонів гривень), але якщо вона не стане частиною національної програми інформатизації, яка створюється за рахунок бюджету, то знову плата буде за рахунок працюючих. Зростають у нас і витрати на утримання фіскальних органів. А Рахунковій палаті обрізають повноваження.

— Чи маєте ви намір ставити перед Верховною Радою питання про те, щоб ці повноваження повернути?

— Нещодавно було ліквідовано ще не створені наші територіальні органи. Попросили про це Президента губернатори. У своєму колективному листі вони зазначали, що їм не потрібні додаткові органи фінансового контролю. І тепер ми не маємо можливості контролювати у повному обсязі бюджетні ресурси держави. І все ж так не повинно бути, і не буде. У Бюджетному кодексі це питання врегульовано і, я думаю, настане час, коли ми його вирішимо на практиці. Звичайно, потрібно налагодити контроль за доходами держбюджету, які сьогодні є найслабшою ланкою в нашій бюджетній системі. Сьогодні їх, повторюю, ніхто не контролює, навіть прем’єр-міністр не має для цього відповідного механізму. Ми розпочали цю роботу, але провести її нам не дали, і платники податків досі не знають, куди йдуть їхні гроші.

— Що може зробити у такій ситуації громадянин, щоб захистити свої інтереси?

— Це питання вирішується просто. Потрібна вільна преса. Потрібна правда. А поки що в нас немає ані того, ані іншого, у нас є корупція, а ось корупціонерів немає.

— Вам доводилося приймати рішення, за наслідки яких можна було б відповідати більше, ніж кар’єрою? Чи боялися ви? І коли більше: на роботі чи під час сходжень на гірські вершини?

— У мене принципово втрачений інстинкт самозбереження. Я вихований у дусі гасла: «Спершу думай про батьківщину, а потім про себе». У партійній обліковій картці, яка збереглася в мене, чотири не знятi догани. Сьогодні навіть приємно читати: за ігнорування рішення вищої партійної організації. Однак сьогодні думати про батьківщину вже якось немодно. Тепер, на жаль, панує новий принцип: хапай більше, кидай далі. Чому не виконується бюджет? Скажіть правду. Чому народ не має правдивої інформації про причини банкрутства «України»? Тому що багато хто в нашій країні живе за прислів’ям: «Правда добре, а щастя краще». Я ж за багатьма непрямими ознаками можу сказати: видаючи банку «Україна» кредит, уже знали, що він не повернеться. І знову країна робить борги. Навіщо нам ці $ 100 мільйонів зовнішніх запозичень на таких принизливих умовах?

— А найбільше засмучує, як було витрачено попередні позики…

— Тим більше, що у нашому Державному казначействі працює 14 тисяч осіб. Йдеться про казначейське виконання бюджету, і раптом ми доручаємо бути банкіром енергоринку Ощадбанку. Якщо вже створено таку казначейську махину, якщо ми переходимо на європейські стандарти, прагнемо інтегруватися, то до чого тут Ощадбанк?

— Багато проблем можна було б вирішити, якби була в нас у парламенті більшість, яка могла б приймати рішення і гарантувати їх виконання. Чи бачите ви можливість створення такої більшості в майбутньому парламенті?

— Безумовно, така можливість є. І дай, Боже, щоб це вдалося.

— А ви маєте намір брати участь у передвиборній кампанії?

— Ні. П’ятнадцять років я був депутатом. Досить. Ми колись з покійним Вадимом Гетьманом створили в українському парламенті групу незалежних і спокійно працювали, виховували таких гігантів, як Семиноженко, Карпачова, Євдокимов. У Непалі я розмовляв із чоловіком, якому, як він стверджував, 230 років. І він мені сказав: «Коли моя душа залишає тіло, я дивлюся на себе з боку». Ось так і я, тільки, звичайно, у переносному значенні. Дивлюся і хочу бачити добро — як прагнення до прогресу, знань, процвітання країни, а не зло — боротьбу за владу...

ДО РЕЧІ

Зауваження В.Симоненка про недостатність повноважень Рахункової палати отримали підтвердження від іншого контролюючого органу. Як вважає Уповноважений Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, палата мусить контролювати також розподіл коштів, виділених на харчування тимчасово затриманих та заарештованих осіб. Н.Карпачова тривалий час відстоювала необхідність виділення коштів на цю мету окремо від загальних потреб органів Міністерства внутрішніх справ. Тепер, вказує УНІАН, це питання було порушено і на засіданні Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Контролювати, як на практиці розподілятимуться виділені кошти в міліції і чи не будуть затримані та заарештовані знову голодувати, має не лише Уповноважений з прав людини, а й Рахункова палата, наголошує Н. Карпачова, оскільки (за даними агентства) у цьому році в ході перевірок стану дотримання прав людини в ізоляторах тимчасового утримання та у кімнатах для затриманих виявлено, що людей у цих закладах не годують. В той же час, за даними Н.Карпачової, лише протягом 2000 року на продукти харчування для міліцейських шкіл та лікарень витрачено 1 млн. 318 тис. 900 грн., у той час як на харчування тимчасово затриманих гроші не виділялись. На думку Уповноваженого з прав людини, такий розподіл коштів є несправедливим.

У бесіді брали участь: Лариса ІВШИНА, Олег ІВАНЦОВ, Петро ІЖИК, Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, Діана БАЗИЛЯК, Ганна ШЕРЕМЕТ, фото Леонiда БАККА. «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments