Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Iгор ШКIРЯ: «...Ми також влаштуємо нинішній владі ревізію»

9 липня, 2005 - 00:00
ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»

Ігор Шкіря, особливо після виходу з Партії регіонів Валерія Коновалюка, став одним із найпомітніших «регіоналів». І залишається одним із найпослідовніших. На думку багатьох, він представляє ту конструктивну частину партії, для якої поразка на президентських виборах є не сигналом до пошуку надійнішого місця під сонцем, а уроком, із якого треба винести користь. Що вже зроблено в «роботі над помилками»? Якою буде участь Партії регіонів у парламентській кампанії? Що найбільше не влаштовує сьогоднішню опозицію в діяльності влади? На ці й інші запитання відповідає гість «Дня» Ігор ШКІРЯ.

КОНКУРЕНЦІЯ ЗА ПАРТІЮ ВЛАДИ. ЧУЖУ

— Як ви розцінюєте події останніх днів парламентської сесії? Яка позиція вашої фракції щодо законопроектів, необхідних для вступу України до СОТ?

— У мене складається враження, що на догоду бажанню моментального входження України до СОТ уряд готовий воднораз переступити через інтереси українських виробників та експортерів. Відкрити дорогу до України різному необов’язковому імпорту, іншими словами, зробити Україну світовим звалищем безмитних товарів. Ця законодавча прудкість супроводжується гучними заявами про те, що, якщо ми не вступимо до СОТ до кінця року й обов’язково випередивши Росію, то в Україні з 1 січня й сонце не сходитиме. Я не проти євроінтеграційного курсу України та вступу до СОТ й інших організацій, але не за будь-яку ціну. І насамперед з урахуванням інтересів наших виробників.

— Партія регіонів підписала договір про співпрацю з «Единой Россией». Що це означає і навіщо це потрібне?

— Будь-яка партія, якщо вона працює на перспективу, повинна мати зв’язки з іншими політичними силами — у своїй країні та за її межами. Для молодої Партії регіонів важливо, з ким і на якому етапі вона матиме такі контакти. Хай би хто що говорив, але Росія ще довго, якщо не завжди, буде нашим головним стратегічним партнером. Можливо, колись спільним партнером усіх країн світу будуть не США, а Китай, але це буде не зараз. Поки що ж Партія регіонів вважає для себе найважливішою співпрацю з близькою нам за духом, за програмою партією в Росії. Напередодні підписання угоди лідера нашої фракції Раїсу Богатирьову журналісти запитували, чому українська опозиційна партія укладає такий договір із правлячою партією в Росії? Але Партія регіонів в опозиції лише півроку. А наші дружні відносини з «Единой Россией» розвиваються вже кілька років. І було б безрозсудно, якби через перехід до опозиції ми заявили: «Ми тепер товаришуватимемо з «Родіной»...

— «Родіна» вже зайнята.

— Заради Бога. Я готовий із квітами привітати щасливого «володаря патенту» на співпрацю з «Родіною». А ось те, що деякі відомі українські політики не встигли з підписанням договору з «Единой Россией» — це точно.

— Йдеться про Народний Союз «Наша Україна»? Адже Порошенко також був у Москві і, приїхавши звідти, стверджував, що саме НСНУ незабаром підпише договір із «Единой Россией»...

— Ну, по-перше, це сказав Порошенко... А по-друге, він був не єдиним українським політиком, а НСНУ була не єдиною партією, які намагалися прийти до договору з «Единой Россией». У цьому списку ще й Народна партія України на чолі з Литвином.

— Тобто у нас і опозиційні партії, і провладні хотіли б бачити своїм партнером «Единую Россию». І про що ж це свідчить?

— Партія регіонів завжди проводила дружньо російську політику. А ось про «Нашу Україну» та про їхню політику — колишню та нинішню — цього не скажеш.

— Адже тут ще важливо, хто та яку Росію перед собою бачить.

— Напевно, ви хочете почути: демократичну, європейську. Я сам напівкровка: в мене мати — росіянка, батько — донбаський українець. У моєї дружини — батько росіянин, мати — донбаська українка. І в значної частини жителів нашої країни є російські родичі. Тому абсолютно зрозуміле бажання більшості наших співгромадян мати дружні відносини з Росією. Це не означає, що особисто я схвалюю все те, що відбувається в Росії. Я завжди критикував Росію за проблеми з демократією, за те, що ця країна йде своїм, тільки їй зрозумілим шляхом. Не можна сказати, що в Росії все добре, але життя зв’язало наші народи міцним морським вузлом, і від цього нікуди не дінешся.

— Так, але важливе ще й те, до яких відносин із Росією хто готовий і яке ставлення з боку Росії готовий прийняти?

— Я особисто багато разів ставив своїм російським колегам-депутатам запитання: якими вони бачать взаємовідносини наших країн? І мені сподобалося те, що вони всі одностайно (і, схоже, не лукавлять) говорили, що зацікавлені в сильній, багатій, високорозвиненій і при цьому дружньо налаштованій Україні. Це нормальне побажання, адже будь-яка країна, навіть найрозвиненіша та наймогутніша, не хоче бачити поряд із собою сильного ворога — тільки сильного друга. Тобто «бомонд» російський уже спокійно сприймає від’єднання «молодшого брата», його незалежність. Їх ображає лише те, як нова влада поводиться стосовно Росії. Під час виборів вона відкрито говорила про те, що Росія — це вчорашній день, що більше ніхто не говоритиме про багатовекторність, про яку багато говорив Кучма (за що його й критикували), і що є один вектор — до Європи. При всьому при цьому, прийшовши до влади та відчувши певні проблеми, ці люди одразу заговорили про те, що Росія — вічний стратегічний партнер України. Але я думаю, що в Росії не вірять у щирість таких заяв.

— На попередніх президентських виборах за всієї своєї інформаційної потужності адміністрація Путіна не змогла точно оцінити ситуацію, їхні кремлівські технологи просто оскандалилися. Чи не виходить, що Партія регіонів поїхала до Москви за новими «граблями»?

— Я згоден із вами в тому, що кремлівські політологи недооцінили реальної ситуації в Україні. Тут причин багато. По-перше, небажання Кучми винести негативну для нього інформацію за межі України. По- друге, те, що так звані російські політтехнологи не захотіли винести ситуацію на обговорення. Хоча я також сумніваюся в їхній компетентності й у тому, чи знали вони взагалі справжню ситуацію. Саме так, Росія недооцінила ситуацію в Україні і, напевно, потім кусала лікті через появу небезпеки втратити історичного союзника, ринок збуту, вплив на такого великого та сильного сусіда. Крім того, Росія постала перед загрозою поширення таких подій і на її територію. Адже була вже Грузія, зараз бачимо Киргизію. Думаю, в майбутньому — Білорусь й інші пострадянські республіки. Росія цього злякалася і злякалася, напевно, сильно. Але навряд чи вона сьогодні хоче якимсь чином відновити статус-кво.

— Ви впевнені, що це не так?

— Я впевнений у тому — ще раз повертаюся до цього, — що Росія хотіла б мати передбачуваного надійного стратегічного партнера.

— А їхнє бачення передбачуваного надійного партнера збігається з внутрішньоукраїнським консенсусом, на основі якого могла б виникнути цілковита гармонія? Чи вони бачать свою конструкцію?

— По-перше, в нас відсутня концепція. Крім того, не думаю, що концепція розвитку України може бути зорієнтована на те, щоб жити поза взаємодією з Росією. На мій погляд, в основі «української концепції» повинен бути добробут, мирне життя і, хоч як це пафосно звучить, надія на світле майбутнє. Можна багато говорити про рух до Європи, рух на Захід, але все- таки головне для українців — бути ситими, здоровими, бути нацією з хорошими серйозними перспективами. А те, яким шляхом до цього йти, повинні визначати можновладці. А народ повинен із ними погоджуватися або не погоджуватися під час виборів.

«ГОЛОВНОЮ ПОМИЛКОЮ БУВ КУЧМА»

— Як ви вважаєте, якими були основні помилки вашої партії на президентських виборах?

— Це болісна тема. Головною помилкою був Кучма, тобто те, що Янукович вірив Леоніду Даниловичу, вірив у те, що він не зрадить, не змінить своїх рішень, своїх поглядів на майбутній розвиток країни. Це перше. Друге — це неправильне формування штабної команди: тут і російські політтехнологи, і велика кількість кон’юнктурників, яких нав’язав адмінресурс, а отже — продажність і дворушництво. І третє — це абсолютна непідготовленість до інформаційної, ідеологічної боротьби з суперником, який набагато перевершував нас саме в цій сфері. Також помилкою було надмірне використання адмінресурсу, точніше — надія на адмінресурс, який не спрацював і який певною мірою навіть зіграв на шкоду. До речі, нова влада, яка багато критикувала попередню за адмінресурс, за тиск, сьогодні, на десять множачи тодішні помилки, точно так само розраховує на адмінресурс. І точно так само на ньому проколеться.

— Є ще думка, що помилкою була також ставка партії на прем’єр- міністра. Багато з різних причин вважали, що Янукович не мав шансів на обрання... І як ви вважаєте, чи не слід би зараз з урахуванням цього прорахунку замінити лідера?

— Я не згоден із тим, що кандидатура Януковича була непрохідною. І в другому турі Янукович набрав більше голосів, аніж Ющенко. Хай би хто що казав, а на фальсифікацію я маю власний погляд — я впевнений, що в західних регіонах вона була набагато більшою. Але питання в іншому. Сьогодні вже, напевно, можна про це сказати. Перед виборами багато говорили про наступника Кучми та називали різні кандидатури: Литвин, Медведчук, Кірпа... Але вже навесні визначили, що це буде Янукович. Його висунула Партія регіонів, підтримали інші політичні сили. Але на різних зустрічах (особливо багато їх було у вересні) тогочасний президент або говорив про те, що він ще не визначився, або радив почекати та не поспішати підтримувати Януковича. Очевидно, в нього було бажання третього терміну або якогось іншого сценарію. Якби не така поведінка Кучми, то кандидатура Януковича була б цілком прохідною.

А що стосується заміни Януковича, то її обговорював увесь бомонд України, крім Партії регіонів. Політологи, соціологи, конкуренти, доброзичливці висловлювали свої припущення на цю тему та давали рекомендації. Природно, що після закінчення президентської кампанії рейтинг Януковича почав падати. Це було прогнозовано, бо прийшла нова команда, яка отримала весь ресурс. Але донині він залишається вищий, аніж рейтинг нашої партії загалом. А отже — було б безглуздо навіть думати про заміну. Інше питання, що треба винести уроки з помилок минулого. І зараз це робиться. У команді відбулося переформатування, частина людей відійшла.

«КАДРОВИЙ АУДИТ»

— А динаміка зростання партійних лав зараз спостерігається?

— Відсутнє зростання, але й відсутнє значне падіння чисельності. І навіть якщо чисельність зменшуватиметься за рахунок відсівання «баласту», то нічого страшного не станеться. Головне зараз для партії — це вибори. Ми побачимо в березні-2006, наскільки ефективною є та робота, яку партія зараз проводить. Нам потрібен виборець не на один день, а фундаментальні прихильники.

— Ви завжди досить тверезо оцінювали ситуацію, говорили про допущені помилки. Може, ви це робили не так публічно, як Валерій Коновалюк, який також був у нас у гостях і говорив про конфлікт між «батьками та дітьми» в партії. За віком ви також належите до «дітей». Проте ви не з тими, хто вийшов із партії, пішов у «Трудову Україну». Ви говорили про зовнішнє очищення партії, а що стосується внутрішньої перебудови партії — вона потрібна? Чи треба партії зробити висновки з уже визнаних помилок, щоб уникнути їх у майбутньому? І що конкретно для цього робиться?

— Обходячи прізвище Коновалюка, я можу сказати, що за віком я досить молода для політики людина. І в партії, й у фракції належу до наймолодших депутатів. Зрозуміло, я був серед тієї молоді, яка хотіла реформ, але реформ не для себе особисто, для свого персонального місця під сонцем, а для усунення глибинних партійних помилок. Це і принцип формування партії, і формування керуючих органів, апарату. Я не боровся за першість або лідерство. Більш того, я вважаю, що революція — це, звісно, добре, але краще — еволюція. І якщо є можливість ремонтувати, то це краще, ніж підривати. Така робота, повірте, ведеться. У центральному апараті багато змінилося порівняно з тим, як було на президентських виборах чи рік тому. Але, щиро кажучи, Партія регіонів була менше задіяна в президентських виборах, ніж того хотілося б.

— Чому? Вам бракувало активності?

— Ні. Та причина поразки Януковича, яку ми з вами визначили як першу, доклала всіх зусиль для того, щоб зробити кампанію Януковича колегіальною, коаліційною. Хоча ми мали нещодавній негативний досвід коаліції практично тих самих політструктур у блоці «За єдину Україну!». Коли формувалися штаби, то й центральний штаб значною мірою, і регіональні в багатьох областях обійшлися без представників Партії регіонів. Тому, з огляду на досвід президентської кампанії, триває реформування і центрального апарату, і обласних штабів — у персоналіях, у кваліфікації. «Відклеюються» найчастіше люди, які прийшли до партії під прапори прем’єр-міністра, під адмінресурс. Вони й відчепилися першими. Пішли ті, хто не захотів бути в опозиції. І пішли кон’юнктурники, які приєднувалися з бізнесовим або якихось інших міркувань. Залишився «кістяк», який зараз і проводить роботу, і безпосередньо боротиметься за голоси виборців.

— Ви вже знаєте, від яких гасел відмовитеся на наступних виборах? Або, можливо, якісь нові з’являться?

— Головне, що тепер буде в Партії регіонів, — це те, що ніхто до прийняття рішення не говоритиме про якісь гасла чи про щось інше. Тому конкретно на ваше запитання я не відповім, оскільки це може бути сприйняте як випередження подій. Але будуть інші гасла, інші заклики, зміни відбудуться і в позиціонуванні партії. А поки що партія здебільшого працює кадрово.

— Ви шукаєте нових людей чи ви їх переставляєте?

— Ми їх переставляємо, ми їх переглядаємо, ми проводимо кадровий аудит.

— Те, що ви говорите про невдалий досвід коаліції, може означати, що Партія регіонів не вступатиме в блоки під час наступних виборів?

— Знаєте, я не хочу образити ті партії, які брали участь у президентській кампанії, але багато хто з них до виборів підійшов певною мірою з меркантильними цілями. Якщо говорити про можливості блокування на цих виборах, то найближчим часом, я думаю, ви дізнаєтеся про прийняття рішення про створення блоку, точніше — про запрошення потенційних учасників об’єднатися під прапорами цього блоку. Але вже не буде такого, як було в «За єдину Україну!»: об’єдналися шість партій, розділили на шістьох список, у результаті до парламенту потрапили випадкові люди за рахунок чужої праці.

— Часто кажуть, що парламент — це відображення нашого суспільства, тому суспільству нічого ображатися на парламент. Нам ближча інша думка: український парламент — це відображення викривлених правил гри, неадекватних виборів. Адже в нас не було жодних чесних виборів, які могли б відобразити реальне представництво.

— Я з вами погоджуюсь. Пофантазуймо. Уявіть, що вибори-2006 відбуваються повністю на мажоритарній основі. Я вам гарантую, що в такому випадку в Верховній Раді практично не буде лівих.

— Їм забракне грошей?

— Певною мірою, так. Крім того, коли змагатимуться особистості, то знадобиться й особиста харизма, і гроші, і людський ресурс, тобто команда. У таких умовах лівим буде важко конкурувати, тому парламент буде більше бізнесовим, прагматичним. Якби вибори відбувалися 50:50, то ми отримали б приблизно такий самий парламент, як тепер. Щоправда, лівих у ньому було б значно менше.

І про партійні вибори, яких у нас ще не було. У них якраз і закладена загроза викривлення, про яку ви говорите. За списками сховається безліч людей, яких би в одиночних мажоритарних виборах народ не вибрав. Тому в квітні наступного року ми з вами однаково назвемо вибори недемократичними, спотвореними. Причина одна — ми молода країна, ми молода «недодемократія». Треба терпіти, боротися, бо ми не зможемо зробити якісний продукт за короткий проміжок часу. Депутатський корпус також повинен зростати з країною.

— Чи є якісь аспекти участі партії в майбутніх виборах, про які ви вже зараз можете говорити напевно?

— Я вже сказав, що рейтинг Януковича вищий, аніж рейтинг партії. Робіть висновки.

— Тобто буде іменний блок? А вам не здається, що наше суспільство поки що голосує не за хороше життя та низькі ціни, а за щось «ідеальне». Люди, стоячи на Майдані, говорили: «Ми за свободу». Тобто, не за Ющенка, а за свободу. Той самий патерналізм, який ваша партія пропонувала, не здобув підтримки в народу. Люди прагнули до ідеального.

— А вони його отримали?

— Навряд. Але це не означає, що на наступних виборах вони не голосуватимуть за ідеальне, а голосуватимуть за «другу державну», за «дружбу з Росією навіки», за те, щоб ціни були низькі...

— Я впевнений у тому, що вибори-2004 підняли український народ на вищий щабель політичної освіти та сприйняття. Це не той народ, який був, наприклад, у 1999, 2002 роках. Це вже інша країна. Люди завжди думатимуть про і, можливо, голосуватимуть за ідеальне. Але в нас уже не з’являться нові гравці, принаймні, протягом найближчих півроку. А з обойми тих гравців, які будуть виставлені, люди вибиратимуть і дивитимуться, хто говорив правду, хто говорив неправду, хто говорив більше неправди...

ПЛАНИ-2006

— Коли в гостях у нашої редакції був суддя Юрій Василенко, ми його запитали, кого він особисто хотів би бачити переможцем парламентських виборів? Він сказав: «Головне, щоб не ті, але й не ці». Вам не здається, що його висловлювання дуже точно передає надії великої кількості українців на третю, ще не окреслену силу?

— Думаю, що виборна карта-2006 буде інерційна. Я часто буваю на Донбасі. Так, справді, там люди певною мірою розчаровані в Януковичі. Але вони не голосуватимуть за Ющенка або за тих, хто його представляє. Навряд чи вони голосуватимуть і за третю силу. А ось у західних регіонах, які проголосували за нинішнього Президента та за його команду, люди не проголосують за Януковича, але саме там, швидше за все, проголосують за якусь третю силу. Щоправда, хто її представлятиме? Гравці ж усі відомі. Кого з них ми можемо називати третьою силою? Ми Тимошенко можемо називати третьою силою? Ми Литвина можемо називати третьою силою? Зараз багато партій пожвавилися, дуже багато реанімують партії, створюють нові. Я не хочу нікого образити, але малоймовірне отримання значного відсотка «третіми силами». Переформатовані уламки двох сьогоднішніх сил — це головні гравці, не рахуючи Мороза, Симоненка.

— Як «не рахуючи»? Куди їх зарахувати?

— Комуністи можуть отримати більше голосів, ніж їм сьогодні нараховують соціологи. А ось про соціалістів я цього сказати не можу. Мороз був опозиціонером. Сьогодні він став провладним, хоч його і виштовхують із цього «свята життя». Піти в опозицію йому не можна, бо при владі є «заручники» у вигляді міністрів. І все ж таки комфортно при владі. Пройти між «тими» і «цими» йому буде досить важко. Тому, я думаю, що в Мороза може бути регрес у відсотках порівняно з сьогоднішнім рейтингом.

— Він так себе перехитрив, як і Леонід Данилович?

— Певною мірою, так. А ось комуністи якраз можуть у цій ситуації виграти та взяти собі частину електорату Януковича.

— Ви щедрі. Весь час усе віддаєте. То ви віддали свої штаби, то ви Симоненку та ще й Вітренко віддаєте частину своїх виборців.

— Я вже давно говорив, що Вітренко «топчеться» по наших електоральних полях. Я можу погодитися з тим, що ви говорите, але прийняти на свою адресу не можу. Бо не ухвалював рішень ні в 2002-му, ні в 2004-му. Це історія, яку я можу лише коментувати та робити з неї висновки.

— Усі наші політики стали великими технологами. Вони кроять поля, проводять адміністративно-територіальну реформу…

— Це смішно. Якщо говорити про персоналії нової влади, то я серйозно не ставлюся до реформ Безсмертного. Я взагалі не розумію такої посади — віце-прем’єр із питань адміністративної реформи. Він більше займається новоствореною партією та підготовкою адмінресурсу до наступних виборів. Його можна назвати «віце-прем’єром із питань виборів-2006». Якщо говорити про іншого віце-прем’єра — Рибачука, то я взагалі не розумію його ролі, чим він займається. Якщо говорити про віце-прем’єра з гуманітарних питань, то можу сказати, що це — унікальна людина...

— А хтось вам подобається?

— Коли Юлія Володимирівна пафосно оголошувала майбутніх міністрів, а Президент пафосно це підписував, у мене був шок стосовно персоналій. Хоча я не можу сказати, що не приймаю всю «Нашу Україну». Там є люди, які мені симпатичні. У якомусь іншому форматі вони, можливо, були б корисні. Але основні ролі грають одіозні фігури, які й визначають політику.

— А як ви можете прокоментувати ідею створення партійної групи НСНУ в уряді? Ви були членом Компартії за Радянського Союзу?

— Ні, я не встиг. Якщо ж говорити про створення партійного осередку неіснуючої партії «Наша Україна» в Кабміні, то мені здається, що тут є підґрунтя для роботи Генпрокуратури. Щоправда, навряд чи Піскун цим займатиметься... Ця партія продукує багато цікавих ідей, у тому числі і щоб Президент очолив виборчий блок і список.

— До речі, а що ви про це думаєте?

— Це все ідеї «віце-прем’єра з питань виборів-2006». Він на зустрічі з головами райадміністрацій відкрито сказав: займатиметеся виборами.

— І займатимуться, як ви вважаєте?

— Так, але бездарно. Бо кадровий склад цих призначень залишає бажати кращого. Плюс до всього, вони налякали людей, які на минулих виборах очолювали комісії, саджають їх у в’язниці, порушують багато кримінальних справ…

— То можна їм за це подякувати з погляду вашої користі?

— Насамперед вони коять злочин, бо розправляються з половиною країни, яка голосувала не за їхнього кандидата. І я думаю, що точно так само, як вони сьогодні проводять ревізію того, що було, так і ми, коли прийдемо до влади, влаштуємо їм ревізію.

— Обіцяєте?

— Однозначно. Є, звісно, корисне в тому, що країна вирішила очиститися від негативу, брехні й інших негативних явищ. Але коли ми бачимо тенденційне знищення активістів протилежної сторони та цілковите ігнорування негативу всередині себе — то це вже репресії.

«ДЕ ТА РУКА?»

— Те, що Партія регіонів називає репресіями, зустрічає в частини суспільства розуміння, в другої — криву посмішку, а треті кажуть — ось і заслужено їм! І все ж, чому те, що відбувається з Колесниковим, Різаком й іншими, ви називаєте політичними репресіями?

— Усіх помітних учасників з’їзду в Сєверодонецьку зараз «третирують» правоохоронні органи. Адже, тоді зібралися не просто змовники, а депутати всіх рівнів.

— До речі, вони зібралися самі чи їх відправив туди президент Кучма?

— Повірте мені, в період кінця листопада — початку грудня 2004 року людей не треба було збирати, їх не треба було звозити — їх радше треба було стримувати. А про роль президента Кучми в цьому сюжеті я не знаю.

— Але ситуація в Сєвередонецьку мала вигляд сірника біля бочки з бензином.

— Саме цю бочку з бензином ми тоді й погасили. Народ на сході і півдні був налаштований настільки агресивно, що готовий був пішки йти до Києва. І ті невмілі спроби привезти сюди шахтарів виглядали смішно порівняно з тим, що реально могло статися.

Повертаючись до вашого запитання про репресії. Говорити про те, що тисячі кримінальних справ проти людей, які підтримували Януковича, є саме політичними репресіями, змушує нас їхня чітка тенденційність. Можливо, з боку цих людей і були порушення, але невже їх не було в Тернопільській або Івано- Франківській областях? Наші спостерігачі привозили десятки тисяч протоколів із порушеннями. І де вони сьогодні? Чому Генпрокурор їх не розглядає? Проти Януковича порушено багато кримінальних справ. А де Кучма сьогодні? Президент, який правив країною десять років?

— А які ще помилки нової влади, крім того, що ви називаєте репресіями, ви б ще відзначили?

— Помилки влади я би розділив на дві групи — свідомі, тенденційні та несвідомі. Серед перших я би відзначив практично цілковите припинення фінансування вугільної промисловості. Вугільна промисловість розташована на сході країни. У цьому регіоні 90% виборців проголосувало не за Ющенка. І зараз влада хоче створити кризову ситуацію в цьому регіоні. Уперше за останні роки затримали заробітну плату для вуглярів. А водночас в західних областях ремонтують мости, дороги, розпочинають великі будівництва. Як це назвати? Адже в нас цього року бюджет величезний, який, до того ж, заробляв не уряд Тимошенко. Економіка працює за висхідною. Тобто, колесо, яке розкрутили в 2003—2004 роках, у 2005 саме починає приносити доходи. Й отримуючи «нетрудові доходи» попереднього уряду, очорнивши його повністю обвинуваченнями в некомпетентності та бездіяльності, сьогодні добре бути добродійними чиновниками — підвищувати зарплати, пенсії… Адже у вересні минулого року «мочили» Януковича за бажання підвищити пенсії.

— Тобто ви вважаєте, що влада стосовно жителів східного регіону керується дрібною мстивістю? А в чому ж тоді свідомість цих помилок, якщо таким чином вона геть відрізає від себе східного виборця?

— А тут ми саме переходимо до помилок, яких припускаються неусвідомлено, через малограмотність або недосвідченість. Наприклад, голосні заяви про реприватизацію. Добилися того, що приватизація зупинилася, інвестори відійшли. Безліч власників, які приватизували підприємства протягом 10 років, виводять свої гроші з обігу, в тому числі за кордон. І на тлі всього цього триває страшне падіння економіки. Поки що воно непомітне, але вже восени, думаю, проявиться.

Наступна помилка — це кадрова політика. Я сам вважав до виборів, що 60—80% представників влади треба змінювати. Змінили 20 тисяч чиновників — але на кого? І як — за законодавством, Конституцією? Ні — «за поняттями». Викликають, наприклад директора школи або лікаря і кажуть: ти більше не працюватимеш, ми тебе під суд віддамо за те, що агітував за Януковича.

І третя помилка — це знищення своїх опонентів. Хоча влада, коли була опозицією півроку тому, заявляла, що опозиція країні потрібна.

— А особисто вас не чіпають?

— Чіпають. За бізнес. Але я не боюся.

— А чого більше у вашому обуренні з приводу репресій: образи на те, що вони чинять так, хоча обіцяли, що не чіпатимуть опонентів, або все-таки ви не визнаєте за ними морального права стосовно вас діяти подібним чином, оскільки весь бізнес у пострадянській Україні вийшов приблизно з одного матеріалу?

— Те, що вони сьогодні задекларовано намагаються навести порядок, — це нормально. Вони ж узяли на себе всю повноту відповідальності за те, що відбувається в країні. Інше непокоїть — те, що Ющенко під час інавгурації і потім ще багато разів запропонував свою руку депутатам, бізнесу. Але як правильно зазначив Леонід Кравчук: «Де та рука?» Чому наїжджають на бізнес? Це бажання помститися чи це бажання перерозподілити та забрати?

— А може це «перегини на місцях»? Від Президента вже неодноразово чули невдоволення з приводу надмірної завзятості Кабінету.

— Я згоден. Дуже часто Ющенко останнім часом критикує дії своїх завзятих підлеглих і намагається поставити їх на місце. Це відрадно. Добре, що він прислухається до думок своїх опонентів. Але в мене все- таки складається враження, що Віктор Андрійович опинився в інформаційному вакуумі, як і його попередник. І сьогодні люди, які оточують його, багато в чому формують і його розуміння того, що відбувається сьогодні в країні. Тому було б непогано, якби він побільше спілкувався з представниками опозиції під час, наприклад, регулярних щомісячних або щоквартальних зустрічей.

ЯКБИ ПЕРЕМІГ ІНШИЙ...

— А як ви поставилися до того, що Сергій Бубка вийшов із фракції?

— Я не засуджую Сергія Назаровича. Він — велика людина. Це легенда нашої країни. Був час, коли не знали України, але знали Бубку. Бубка був головним претендентом на роль президента Національного олімпійського комітету. Неможливо бути президентом НОК і перебувати в якихось ненормальних взаємовідносинах із владою. Тоді неможливо вирішити жодної проблеми. Думаю, що це було однією з умов або вимог.

— Але погодьтеся, що це свідчення глибокої ненормальності ситуації.

— Насамперед влади.

— Насамперед тих правил, з якими всі погоджуються.

— Я би так не вчинив. Я би, наприклад, не став президентом НОК. Але я не Бубка.

— А ви гіпотетично уявляєте собі, як би все виглядало в країні, якби Янукович став президентом?

— Так. У нас не було б сьогодні економічного спаду, не було б такого зростання цін. Не було б такої кількості вигнаних на вулицю людей. 20 тисяч чиновників — поганих, хороших, — але держава вклала в них величезні гроші, ми їх виховали, і в один день звільняти їх було не можна. Влада була б менш публічна, ніж нинішня, менш скандальна, але професійніша. У владі було б менше представників сторони-переможця, ніж у цієї.

— Хто був би прем’єр-міністром?

— Не можу сказати.

— Не було кандидатури на цю посаду?

— Кандидатури називали. Наприклад, Тігіпко — керівник штабу. Це було бажання Кучми. Але не обов’язково. Можливо, Колесніков став би прем’єром.

— Тобто склад майбутнього уряду не обговорювали?

— Можливо, було б так, як за часів «За єдину Україну!». Коли результат робили одні, а до парламенту потрапили інші... За що я проникся повагою до Ющенка, так це за те, що він чесно роздав своїм портфелі і сказав: пливіть. А не випливете, я вас буду знімати.

Лариса ІВШИНА, Мар’яна ОЛІЙНИК, Наталія ТРОФІМОВА, Володимир СОНЮК, «День», Ольга РЕШЕТИЛОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments