Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Екіпаж НЛО

Чи знайде де приземлитися?
17 жовтня, 2001 - 00:00


Парламентський забіг-2002 буде складним як ніколи, і насамперед, для виборця. На нього ринуть потоки інформації про торги й компроміси в не зовсім зрозумілих старих і нових партійних структурах, політична реклама з усіх каналів ТБ і радіо говоритиме «правильні речі», підписуючись різними іменами. Вже зараз ситуація навіть не для дилетантів заплутана наявністю поки що аморфних блоків ТУНДРА і «Наша Україна». На цьому тлі інформація, що просочилася в ЗМІ про створення нової політичної структури здається поворотом, що не піддається політичній логіці. На зустрічі за круглим столом у редакції «Дня» член депутатської групи «Трудова Україна» й заслужений юрист України Інна Богословська розкрила деякі таємниці «непізнаного політичного об’єкта», похрещеного журналістами НЛО.

ВІКТОР АНДРІЙОВИЧ — ЛЮДИНА НЕ НОВА . АДЖЕ ЙОГО ШКОЛА — ШКОЛА «СОВКА»

— Інформація з приводу нового передвиборного проекту, який журналісти похрестили НЛО, пролунала несподівано. І якщо ви зібралися йти на вибори самостійним об’єднанням, то це означає, що ви виходите з ТУНДРИ? Чому? Не бачите перспектив?

— Феномен появи в пресі інформації про цю подію є дуже цікавим, бо не було жодної офіційної заяви. Це чутки й витік інформації. Я думаю, що час офіційних заяв ще не настав.

Щодо ТУНДРИ. Я до неї ніколи не входила. Я член депутатської групи «Трудова Україна» і не збираюся припиняти свою роботу в ній доти, поки у парламенті не буде створено парламентське міжфракційне об’єднання «За єдину Україну», або ТУНДРА — як вам зручніше.

— «За єдину ТУНДРУ»...

— Можливо. До речі, НЛО, яким похрестили наш майбутній проект, не має нічого спільного з назвою блоку. Але похрестили — нехай поки «політає». Насправді, мені здається, в українській політиці має з’явитися НЛО. Щось, що викличе в людях нормальні живі емоції. Бо та «нудотина», яка перемагає всіх — політичних оглядачів, журналістів, самих політиків і громадян — коли вони включають телевізор і бачать одні й ті самі обличчя, коли про кожного діючого в політикумі відомо, що він скаже, як він скаже, як він очі убік відведе, — це погано.

Наш проект задуманий ще взимку. І я думаю, що у кінці цього місяця — початку наступного його обов’язково буде оголошено офіційно.

— Багато політиків кажуть про себе як про «нових». Зокрема, і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко кличуть під свої знамена тих, хто вважає себе молодими реформаторами. Є якийсь вододіл між ними і тим, що ви вкладаєте в «нових»?..

— Так, звичайно. Передусім, ми формуємо список таким чином, щоб усі учасники процесу, починаючи з першого місця і закінчуючи шістдесятим, були людьми, котрі зробили себе самі. Вони повинні бути професіоналами і мати гарні досягнення у своїй професії. Якщо це педагог, то це повинен бути висококласний педагог, якщо це бізнесмен, то це повинен бути бізнесмен, який має максимально можливо чистий бізнес у цій країні. Як правило, це неформальні лідери. Тобто це люди, які не займають якісь посади, бо зараз влада погано селекціонує людей.

— Ви говорите про людей, що зробили себе. Але і Тимошенко, і якоюсь мірою Ющенко сказали б: «Ми також зробили себе. Давайте об’єднаємося». Як би ви відреагувати у цій ситуації?

— Я відповім не від імені блоку, а від себе особисто. Я, як і раніше, вважаю пана Ющенка прекрасною людиною, непоганим фінансистом і поганим політиком. На жаль, Віктор Андрійович не має навичок і необхідних для політика загальнонаціонального масштабу людських характеристик. Ми маємо ситуацію, коли благими намірами вистелено дорогу в пекло. Він намагається робити добре — виходить дуже погано. Тому що у нього немає достатнього знання реалій життя, реалій економіки — він не економіст. Якось так вийшло, що його службова кар’єра і життєвий шлях сприяли тому, що він не має адекватного сприйняття реальності

Він ідеалізує все, що існує, причому, як у хороший бік, так і в поганий. Він, як і раніше, «маже» чорним і білим кольором життя, політику. Це неправильно. Політик національного масштабу не має права на такі фарби. Він, навпаки, у кожному кольорі повинен бачити тисячі відтінків. А якщо він «маже» чорним і білим, то або він приречений на фіаско, або країна, якою він керуватиме. Людина, яка психофізично вельми підходить на роль нового українського лідера, тому що люди скучили за симпатичним харизматичним лідером, за рахунок відсутності політичного вміння, за рахунок відсутності глибини знань, загальної культури стає небезпечною при владі. Крім того, Віктора Андрійовича, звичайно ж, не можна назвати новою людиною. Бо школа, яку він пройшов, — це школа «совка». Це те, що, на жаль, не викорчовується ані з голови, ані з клітин. І я думаю, що Ющенко має те оточення, яке він має (а його ніяк не можна назвати новим), саме тому, що він і сам новим не є. Оточення Ющенка та відсутність там яскравих і сильних політиків — це не його біда, а його провина. Тому що навколо людини завжди знаходяться ті люди, яких він хоче бачити поруч.

Що ж стосується Юлії Володимирівни, то вона, безумовно, талановитий менеджер, менеджер нового масштабу. І якщо в Україні прийде та влада, яка буде здатна приборкувати неприборкані сьогодні політичні амбіції Юлії Володимирівни, то вона, безумовно, може бути корисною як менеджер. Інша справа, що коли людина талановита у чомусь, то дуже часто буває так, що її «перемикне», i їй здається, що вона талановита абсолютно у всьому...

— Існує популярна бувальщина, що у відповідь на ці «апетити», навіть Рем Іванович Вяхирєв спитав: «Юлю, навіщо тобі стільки?»

— Це не стосується тільки грошей або тільки влади, це стосується того, що Юлії Володимирівні здалося, що вона вже володіє політичними інструментами так само добре, як і менеджерськими. А це все ж таки різні речі.

— Жіночі типажі у політиці представлені нечисленними особами: це Слава Стецько, це Наталя Вітренко, це Юлія Тимошенко. Можна віднести сюди ще Ніну Карпачову і Сюзанну Станик. Україну дуже часто називають країною матріархату. Нещодавно «Независимая газета» представила це навіть як певний вирок. Але поки що, здається, ніхто не зайняв нішу жінки-національного лідера. Який образ хотіли б представити ви?

— Є багато країн, у яких не співпадає ментальний тип і об’єктивний спосіб життя. Україна відноситься до цієї категорії. В українській ментальності, звичайно ж, матріархальне начало. У способі життя — патріархальне. І тут той «клин», який завжди буде спричиняти дискомфорт. Якщо чоловік при владi — розрив з жіночою ментальністю країни, якщо жінка при владi — буде розрив зі способом життя. Але ця різнополюсність дає можливість Україні дуже довго бути живою державою. Вона дуже довго не стане тихою заводдю, покритою тванню.

Щоправда, багато кому здається, що у нас селянсько-патріархальний спосіб життя, і що це й є твань. Насправді, це не твань. Просто у нас є народ і є влада. А між ними — вакуум. Влада живе сама по собі, вона стала самодостатнім, самоплідним організмом, що самознищується. А люди живуть абсолютно окремо. Чому у нас 80% економіки — в тіні? Бо люди самі значно краще влаштовують своє життя, і значно швидше укладають «громадянський договір» один з одним, ніж вони це роблять за участі влади. Люди вже знають, як вони хочуть жити, — вони хочуть, щоб держава мінімально втручалася в їхнє життя, щоб держава була тільки там, де вона повинна бути — оборона, правоохорона, кордони і просування економічних інтересів України на зовнішніх ринках. Зараз сталася абсолютно чудова річ з погляду оновлення і здоров’я цією країною — люди перестали чекати, що за них будуть вирішувати, і почали самі організовувати своє життя.

— Ви нас підводите до необхідності появи нової ліберальної сили?

— Жахливий термін. Тому що такі слова як «лібералізм», «демократія», «реформи» стали жуйкою, яку 10 років жують.

— А є слова, які ми не встигли зіпсувати?

— Так. Це «самореалізація», «свобода», «дух», «особистість». Це те, що протягом багатьох років боялися вимовляти.

Ми маємо ту владу, на яку заслуговуємо. І скільки б не лаяли Верховну Раду, вона — як крапля води, взята з судини, відображає хімічний склад рiдини цієї судини. І для мене зараз майбутні парламентські вибори — це лакмусовий папірець, щоб зрозуміти, чи дійсно з’явилося бажання у людей жити по-іншому, чи з’явилося у них почуття усвідомленої свободи вчинку.

— Є бажання, а є можливості.

— Якщо ми не поміняємо покоління при владi, то можливостей буде значно менше. Нові політики потрібні тому, що необхідно подолати кілька тенденцій, які тягнуться навіть не з радянських часів, а з 300 —400-річної давнини. Треба створювати нові міфи. Старим міфам, як говорить наш шановний товариш Президент, прийшов гаплик.

— Так, треба вміти вчасно процитувати Президента... Коли ми говоримо про затребуваність нової генерації, нових політиків, нових чоловіків і жінок, чи не здається вам, що наш виборець деяких НОВИХ боїться ще більше, ніж старих?

— «Як би чого не вийшло...» Але прихід нових не означає відхід старих. Це неможливо. Нові повинні прийти, щоб усьому політичному оркестру додати нового звучання. У сьогоднішньому політикумі з представлених політичних сил жодна не відповідає на електоральний запит десь 30% населення. Згідно з останніми опитуваннями, які ми проводимо з січня, 67% — 70% населення відповідають, що вони підуть на вибори обов’язково. Це електорально активна частина населення. З них 27 — 30% відповідають, що вони не будуть голосувати за жодну з представлених політичних сил, не дивлячись на те, що є Віктор Андрійович та Юлія Володимирівна. Вони хочуть побачити інших. Підсвідомо вони, звичайно, бояться. Нове — завжди жахливе. Тут питання: що більше переважить — небажання жити, як зараз, або бажання не ризикувати.

У СЛОНА НЕ БУЛО БЮДЖЕТУ. А У НАС Є

— На минулих виборах багато хто розраховував на тих, хто не ходить на вибори або голосує проти всіх. Але чи не здається вам, що це нормально, що якась частина населення на вибори не ходить?

— Ні, нас цікавить та частина громадян, які заявляють, що вони хочуть голосувати, але з тих, хто є, ніхто не заслуговує на довіру. Тому повинна з’явитися нова політична сила, яка може взяти з цих 30% певну частину.

— На минулих виборах така сила вже з’явилася — СЛОН, сумний досвід якого всім відомий. За первинними ознаками, ситуація з вашим проектом є аналогічною. Чому ви думаєте, що тепер усе буде по-іншому?

— Все, що зараз пишуть, не має відношення до нашого проекту. СЛОН — це проект, в якому спочатку не було бюджету. Він був розрахований на певні регіони і не був розрахований на всю Україну. Це помилки. Так починати і продовжувати працювати в політиці не можна. І виборчі технології, вибори не є в цьому випадку винятком. Якщо немає грошей, то не треба займатися виборчим процесом. Крім того, СЛОН був орієнтований на російську мову як на основну тему. Я думаю, що з часом ця тема поступово перестане бути такою гострою, якою вона була чотири роки тому. Саме тому і мови не може бути про якесь повторення СЛОНа. Ми не захищаємо ніяку теорію. Ми постараємося бути дуже сучасним проектом, співзвучним головним проблемам, які зараз необхідно вирішити.

— Кого ви маєте на увазі під займенником «ми»?

— Ні для кого не є секретом, що Хорошковський (Валерій Хорошковський, фракція НДП. — Ред. ) також бере участь у проекті.

— Ви однозначно сказали, що не буде повторення досвіду СЛОНа. Чи можете ви так категорично говорити відносно досвіду російського Союзу правих сил?

— Російський СПС був досить естетським проектом, і саме за це поплатився. Це прекрасний проект, але українського СПС не може бути. Якщо подивитися на географію перемоги СПС, то це Санкт-Петербург, Москва, Самара і частина Єкатеринбурга. Це чисто міський, орієнтований на прополітично елітні електоральні маси проект. В Україні такої верстви суспільства немає, тому розраховувати на неї неможливо. Є дуже істотна різниця між менталітетами росіян та українців. Україна знаходиться на кордоні між євроазійським простором та європейським. Цінності українців значно більше співзвучні з європейськими цінностями. Сюди входять особистість, самореалізація, власна гідність та приватна власність.

— Певна група партій намагається злетіти на «повітряній кулі» Ющенка і взяти свій шматочок електорального поля. Друга група на «бронепоїзді» Податкової адміністрації намагається взяти свою частку електорального поля. Для того, щоб люди повірили, що ви — інші, що вам необхідно сказати?

— Хто злетить на повітряній кулі, хто проїде на бронепоїзді, а ми будемо йти ногами, ми не боїмося людей.

— У парламенті ви одразу приєдналися до групи, яка була явно неідеологічною і просто збиралася «під дахом», який потім «поїхав». І група взагалі втратила свою ідеологічну привабливість. Хотілося б розібратися в цьому факті вашої біографії, адже ви заявляєте, що відрізняєтеся від інших?

— Я пішла з НДП значно раніше, ніж «поїхав дах». До того ж я обиралася за мажоритарним округом. Мій прихід у фракцію НДП для політики був простим і казковим. Я була співавтором багатьох статей 1990 —1993 рр., перших законів про власність, про підприємництво тощо. Я тоді багато працювала на суспільних началах, оскільки це була перша Верховна Рада. Буквально через пару тижнів після мого обрання в 1998 р. мені подзвонив Володя Філенко (ми з ним товаришували з 1990 року) і запропонував підписати заяву про вступ до НДП. Тоді важко було собі уявити, чим буде ця фракція. Я спитала про склад, і Володя сказав, що серед членів фракції будуть — він, Ємець та інші люди, яких я знала ще задовго до вступу до НДП. А знала я їх тому, що була одним з співзасновників партії «Нова Україна». І я підписала цю заяву, оскільки чудово розуміла, що обиравшись за мажоритарним округом, залишатися у самотності у ВР за будь-яких обставин неприпустимо і не благополучно. Два дні політика поза фракцією у ВР — це втрачені два-три місяці повноцінного політичного життя. Не треба боятися пробувати, експериментувати і знайомитися. Я абсолютно не соромлюся того, що змінила три фракції: НДП, «зелених» і «Трудову Україну». Я вважаю, що для політика з нормальними темпами розвитку це могли бути три різнi чотириліття. Але оскільки Бог мені дав можливість швидко розбиратися в ситуації, то я пройшла три школи і побачила три абсолютно різні політичні конструкції. Для мене зрозумілий інструментарій, звучання та політичне забарвлення того, що було у фракції НДП. Також мені абсолютно зрозумілі феномен і реалії Партії зелених. Для мене зрозуміло, що таке «Трудова Україна» сьогодні. Я вдячна тим, хто зі мною був і в НДП, і у фракції «зелених», і в «Трудовій Україні». Це була моя вища школа, мої університети. Я вважаю, що за ці три з половиною роки я років шість в політиці прожила.

— А вам не шкода свого ідеалізму після цих «університетів»?

— Справа в тому, що в цю Раду я з ідеалізмом вже не йшла. Ідеалізм у мене був в 1990 — 1993 роках. А в 1993 році я була одним з наймолодших членів Державної думи при Леонідові Кравчуку. Саме в той час політичний ідеалізм у мене закінчився, коли я побачила, як перший президент України з опозиції зробив позицію. Він фактично поставив у позицію опозицію, роздавши портфелі. Я зараз будь-яку подію, що відбувається у політиці, сприймаю абсолютно спокійно. Завдання — проаналізувати, зрозуміти достоїнства, недоліки, помилки, проблеми і постаратися вберегтися від аналогічних помилок у майбутньому.

— Після цього досвіду можна було зробити для себе два крайні висновки: залишитися без портфеля або брати участь у боротьбі тільки за портфелі в «особливо великих розмірах». Який ваш висновок для себе?

— Мій особистий висновок — це якраз те, що я зараз роблю. Я не підходжу під хімічний склад основних діючих політичних сил. Я однозначно ментально відношуся до іншого покоління політиків. А також за способом життя і за тим, яким було моє життя. Я ніколи не залежала ані від папок, ані від комсомолу. Поважаючи той, інший, стиль життя, я ніколи його не любила, бо мені було задушливо. Відчуття безповітряного простору я особливо пам’ятаю у брежнєвські часи. І цей простір виштовхував мене весь час з того суспільства.

— Чи розраховуєте ви на підтримку влади?

— На підтримку, звичайно ж, ні. Головне, щоб влада не почала знищувати. Адже в нас уже є ця погана традиція.

— А хто ідейний вождь вашого проекту?

— Немає в нас ідейного вождя, і я сподіваюся, що до 31 березня він і не з’явиться.

— На підтримку якого бізнесу ви розраховуєте?

— Ми розраховуємо на підтримку середнього і вищого за середнiй бізнесу, але не олігархічного. Найбільший бізнесмен у нас Хорошковський.

— А чи правда те, що пан Хорошковський є одним з учасників проекту тому, що на нього розраховували в ТУНДРІ, а він просто не захотів фінансувати інших, не будучи впевненим, що він буде у перших рядах?

— Я абсолютно виключаю таку версію. Крім того, що Валерій — талановитий менеджер і організатор, він дуже порядна людина. Серед його заслуг можна назвати величезні досягнення у фірмі «Галактон», прекрасно розвинену мережу «Меркс».

— Щоб розкрутити ваш нікому невідомий проект за такий невеликий проміжок часу потрібні досить великі гроші. А дуже великі гроші без дозволу в цій країні не ходять.

— Неправда, 80% грошей ходять якраз без дозволу держави.

Мій бізнес — це юридичний та аудиторський консалтінг. Так, як я знаю пересування грошей у нашій країні, мало хто знає. Для того, щоб зараз зробити справжній політичний проект, потрібні гроші та люди. У нас в даний момент склалася дуже несподівана ситуація: зібралися люди, які ризикують великими грошима, і визначилися, що це буде бюджет нашої виборчої кампанії. Виявилося, що бажаючих ризикнути дуже багато. Тому я й кажу, що ми правильно оцінюємо критичну масу людей, які готові до появи такого проекту.

— Чи можна сказати, що ваша партія, котра поки що не має яскравого лідера, буде партією ідеї, а не партією особистості?

— Ми повинні розкрутити кілька особистостей. Вони не будуть сприйматися як лідери загальнонаціонального масштабу, як претенденти на перемогу на президентських виборах Хоч, звичайно, майбутній парламент буде мати серйозне значення у визначенні нового президента країни. Але будь- яка сила, яка робитиме на це ставки на парламентських виборах, втратить половину від можливого відсотка голосів. Беручи участь у парламентських виборах, треба боротися за парламентські вибори. Наш проект, на думку Хорошковського, це проект на життя. Ми всі розраховуємо, що це проект надовго, що ми створимо нову партію абсолютно іншого типу, сучасну, мобільну, саме таку, яка потрібна цій країні.

— Тобто ваш проект будується на перспективу, і його мета спрямована набагато далі виборів-2002?

— Я маю досвід роботи в окрузі і впевнена у своїх силах. У Хорошковського та ж ситуація. Зараз ми спалюємо ці мости і не будемо намагатися сидіти на двох стільцях. Ми робимо загальнонаціональний проект. Ми демонструємо, що свідомі того, що треба привести вже організовану силу до ВР. Ми будемо підтримувати деяких мажоритарщиків, які цілком поділяючи нашу ідею, хочуть перевірити свої сили на округах. Це наші люди з погляду ідеології та фактури.

«МИКОЛІ ЯНОВИЧУ ДОВЕДЕТЬСЯ РОБИТИ ВИБІР...»

— Ви говорили, що проект ваш задуманий вже давно. Чи не означає це, що витік інформації про блок ваш і Хорошковського запланований?

— Ні. Це абсолютно випадково. Не було ніякого «зливу» інформації. Справа в тому, що ми спілкуємося з величезною кількістю людей, тому що шукаємо нових людей у регіонах. Ми хочемо, щоб провінціали прийшли у Київ, тому що тут середовище вже таке, що самознищується. Потрібна свіжа кров, свіжі люди, свіжі пориви.

— А ТУНДРА — це хіба «не свіже» з регіонів?

— ТУНДРА має своє місце і своє право на життя. При цьому я абсолютно готова зі всіма існуючими блоками співробітничати.

— Ви говорили, що знаєте, де ходять 80% тіньових грошей. Можливо, що Микола Янович дуже б засмутився, якби дізнався, що у нього з’явився конкурент, який знає, де ще є гроші, в той час, як він цього не знає.

— У нас з ним різні завдання.

— Вам не здається, що Микола Азаров трохи ображений тим, що в парламенті ухвалюють рішення про неможливість суміщати посаду керівника податкової служби з посадою керівника партії. Але ж податкова — це могутній інструмент тиску... Чому б тоді не створити партію СБУ, МВС, Генерального прокурора?

— Я буквально через кілька тижнів після того, як було прийнято рішення про те, що Азаров очолить Партію регіонів, сказала, що це дуалізм, що тут закладений конфлікт і нічого хорошого з цього не вийде. І що рано чи пізно Миколі Яновичу доведеться робити цей вибір.

У нас тільки зараз зароджується така професія, як політик. Її ніколи не було, вона завжди була за сумісництвом. Я думаю, ще реально буде витрачено років сім на те, щоб сформувався більш-менш професійний склад політиків, які потім обов’язково зімкнуться з якимись групами та інтересами бізнесу. І тоді у нас з’явиться цілком політично структурована влада. Те, що політика може бути окремо від економіки, — це ілюзія.

— Має місце і така думка, що процес не стільки об’єктивний, скільки рукотворний. І зокрема, сформовані економічні сили, які зараз претендують на владу, — це може бути другим етапом перерозподілу благ. На цих парламентських виборах внаслідок ослаблення центральної влади є дуже великі заявки з регіонів. І де гарантія, що ваш проект не стане політичним прикриттям для якогось бізнесу, який просто хоче відстоювати свої інтереси у новому складі Верховної Ради?

— Наш проект обов’язково стане політичною силою, яка буде захисником малого і середнього бізнесу. Ми хочемо захистити той бізнес, який не ліг сьогодні під олігархічні бізнеси, довів своє право на ефективне господарювання, ефективну економіку. Ніхто з діючих політичних сил захисту їм надати не може. Саме тому я впевнена, що наш проект буде успішним.

— Справа в тому, що ті люди, які займаються бізнесом і яких ви маєте намір захищати, як правило, є політично байдужими.

— Та хто вам таке сказав? Ви знаєте, скільки на сьогодні є громадських організацій, які об’єднують малий бізнес? Сотні. І вони укрупнюються кожного місяця. Бо у них вже є усвідомлення того, що якщо вони самі собі не допоможуть, їм ніхто не допоможе.

— Якщо бізнесмен йде в політичну організацію бізнесменів — це означає, що у нього з бізнесом проблеми. Коли у нього все гаразд, він просто тихо робить свою справу.

— Ви абсолютно праві. У нас, тільки якщо припече, починають щось робити. У громадські організації йдуть тоді, коли розуміють, що їхні права можуть бути порушені. Там, де не може один — там може група.

— Нещодавно Президент сказав, що на цих парламентських виборах будуть спроби впливати ззовні. Судячи зі всього, він мав на увазі дві найбільші країни, які є стратегічними партнерами України — Сполучені Штати та Росію. Ви відчуваєте зацікавленість з боку стратегічних партнерів до свого проекту?

— Відчуваю. Плюс до цих країн — Європа.

— А як ви вважаєте, це нормально, що інша країна впливає на державну політику України? Схоже, Президент мав на увазі саме такий, негативний, вплив.

— Такий вплив непристойний, і в ньому ми участь не братимемо. Але я думаю, що не можна будувати Україну поза контекстом світових подій. В Україні повинна з’явитися сила, зрозуміла світові. Бо зараз в українському політикумі Захід нікого не розуміє. Навіть Ющенка, який здавався таким легко пояснювальним.

— Тим, хто вигадав, тим і не зрозумілий... Якісь конкретні рецепти ви можете запропонувати?

— Я ще у 1996 році говорила, що ми не можемо витримати такий податок як ПДВ. Його терміново треба скасувати. Я зараз говорю, що якщо ми не змінимо керівника Національного банку та міністра фінансів, нас у 2003 році чекає жахлива фінансова криза. Але мене ніхто не чує. Коли почують — буде пізно. Я дуже хочу, щоб прийшла сила, яка зможе це говорити у тисячі голосів. Можливо, тоді будуть чути. Була нарада у Президента з питань бюджету, і там я сперечалася зі Стельмахом (голова Національного банку України. — Ред. ). Я говорила: «Ось-ось впаде долар. Де ваша диверсифікація на євро?» А Стельмах говорив, що він з такими дилетантами не хоче мати справи. А після цього було 11 вересня. Є речі, які об’єктивно відчуваються. І тепер ми маємо прихований дефіцит бюджету майже 7 млрд. А Стельмах при цьому говорить, що у нас є всі ресурси для ревальвації гривнi. Та їх два дні по тому вже не повинно бути на цих посадах! Тому я й хочу, щоб прийшло 30 чоловік до парламенту, котрі розуміють, що вони кажуть.

— Інно Германівно, хто буде вашими політичними противниками на цих виборах?

— Я хотіла б, щоб під час виборчої кампанії ми збудували мости зі всіма, хто буде потім у парламенті.

— І з Вітренко, і з комуністами?

— Я, коли формувався останній Кабінет Міністрів, порекомендувала запропонувати Наталії Михайлівні стати головою Держкомстату. Вважаю, що від цього країні було б краще. Я також вважаю, що комуністи повинні у наступні чотири роки пройти дуже серйозну трансформацію — і організаційну, і ідеологічну. І в цьому їм треба допомогти. Бо там вже немає ідеологічної одноманітності. І з ними також треба працювати і розуміти, що вони такі ж громадяни нашої країни. Так само, як треба працювати і з РУХами. Адже прекрасний був рух, їм в пояс треба вклонитися за те, що вони зробили на зорі незалежності України. А зараз у РУХах — і це трагедія для цього руху — ті, хто починав там 10 років тому, чомусь вирішили, що вони є професійними політиками до кінця своїх днів і що вони за собою записали місця у парламенті. Вони лягли залізобетонною плитою на все гарне, що зростає в Рухах, і це гарне не може пробити цю плиту, а страждає від цього Україна. Україні обов’язково потрібне сильне свіже повнокровне крило націонал-демократії. Принаймні, на цьому етапі розбудови країни.

Крім того, нам обов’язково у наступному парламенті треба спробувати змінити систему влади, бо сьогодні у нас устрій влади такий, що якими б не були ідеальними прем’єр-міністр, президент, спікер, керівник Верховного Суду, вони постійно будуть ворогувати. Бо закладені механізми не дають можливості нормально функціонувати державній владі.

«МИ НЕ В ОПОЗИЦІЇ НІ ДО ПРЕЗИДЕНТА... НІ ДО ЙОГО ОПОЗИЦІЇ»

— Ви в опозиції?

— До кого?

— Ну, в нас прийнято вважати, що існує одна опозиція — до Президента, «чинного антинародного режиму».

— Зрозуміло. Ми не в опозиції ані до Президента, ані до його опозиції. Абсурдно бути в опозиції до Президента, якого обрано конституційним шляхом за відсутності у законодавстві системи законної зміни.

— Чи не вважаєте ви, що участь вашого блоку у виборах лише сприятиме дробленню центра?

— Сьогодні та ніша, до якої ми йдемо, до центра не має жодного відношення. Це текуче середовище — 27 — 30% населення, які кажуть, що нікого з чинних вони не хочуть бачити. Це ті люди, які будуть змушені робити вибір на виборчій дільниці — це не усвідомлений вибір. Звичайно, якщо ми правильно організуємо кампанію, до нас відійде частина голосів тих, хто сьогодні симпатизує тим або іншим політичним силам. Але, я думаю, це не електорат центра. Це, швидше, електорат «зелених», за яких голосують у більшості випадків тому, що немає іншої пропозиції.

— Кононов не пропонував вам блокуватися?

— Поки що не пропонував. У тих, хто вже в парламенті, є певна манія величі. Я думаю, що все усвідомлене з’явиться в останні півтора-два місяці кампанії.

— А як щодо чуток про те, що Пінчук також збирається створити свою політичну силу?

— Пінчук — дуже цікава фігура, і він ще себе проявить. Він не схожий зараз на інших політиків. Я, чесно кажучи, не думаю, що він формуватиме свою політичну силу. За моєю інформацією, він має намір йти за мажоритарним округом. Але у нас з ним прекрасні стосунки. Нас з ним об’єднує любов до «Віртуозів Москви», до театру Ленінського комсомолу, до музики, живопису — у нас дуже багато спільних інтересів.

— А щодо «хімічного складу» він не образиться?

— У цій кімнаті і за вікном також різний хімічний склад, але це не призводить до вибуху.

— Те, що ви пропонуєте, річ, безсумнівно, цікава, але водночас і вразлива, виключно тому, що наше політичне середовище — не для тендітних плечей...

— Я завжди наводжу приклад. Коли я починала у 1993 році захищати Віталія Мешина, директора Миколаївського глиноземного заводу, мені говорили: «Не лізь у це. Це неможливо вирішити. Цього директора знімуть. І не буде там ніякої приватизації». Але коли його вже готові були взяти в наручники, ми вивели його переможцем з колегії за участю чотирьох міністерств. Так, я витратила на це 6 років. Але це краща приватизація в Україні, і я за це відповідаю. 100 млн. доларів, сплачених готівкою, за 30% акцій — такої приватизації в Україні не було. І я думаю, на жаль, що у найближчому майбутньому й не буде. Ще починаючи з моєї адвокатської практики я вигравала справи, за які ніхто не брався. Наступним моїм кроком буде цей проект. Тим більше, що займаюся я ним не одна. Зі мною працює дуже гарна група людей, яким, я сподіваюся, що навіть коли я стану вже шамкаючою беззубою бабцею, зможу подзвонити та спитати: «Друже, ти пам’ятаєш, як ми з тобою починали?»

— Яка партія буде «паровозиком» у вашому блоці?

— Не буде ніякого паровозика. Буде чотири рівнi партії.

— Ці партії входять зараз до блоків?

— Ні, ці партії мають найчистішу репутацію.

— Тобто це законсервовані партії, які, крім назв та реєстрації, більше нічого не мають?

— Ні, не всі. Частина з них — це партії, які зареєстровані та були маргінальними. А частина — це партії, які народилися разом з незалежністю, і ідеї, які ми зараз проголошуємо, спробували проголосити ще 10 років тому. Щоправда, суспільство не було готове сприймати тоді такі ідеї. Ці партії жили, і в них понад 2000 членів у кожній.

— Чи є в переліку цих партій Конституційно-демократична партія (голова — Володимир Золоторьов. — Ред.)?

— Є. І Золоторьов буде у списку.

— А Ліберальна?

— Є Ліберально-демократична партія України (голова — Ігор Душин. — Ред. ). У ній 2,5 тисячі діючих членів. І не просто діючих — це справжні ліберали. Померти можна, поки з ними домовишся.

— На який медійний ресурс ви розраховуєте?

— Ми відповідно до тарифів, які будуть оголошені каналами «1+1», «Інтер» та УТ-1, обов’язково зробимо заявки. І якщо нам відмовлять — обов’язково підемо в суд.

— За рахунок чого ви маєте намір вести кампанію у сільській місцевості?

— За рахунок одного з учасників процесу.

— Є така Українська селянська демократична партія (голова — Валерій Вощевський. — Ред.). Так ось, недавно у них, здається, з’явилися гроші... Це не ви за них взялися?

— Ну, по-перше, в УСДП гроші з’явилися, наскільки я пам’ятаю, років півтора-два тому. Чернігівські хлопці взялися за цю партію та роблять її дуже непогано. Я гадаю, що вони також будуть нашими партнерами.

— Судячи з усього, ви чудово уявляєте собі правила гри у нашому політичному тераріумі. Якою, на вашу думку, буде реакція «старожилів» на появу вашого блоку?

— Реакція вже така, що ви собі навіть не можете уявити. Хоча ще нічого офіційно не оголошено. Ще не було жодного інтерв’ю. Але бажання «вбити» виникло у всіх одразу. І це перший показник того, що цей проект потрібен.

— А що будете робити, якщо НЛО провалиться?

— Зроблю свою фірму найбільшою та найкращою у країні.

Розмовляли Лариса ІВШИНА, Олег ІВАНЦОВ, Микола НЕСЕНЮК, Наталя ТРОФІМОВА, «День», Дмитро ЖИРЕНКО, фото Миколи ЛАЗАРЕНКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments