Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Київська «горизонталь»?

Олександр ПОПОВ: Треба розширювати повноваження громади
30 грудня, 2011 - 00:00
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Олександру Попову, голові Київської міської державної адміністрації, пощастило з попередниками. На тлі «молодої команди» навіть якби Олександр Павлович не виявляв жодної активності, це б все одно вигідно відрізнялося. Втім, нинішній голова КМДА не користується таким «привілеєм», і за півтора року, що перебуває на посаді, треба визнати, чимало зробив. Ухвалено Стратегію розвитку Києва до 2025 року. Великий плюс — до обговорення була залучена широка громадськість, і журналісти «Дня», які були учасниками засідань спеціального прес-клубу, можуть підтвердити: думка громадськості розробниками враховувалась. Сьогодні на загальнокиївське обговорення винесено проект Генерального плану столиці.

Зрозуміло, що часто політична складова діяльності голови адміністрації заважає киянам побачити реальні факти. З іншого боку — питань до керівника столиці завжди було, є і буде багато. Запросивши Олександра Попова до редакції, «День» поставив найактуальніші з них і з’ясував, яким є Київ майбутнього в уявленні Олександра ПОПОВА.

Лариса ІВШИНА: — Ми раді бачити вас гостем «Дня», і почати нашу розмову я б хотіла з теми славнозвісного чи, зважаючи на останні події, доречніше сказати — сумнозвісного скверу Василя Стуса. Із вікон зали, де ми з вами сьогодні спілкуємося, якраз видно його панораму. Наша редакція хотіла б висадити тут дерева навесні. І що більше землі нам удасться засадити (звісно, за сприяння Київської міської державної адміністрації), то менше з’являтиметься спокус занапастити цю місцину.

Олександр ПОПОВ: — Рішення щодо скверу Василя Стуса є одним із прикладів помилкових, якщо не злочинних, рішень депутатів Київради, які було ухвалено всупереч інтересам громади Києва. Вірю, нашим спільним проектом із газетою «День» проблему буде вирішено. Щоб це відбулося, ми вже працюємо із судами. Найближчим часом я маю намір ще раз актуалізувати це питання. Нині чимало земельних ділянок перебувають на розгляді для обѓрунтування законних підстав повернення їх до власності громади Києва. Безумовно, у правовому сенсі здійснити таке повернення дуже непросто.

Л.І.: — Про які саме масштаби йдеться?

О.П.: — Аналізуючи, ми дійшли висновку, що це близько 3200 гектарів землі, які належать до природоохоронного фонду. 1700 гектарів ми вже повернули. Робота триває. І працюємо над поверненням не лише землі, а й активів. До слова, нашими першими кроками у владі стало повернення стратегічних для столиці підприємств — «Київводоканалу», «Київенерго», «Київгазу», «Київміськбуду». Ці проблеми ми вирішили вже понад рік тому. А от питання нерухомості актуальне й досі. Через судові рішення та завдяки підтримці інших правоохоронних органів нам уже вдалося повернути київській громада 30 тисяч квадратних метрів. Плануємо повернути більше.

Л.І.: — Олександре Павловичу, але ж киянам доводиться платити двічі. Удруге — щоб викупити об’єкт у нових власників. Я взагалі вважаю, що всі ці будови — це пам’ятки корупції. Ми, кияни, дивимося на це й думаємо: коли ж воно все закінчиться...

О.П.: — Що ж, у всіх нас є певна спадщина... У нас вона дуже проблемна. Але конструктивним прикладом (хоча думки є різні) тут може бути будівля на вулиці Богдана Хмельницького, біля станції метро «Театральна». Забудовники мали на руках рішення й дозволи, які відповідали встановленому законом порядку. Довелося розв’язувати проблему на засадах соціальної відповідальності бізнесу. Меценати викупили приміщення й передали його громаді під розміщення Музею Києва. Ми плануємо відкрити його до Дня Києва. У подібних історіях є ще й політична складова. Щоб вирішувати проблеми, міській владі потрібна підтримка киян. Треба формувати громадську думку, давати людям більше інформації. І ми намагаємося це робити. Наприклад, щопонеділка я маю півторагодинні ефіри на ТРК «Київ». А це, мушу вам сказати, дуже непросто: відбирає багато часу та енергії.

Л.І.: — Ви ж любите пресу! Це відомо ще з вашого «мерського» минулого. А якби не преса, як гадаєте, ви б відбулися у своєму нинішньому образі? Чи почувалися б краще, якби вас ніхто ні про що не запитував?

О.П.: — Ні, уважаю, що без чесної роботи засобів масової інформації будь-яка посадова та публічна особа не матиме позитивних перспектив у сучасних умовах.

Л. І.: — Коли ми йдемо кварталами міста, то не бачимо ні маленьких пекарень, ні швацьких майстерень, які є обличчям Європи. У нас усюди тільки величезні «шлакоблоки». Як ви бачите заохочення київського середнього класу?

О.П.: — Складне питання. Найважливіше тут — економіка, яка дає можливість населенню отримувати доходи. Доходи населення, у свою чергу, формують попит для бізнесу. Завдання влади — створити таку атмосферу, яка дала б змогу розвиватися економіці. Що має бути зроблено в Києві? У стратегічному плані є як великі, так і проекти середньої вартості. Механізм їхньої реалізації ми маємо намір запустити вже наступного року. Це стосується і великого, і середнього та малого бізнесу, дерегуляції, спрощення адміністративних процедур та багато іншого.

Л. І.: — Чи є вже ознаки того, що так є, а не тільки має бути?

О.П.: — Ми вже відкрили міський дозвільний центр. Незабаром такі центри з’являться в кожному районі. Ця система запрацює на повний оберт із 1 січня. Тоді якраз набуде чинності відповідна законодавча база. Тут потрібен комплексний підхід. Ми бачимо, як його можна реалізувати. Головне, щоб найближчим часом Київ отримав максимальну кількість інвестиційних проектів, що дадуть можливість бюджетні інвестиції, яких багато використовують при підготовці до Євро-2012, замінити на приватні.

Л. І.: — Так, але ж інвестиції із приватних джерел — це питання довіри. Як забезпечити довіру з боку інвесторів?

О.П.: — Тут нічого нового не вигадаєш. Має бути стабільність у політиці, повинні бути визначені пріоритети. Безумовно, величезне значення має відсутність корупції. І вирішення цієї проблеми пов’язане не лише з якісною роботою правоохоронних органів. Передусім воно залежить від запровадження спрощених процедур, які не залежать від чиновників. Так, найближчим часом КМДА планує реалізувати проект «Електронний уряд». Він дасть можливість спростити багато процесів, у стислі терміни ухвалювати рішення, позбавити громадян залежності від суб’єктивного бачення того чи іншого чиновника.

Марія Томак: — Проект «Електронний уряд» — це питання якої перспективи: далекої чи найближчої?

О.П.: — Зараз ми працюємо з консультантами, вивчаємо світовий досвід, а головне — ухвалили відповідну програму. Процес переходу до електронного урядування розпочнемо вже цього року. Це комплексний проект, який ми сподіваємося завершити найпізніше 2013 року.

М. Т.: — У вас є досвід роботи на локальному регіональному рівні. Скажіть, чи реально, на вашу думку, запровадити електронне урядування в українських регіонах?

О.П.: — Реально. І навіть більше того — ми зобов’язані це зробити. Менеджмент без електронного урядування не може бути сучасним і ефективним. Я визнаю, що нинішня управлінська система дуже забюрократизована на всіх рівнях. Уряд уже багато зробив для боротьби з цим, але поки ми не перейдемо до сучасних форм негайного реагування на запити громадян, бізнесу, доти ми відставатимемо. Коли я був із офіційним візитом у Кіото, нам, зокрема, представили електронну систему управління містом. Я був вражений, коли дізнався, що експлуатувати її вони почали тридцять років тому! От і відповідь на запитання, чому вони живуть так, а ми — не так. Навіть в управлінських технологіях, я вже не кажу про економіку й виробничі технології, ми страшенно відстаємо від Японії. Хочу вірити, що не назавжди.

М.Т.: — Але чи є насправді готовність влади до такої відкритості?

О.П.: — Є велика різниця між готовністю і бажанням з одного боку та їх утіленням — з іншого. Електронне урядування — це дуже складне питання і з фінансової, і з організаційної точки зору. Але в Києві така система обов’язково буде реалізована. Я кажу про це впевнено, тому що ми вже пройшли певний шлях, заклали фундамент. Є компанії світового рівня, які готові допомагати нам реалізовувати задуми. По суті, процес уже почався.

Алла ДУБРОВИК: — Які перспективи програми демонтажу малих архітектурних форм у столиці? Так, МАФи псують обличчя міста, але, з іншого боку, це один із тих сегментів, який годує малий та середній бізнес у столиці. Яку альтернативу створюватиме місцева влада для таких підприємців?

О.П.: — Це також дуже непросте питання. Ми однозначно демонтуємо ті об’єкти, які заважають нормальній життєдіяльності міста, тобто об’єкти, які знаходяться біля виходів зі станцій метрополітену, на зупинках громадського транспорту чи в переходах, ті, які експлуатуються в аварійному стані. Інші ж зможуть продовжити своє існування за умови їх упорядкування та законних платежів до міського бюджету. Зараз величезна частина цього бізнесу перебуває «в тіні» і, на жаль, працює на кишеню окремих корумпованих чиновників і навіть декого з працівників силових структур. Про це в неофіційному спілкуванні кажуть самі підприємці. Але вони рідко зважуються на співпрацю з правоохоронцями. Тому схопити хабарника на гарячому непросто. Однак миритися з корупцією ми не будемо. Підемо шляхом забезпечення максимальної прозорості та стабільності правил, дозвільних і контрольних процедур функціонування малого та середнього бізнесу. Ми вже розробили проекти відповідних нормативних актів. Затвердимо їх на засіданнях Київської міської ради. Поінформуємо бізнес про нашу політику. Думаю, за 2—3 місяці ми матимемо кращу ситуацію у взаємовідносинах між владою й бізнесом, зокрема, у ставленні бізнесу до своїх соціальних зобов’язань, у тому числі — до формування міського бюджету. Ми вивчили ситуацію та з’ясували, що майже 80% так званих малих архітектурних форм контролюються декількома власниками. Після цього провели кілька нарад із самими власниками та іншими представниками тих, хто працює в цьому сегменті. Якщо вони пристануть на наші пропозиції працювати відкрито й так, щоб не порушувати закон, санітарні норми й норми безпеки відповідно до інтересів киян, тоді й самі кияни, і влада будуть лояльніші до цього сегмента бізнесу. Але я переконаний, що через кілька років теперішні МАФи підуть в історію. Натомість з’являться або більш цивілізовані об’єкти торгівлі, або інші проекти, які ми запропонуємо, наприклад, із надання побутових послуг тощо. Ми прагнемо вийти на цивілізований рівень відносин влади, жителів міста й бізнесу. Зараз, до речі, завершуємо розробку так званих паспортів вулиць, які передбачають параметри можливої забудови кожної київської вулиці.

Л.О.: — Архітектура для нас — це одна з улюблених тем. Десь у 2004-му будова на схилах Дніпра була однією з найрезонансніших тем. Потім це все відгуркотіло, і поряд із цією гігантською пірамідою з’явились інші будови. І де були всі ті, хто казав, що ландшафт Києва — це велика історична цінність? Насправді ці пагорби, Лиса гора, Щекавиця, Хоревиця — всьому цьому мають приділяти постійну увагу філософи, культурологи, історики на чолі з міською адміністрацією. Втім, ми бачимо, що забудова досі не припинилася. Що скажете з цього приводу?

О.П.: — Це питання пов’язане з корупційними схемами, які працювали в столиці раніше. Під незаконними рішеннями, які тоді ухвалювалися, є підписи архітекторів, землевпорядників, міської ради, міністерства будівництва... Ці рішення були ухвалені значно раніше, аніж у КМДА прийшла наша команда, і реалізуються вони в рамках діючого законодавства. Тому головне, про що варто говорити сьогодні — це про те, як уникнути таких ситуацій у майбутньому. Щодо конкретних об’єктів, то кожен окремий випадок вимагає особливих підходів. Є закон. В КМДА разом зі мною прийшли високопрофесійні юристи. Ми робимо все можливе, а часом і неможливе, щоб відновити права киян, але виключно в законний спосіб. Як голова міської адміністрації, я не можу бахнути краном чи наїхати бульдозером на той чи інший об’єкт або його власників. Хоча, відверто кажучи, часом дуже хочу це зробити.

Л.О.: — Але ж ви знаєте, багато хто чекає саме цього. Усім цікаво, хто ж на це зважиться...

О.П.: — Можливо. Але є закон, і треба працювати в його межах. Беззаконня дуже небезпечне. Навіть коли його чинять у благих цілях.

А.Д.: — До речі, нещодавно міністр екології Микола Злочевський представив план збереження природоохоронних територій та заповідних зон, аж до демонтажу будівель, які були зведені в цих зонах незаконно. Чи підтримаєте ви цю ініціативу міністра?

О.П.: — Я залюбки її підтримаю. Тим більше, що вже маю відповідний досвід: останнім часом постійно щось демонтую, щось засипаю... Вірніше, за моїм дорученням це роблять працівники комунальних підприємств. Це дуже конфліктна та нервова, часом навіть небезпечна, робота. Але ж потрібна.

А.Д.: — Ще й важлива. Це до теми про те, що ми платимо двічі...

О.П.: — Трапляється й так. Але в більшості випадків робимо все, щоб забудовники власними силами виправляли наслідки незаконної діяльності. Наприклад, у Дарниці нещодавно засипали котлован, який був виритий ще 7 років тому.

Л.О.: — А яка будова сьогодні в рейтингу найскандальніших №1?

О.П.: — Думаю, та, що на вулиці Гончара. Ми через суд і виконавчу службу попередили забудовників, що будівництво необхідно припинити. Вони не повірили в серйозність наших намірів. Але на нашому боці прокуратура. Ми, безумовно, зупинимо будову й будемо розбиратись, що і як там набудували і який вплив це мало на Софію Київську. Я цілком поділяю думку громадських організацій і преси, що такого варварства не повинно бути. Будувати висотку практично на заповідній території — це просто... Немає слів.

Л.О.: — Це означає, що є певні застереження для того, щоб говорити про суперцентралізацію влади. Всі сподівалися, що «вертикаль» зупинить рейдерство. Виявляється, цього недостатньо...

О.П.: — І достатньо, і водночас мало. За півтора року моєї роботи у міській владі жодного злочинного рішення, яке призвело б до конфліктних ситуацій, не було ухвалено. Інша річ, що є важка спадщина, яку ми крок за кроком долаємо. Але щоб не сталося повернення до попередньої практики, треба насамперед розширити повноваження самої київської громади, в тому числі —в плані контролю за діяльністю всіх гілок влади.

Ольга РЕШЕТИЛОВА: — До питання про спадщину. Наскільки мені відомо, генеральний план, який зараз розробляється, ви плануєте затвердити в Кабміні. Чи ви сподіваєтеся, що це допоможе реалізувати генплан незалежно від того, будете ви при владі чи ні?

О.П.: — Так, ми прагнемо закріпити стратегію розвитку Києва у вигляді постанови Кабінету міністрів. Пояснити це просто. Завжди буде спокуса переінакшити плани залежно від інтересів того чи іншого бізнесу чи влади. А спробуй втрутитися в постанову Кабміну — це ж треба всі необхідні інстанції пройти. Я, наприклад, був вражений, коли, спілкуючись із мером Вашингтона, дізнався, що часом йому та його колегам по муніципалітету доводилося навіть виходити пікетувати Конгрес, щоб захистити права жителів. Бюджет Вашингтона формує Конгрес. Він же виділяє землю. Ви не побачите там жодного зависокого будинку, а система там дуже забюрократизована... Тобто «запобіжник» потрібен. І не один. Ми повинні ухвалити розділ генплану, де була б чітко виписана недоторканність нашої архітектурної, культурної спадщини. Вона перебуватиме під особливою опікою. Такого розділу в генеральному плані раніше не було. Зараз ми його доопрацьовуємо в своєму проекті.

Л.О.: — Кількість поверхів також буде прописано?

О.П.: — Так, максимальну кількість поверхів буде визначено, залежно від зон. Зараз триває обговорення проекту генерального плану (він «висить» на сайті Управління архітектури). Є чимало критики. І це добре. Між іншим, якщо ми будуватимемо щось таке, що зачіпатиме інтереси киян, ми обов’язково проводитимемо спершу громадське обговорення.

О.Р.: — Наше знайомство розпочалося відразу після вашого призначення, коли ви дали інтерв’ю, в якому говорили, зокрема, про перейменування вулиці Мазепи. Тоді міська рада пішла на компроміс, назвавши піввулиці Лаврською, а решту — залишивши під іменем Мазепи. Вихідними стало відомо, що в Олевську Житомирської області міськрада перейменувала всі вулиці з рудиментарними радянськими назвами. Київська топоніміка дуже суперечлива. Чи бачите особисто ви важливість цієї символіки, яку несе топоніміка?

О.П.: — Звісно, бачу. Але зараз, на мою думку, такий час, коли влада повинна пропонувати рішення, які об’єднують громадськість: людей різного віку та політичних поглядів. Це забезпечить стабільність. А стабільність — це велика цінність для розвитку і міста, і держави. Передусім треба дати поштовх розвитку економіки. Вирішимо економічні й соціальні проблеми — підготуємося і до вирішення решти питань. Зовсім інше підѓрунтя буде!

Л.О.: — Логіка господарників мені зрозуміла. Я чую постійно, ще з початку 90-х: спершу економіка, а решта питань — потім. Але історичний момент ми все ж таки проѓавили. Коли розвалився Радянський Союз, країни Балтії, як то кажуть, відразу ноги в руки — і в Європу, в НАТО. Звісно, українська ситуація була складнішою, але ж не настільки, щоб 20 років зовсім не займатися декомунізацією, і ось знову — пам’ятники Сталіну, пам’ятники Леніну...

О.П.: — Ви згодні з тим, що якщо ми зараз вийдемо на вулицю і спробуємо провести опитування серед людей, особливо пенсійного віку, то знайдемо чимало тих, хто дотримується протилежної думки?

Л.І.: — Так. Але я своїх союзників шукаю в розумних секторах суспільства. Гадаю, в часи змін варто шукати «локомотивну групу», яка здатна витягти громадську думку, яка підтримає владу розумним сприйняттям. Якщо ми говоримо про потребу назвати одну із київських вулиць іменем Джеймса Мейса, то це не тому, що він вісім років працював у газеті «День», а тому, що він дуже багато зробив для українців. Так само, як Сергій Борисович Кримський — академік, який так любив Київ і стільки зробив для осмислення феномену Софії Київської. Якщо ми будемо продовжувати «вампірську» традицію вулиць Постишева і чекати, коли в нас нарешті буде ковбаса, ми остаточно залишимося позаду всіх світових процесів.

О.П.: — Принципово і стратегічно моя позиція збігається з вашою. Відмінності стосуються тактики. Спільно формуймо й підтримуймо, як ви кажете, «локомотивну групу». Спільно формуймо громадську думку. Тоді нас люди підтримають і ми разом з ними, а не всупереч їхній волі, реалізуємо зміни. Історія показує, що будь-які спроби силоміць «ощасливити» людей погано закінчувалися. Я проти ощасливлення силою. Треба шукати теми, які можуть об’єднати суспільство.

Л.І.: — Ми зрозуміли, що ви — людина компромісу. І це в умовах сучасного Києва — великий плюс. І, знаєте, я теж із радянського часу. І частково розумію, чому ви так говорите. Але зараз на нас котиться, крім іншого, ще й глобальна хвиля. Недалеко від Києва є містечко Білогородка, яке має тисячолітньою історію. Може, давніша за Київ. І що ми бачимо в Білогородці? Happy Land, Green Mountains... А де буде Україна? Між Постишевим і Happy Land’ом? І це питання до влади — і до місцевої, і до найвищої. Навіть Росія вже давно відновлює історичну пам’ять: у них є потужний канал «Культура» та ще п’ять історичних каналів. Для нас історія — це величезний ресурс. Але мало хто це розуміє...

О.П.: — Тут я з вами абсолютно згоден. Ми повинні і молоде покоління виховати, і самі вчитись на історії, на духовних традиціях. Тут — жодної дискусії.

Л.І.: — З огляду на це, які рішення треба прийняти?

О.П.: — Щодо духовності — це питання не однієї розмови й не одного дня, стосується воно практично всіх сфер життя. Зокрема — релігійної. Минулого тижня у мене була зустріч із керівниками церков, ми визначилися з напрямами реалізації політики у відповідному руслі. До речі, вони пропонують заснувати дорадчий орган, який працюватиме при КМДА на постійній основі. Є загальнолюдські цінності, які ми маємо сповідувати та підтримувати. Щодо ситуації, про яку ви згадували у зв’язку з Білогородкою. Це — територія не Києва, а Київської області. Як громадянин України я поділяю ваше занепокоєння. Але як посадовець я зобов’язаний працювати лише в межах своєї компетенції. Дай Боже сили для розв’язання столичних проблем.

Л.І.: — Потрібна законодавча ініціатива. Тому що насправді такі місця мають колосальну ауру. Їх має оберігати закон. Не думаю, що хоч би яка європейська столиця мала аж таку кількість написів іноземними мовами, як Київ.

О.П.: — Згоден, ці питання треба вирішувати. Поки що, як кажуть, «руки не дійшли». Але дійдуть.

Л.І.: — У Києві є громадські активісти: хтось рятує дерева, хтось — Труханів острів, а хтось — історичні забудови. Як ви гадаєте, вони ваші союзники?

О.П.: — Я їм дуже вдячний. Бачення київської виконавчої влади збігається з їхнім. Я не тільки кажу про це. Ми вже маємо певні спільні успіхи — при вирішенні питань використання земельних ресурсів, зокрема київських островів. Інше питання — що далі? Як киянину сьогодні відпочити в Гідропарку чи на Трухановому острові? Там — антисанітарія, немає умов для відпочинку. Про це також треба говорити, опікуватися розвитком цих територій. Не забудовувати, а облаштовувати пляжі, дитячі та спортивні майданчики. Це тема, де треба шукати порозуміння і співпраці влади та територіальної громади. Сьогодні ми використовуємо досвід архітекторів та містобудівників різних країнах для того, щоб знайти найкращу ідею. Коли напрацюємо пропозиції — винесемо їх на розгляд киян.

Л.І.: — Є ще дві важливі теми. Перша — санітарно-екологічні стандарти для міста. Друга — песики та котики.

О.П.: — Щодо київських песиків-котиків, то це дуже важлива тема. Але сьогодні, на мою думку, в Європі її представлено дуже необ’єктивно. Щодо першого питання, то ми, безумовно, повинні повернути Києву славу екологічно чистого міста, найзеленішої столиці Європи.

Л.І.: — І план уже є?

О.П.: — Безперечно, є. Це зазначено в проекті генерального плану. Чекаємо ще й на пропозиції киян. На рішення судів щодо ініційованого нами скасування рішень про будівництво в зелених зонах. За результатами — документ доопрацюємо й затвердимо. А там, де це дозволяє чинна нормативно-правова база, вже реалізуємо парково-скверові, сміттєпереробні та інші екологічні проекти.

Л.І.: — А скільки це буде коштувати?

О.П.: — Це значно дешевше, ніж можна собі уявити. І якраз бізнес має бути партнером міста в реалізації екологічних та рекреаційних проектів. Щоб так було, влада сприятиме розвитку підприємництва загалом і у відповідних сферах зокрема. І водночас контролюватиме, щоб бізнес відповідав критерієві соціальної відповідальності.

Лариса ІВШИНА, Марія ТОМАК, Ольга РЕШЕТИЛОВА, Алла ДУБРОВИК, Іван КАПСАМУН
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments