«Ліки» від летаргічного сну

З 2 по 10 жовтня двері Українського дому відчинені для всіх бажаючих познайомитися з ХІІ Міжнародною фотовиставкою газети «День». Для когось за дванадцять років існування проекту похід в Український Дім наприкінці вересня чи на початку жовтня вже став хорошою традицією, хтось приходить подивитися Фотовиставку «Дня» усією сім’єю, а хтось побував тут уперше.

Так чи інакше, але всі наші відвідувачі втілюють в життя клопітку наполегливу роботу зі створення якісних суспільних смислів. Фотовиставка «Дня» є одним з найвагоміших інструментів цієї роботи. Головний редактор газети Лариса Івшина, відкриваючи Фотовиставку, наголосила, що соціальна значимість представлених фото є не менш важливою, ніж професійно відзнятий кадр.

Щороку кількість тих, хто цікавиться тенденціями розвитку української фотожурналістики, які «День» акумулює у представлених роботах, збільшується. Цього року лише на відкриття ХІІ Міжнародної фотовиставки до Українського дому прийшло понад сімсот людей, кожен з яких виніс звідти певні смисли.

Для нас особливо цінними є ті думки про країну, суспільство, життя, врешті-решт про себе самих, якими після перегляду фоторобіт діляться з нами відвідувачі виставки, чи то записуючи свої враження у книгу відгуків, чи то надсилаючи листи в редакцію, чи то спілкуючись з журналістами «Дня». Адже саме у такий спосіб — за допомогою щирої та невимушеної, хоча й опосередкованої бесіди, твориться змістовний загальносуспільний діалог про те духовне, що живе в українцях. Як влучно зазначила депутат Київської міської ради Інна Новак, «цей проект з кожним роком долучатиме до себе все більшу кількість людей і таким чином творитиме літопис життя українців на багато років». Тому ми долучаємо до такої «розмови» і наших читачів, публікуючи на шпальтах газети найцікавіші думки тих, хто відвідав фотовиставку «Дня».

Водночас дуже хочеться зробити ближчими до вас й учасників та переможців ХІІ Міжнародної фотовиставки газети «День». Ми продовжуємо знайомити вас з тими, хто у цьому році представив найяскравіші, найбільш глибокі та цікаві роботи.

Валентина РУДЕНКО, екс-заступник голови Секретаріату Президента, режисер документальних фільмів, що здобули міжнародні нагороди:

— Найбільше мені сподобалася робота «Полісянка з чорницями».

Це жінка у вишиванці, яка тільки що збирала чорниці. Руки — чорні від ягід, але в неї світиться обличчя. Так і хочеться сказати, що це не фото, а світлина.

Є така фраза з відомої пісні «Миг между прошлым и будущим». О ця секунда між минулим, яке вже пройшло, і майбутнім, яке ще не наступило. О ця секунда — є справжнє життя. І вхопити це може тільки світлина. Тільки фото. Через це для мене це дуже важливо. Я дуже люблю фото. І приходжу на ваші виставки вже багато років поспіль. І я дуже вдячна, що ви це робите.

Ми дуже часто закриваємо те, що у нас всередині. Оберігаємо внутрішнє світло. Коли дивишся на фото, то часто бачиш людину з її якимись настроями, думками. І внутрішній світ в такий спосіб розкривається. Я це називаю нерви поверх пальто. Є такий стан у людини.

Тут є і дуже красиві пейзажні фото, і репортажні, але є такі, коли ти дивишся на людину і думаєш: це, дійсно, той випадок, коли нерви зверху. Видно чим людина живе, про що зараз думає. Чи чогось досягає, чи радіє, чи чимось пригнічена. Я за це люблю фото. І надзвичайно вдячна «Дню» за цю виставку. Кожного разу приходиш і відкриваєш наш народ і нашу країну. Ми такі різні, але ми такі гарні й красиві люди.

Ірина ДОРОШЕНКО, актриса Театру ім. І. Франка:

— Я вперше потрапила на фотовиставку «Дня» і вражена побаченим: кожне фото — міні-розповідь про життя, природу і долю нашої країни. Наприклад, робота Вероніки Борковської «Терплячий» викликає цілу гаму почуттів. На ній зображене чарівне дитя, яке дрімає з усмішкою на вустах і пригортає до себе білого кота. Обидва отримують задоволення, і здається, що чуєш сопіння маляти і муркотіння його чотириногого друга. Їм добре і затишно разом, вони відчувають гармонію світу. Це дуже світла фоторобота.

В експозицію потрапила фотографія («Переможниця») моєї знайомої спортсменки — штангістки Ольги Коробки (срібної медалістки Олімпіади 2008 року), яку називають «найсильнішою жінкою Європи». Оля — чудова, світла і весела, зовсім не зіркова. Ми познайомилися з нею давно. Мій чоловік працював лікарем збірної України з важкої атлетики. Олі вдається завойовувати медалі, ставити рекорди, а поза спортом залишатися дуже жіночною і привабливою жінкою. Знаєте, мені важко було вибрати, за кого віддати свій голос, але, мабуть, найбільше мені сподобалась «Амазонка» — робота Олени Левченко з м. Славутич. Є в цьому фото якась принадність. Дивилася і згадала, як ми з моїм колегою Олексієм Богдановичем репетирували виставу «Маленькі подружні злочини», поїхали до Польщі на запрошення режисера Кшиштофа Зануссі. Одного разу після репетиції він нам запропонував поїхати в дитбудинок, в якому жили сліпі діти. Він подарував діткам трьох коней, пояснивши, що десь вичитав: коні допомагають сліпим краще орієнтуватися в просторі, а катаючись на коні не почуваються обмеженими в русі. І взагалі спілкування з кіньми позитивно впливає на дітей. На фото дівчинка обіймає коня, сидячи без сідла. Це досить небезпечно, але в її погляді тріумф, що вона поборола свій страх, піднявшись на круп дорослого коня. Дивлюся на дівчинку і заздрю їй. Я сама обожнюю їздити на коні, щоправда, через зайнятість не так часто зараз це вдається. Їздити верхи мене навчив дідусь ще в дитинстві. Можливо, це вміння коли-небудь згодиться в моїй професійній діяльності — на зйомках у кіно, оскільки на сцені не розгуляєшся погарцювати на коні...

Я рада, що гран-прі виставки завоювала робота «Без «Довженка...» Юрія Іванова, на якій зображена моя колега з Театру ім. Лесі Українки Лариса Кадочнікова (легендарна Марічка з фільму Параджанова «Тіні забутих предків»). Хочеться, аби на наступних виставках було більше фотографій дітей — нашого майбутнього, а також діячів культури та мистецтва — тих, хто сіє розумне, добре вічне... До речі, коли народжується вистава або фільм — це найцікавіший процес, і фото за кулісами і на знімальному майданчику показують акторів, режисерів у несподіваному ракурсі...

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Київського театру драми та комедії на лівому березі Дніпра:

— Прагну не пропускати фотовиставки «Дня». «Нове бачення старих проблем» Юрія Сокура — ця робота відразу впадає в очі своєю несподіваністю, а головне — асоціативністю. Відразу розумієш настрій людини, яка дійшла до такого скепсису і такого жарту (досить злого жарту) і не просто виголила собі на потилиці «серп і молот», а ще й пофарбувала волосся в червоно-помаранчевий колір. Кілька поколінь людей колишнього СРСР прожили під кумачевими стягами і серпово-молоткастою символікою. Неочікувана й інтерпретація «зачіски» — стрижка на потилиці, там, куди стріляли неугодних... Мені цікаві смислові фотороботи. Наприклад, пара українських олігархів: Пінчук та Ахметов (фото «Чому не видно оптимізму» Руслана Канюки). Цікаво подивитися на людей, які нині вершать долю нашої країни. Порозмірковувати, як вони злетіли на недосяжні для простих смертних вершини бізнесу. У «Наталці Полтавці» І. Котляревського пан Виборний казав: «Хитрість — вона від розуму іде» — мудрі слова! Дуже важко розумним наслідувати, бо якщо Бог не дав тобі розуму, то наслідуй — не наслідуй, а багатим усе одно не станеш.

Я не просто читач «Дня», а й шанувальник, і прихильник вашої газети. Мене приваблює її різносторонність і багатовекторність. На сторінках видання представлені різні думки, можна уявити картину життя країни та світу. Дякую всьому колективові за роботу, а фотовиставки дають можливість зібрати довкола газети найрізноманітніших людей, яких цікавить не лише сьогоднішній, а й завтрашній «День».

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, дослідник, редактор відділу критики журналу «Всесвіт»:

— Мені здається, що більшість представлених фоторобіт відтворюють ту абсурдну ситуацію, яку ми маємо сьогодні в Україні, відтворюють театр абсурду. Одна з робіт фактично і має таку назву «Німий актор. Головна роль у театрі абсурду». І мені здається, що на представлених фото дуже точно вловлено ту соціокультурну і соціополітичну ситуацію, яку ми сьогодні маємо. Зокрема, це чітко прослідковується у тих роботах, на яких зображено нашу так звану політичну еліту. У такому разі фотовиставка газети «День» постає стимулятором інтелектуальних рефлексій країни та суспільства, оскільки змушує не просто сприймати нібито опосередковану картинку, а прокидатися від цього летаргічного сну для того, щоб подивитися на себе збоку і побачити, що світ сьогодні дуже недосконалий, абсурдний, трагікомічний, тому його потрібно змінювати. Але зміни можливі лише тоді, коли ця потреба йтиме від кожної окремої людини. І мені здається, це основний месидж фотовиставки «Дня». Вона змушує людину мислити, а це найважливіше.

Марія ПІНЧУК, представник групи «1+1»:

— Робота Костянтина Гришина «Натхнення», яку нагородив телеканал «1+1», є втіленням прекрасного, світлого моменту. Натхнення — це справді те, що необхідне для творчості, та й для будь-якої роботи загалом. Робота Костянтина Гришина передає і творчий пошук, і ту енергію, яка необхідна, щоб створювати у житті щось прекрасне. Загалом всі представлені роботи талановиті і прекрасні, але ця, на нашу думку, передала ось цей творчий пошук. І країну цього року я теж побачила натхненною, світлою у радості і світлою в смутку, адже це країна, яка має натхнення, яка має надію, яка має майбутнє, яка має хороші перспективи.

Ігор СЛІСАРЕНКО, телеведучий:

— Ця фотовиставка унікальна тим, що ми маємо змогу побачити Україну, її народ, без усякого перебільшення. Сьогодні я побачив нашу країну трошки сумну, трошки розгублену, але не у відчаї, не у безнадійній тузі, зі стриманим оптимізмом і водночас з великою вірою. Отакою я побачив Україну. Я побачив простих людей з прекрасними обличчями, у різних життєвих ситуаціях — як у нещасті, так і в періоди ейфорії, нормальної житейської радості. І це надихає. Що мене потішило саме цього року? Дуже мало, на щастя, облич політиків. Минулих років було дуже багато фото з політиками, які опинилися у саркастичних, карикатурних обставинах. І ми з них кепкували. Тобто роботи викликали іронічний сміх відвідувачів. Цього року таких фото обмаль, а дійсно показано Україну, яка працює, яка сумує, тішиться, сподівається, вірить, допомагає собі й іншим. Через такий світлий сум виставка заряджає величезним оптимізмом.

Людмила ШЕВЧЕНКО, директор заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка»:

— Україна завжди різноманітна, строката, завжди з характером. Відповідно такою ж я побачила її на фотовиставці газети «День». Я вже не вперше відвідую цю фотовиставку і щоразу у представлених роботах бачу динаміку, поступ, розширення горизонтів. Завдяки таким виданням, як «День», розумієш, що поряд з проблемами у державі є шляхи їхнього вирішення, є культура та мистецтво. Газета є дуже різноплановою. І фотовиставка є ілюстрацією як до газети, так і до нашого з вами життя. Тут я бачу і надію, і наше сьогодення, і майбутнє. Фотографія — це фіксація миті, але разом з тим це є історія. Тому що кожна мить вже завтра стає історією. Тому я дякую як громадянка України насамперед і як читач газети, і як людина, яка тривалий час працює в культурі, за те, що є такі щасливі моменти нашого життя і є можливість по-новому подивитися на наш народ.

Лук’ян СЕЛЬСЬКИЙ, ведучий програми «Факти»:

— Ситуація в країні сьогодні дуже складна: ми маємо і політичні, й соціальні проблеми. Звичайно, актуально відображати ці проблеми за допомогою фотомистецтва, але боротися з ними все ж треба позитивом. Відповідно ми ось цей позитив хотіли обрати. Для нашого каналу пріоритетними є соціальна та культурна тематика, оскільки політика змінюється, а культура і нація залишаються. Водночас, оскільки ми є чоловічим каналом, а для кожного чоловіка пріоритетною є сім’я, його домашнє вогнище, ми й вирішили зосередитися навколо цієї теми. Робота «Великдень» Юрія Черневого відображає й українські культурні традиції загалом, і родинні мотиви зокрема.

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО, голова політради партії «Наша Україна»:

— Газета «День» молодець, що послідовно проводить фотовиставки. На жаль, політики й чиновники створили якусь віртуальну реальність в державі, і те, що вони говорять на репетируваних ток-шоу та видають за реальність — абсолютно не є реальним життям. Фотовиставка — це реальне життя, віддзеркалення його. І тому політикам треба вилізти зі своїх офісів, зі своїх ток-шоу і походити, подивитися на реальних людей, на те, як це бачать журналісти і просто талановиті люди. Всі думають, що політична метушня, навіть конституційна реформа — це є фетиш. Ось де конституційна реформа! Ось у цих людей треба питати! Спочатку провести народне обговорення, референдум, а потім посягати на Конституцію або якісь інші законодавчі акти.

Я дуже поважаю пані Ларису саме за те, що вона завжди залишається людиною, патріоткою. Сподобалася фотографія «Меморіал-музей пам’яті жертв Голодомору», про людей, невинно закатованих більшовицьким керівництвом, за яку ми й відзначили Руслана Канюку. Дуже сподобалася фотографія «Марш патріотів» Володимира Дубаса, на якому дівчина марширує з українськими патріотами, що дуже вражає. Сподобалося фото і зовсім маленьких хлоп’яків у військових фуражках із серії «Кадети» Інни Соколовської.

Євгенія СОХАЦЬКА, професор Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, голова Всеукраїнського товариства Івана Огієнка:

— Ідея фотовиставки газети «День» дала рясні сходи. Тепер можемо говорити про багаті ужинки, зрозуміло, духовного й культурологічного плану.

Показ кращих фотознімків (300) з двох тисяч надісланих є своєрідним народним Форумом — широкою й відвертою розмовою з українською спільнотою про наболіле, сокровенне, сподіване. Мене вразила картина під назвою «Відключили Інтернет: піпли! давайте знайомитися!» Тематика відібраних фото і є ніби формою спілкування в сучасному світі. Мовою німого звуку (а іноді криком) фото змушують задуматися над труднощами сьогоднішнього дня та «перекосами» сучасного політикуму. Як на мене, все-таки переважає на показі оптимістична тональність: замилування красою сучасної української молоді, чарами дитинства, національними типажами, високою духовністю українського укладу життя («Великдень», «Хрещення»). Додають снаги й фото, що ілюструють тезу «Народ — господар на своїй землі» («Тверда хода», «Господар»). І це обнадіює, бо не все ж втрачено. Живе Україна, народ виживає своїми силами («Полісянка з чорницями», «Пастух і паства», «Гиля, гусоньки», «Замокла кукурудза»), чесно трудиться («Сталевар», «Заточувальник», «Весна прийшла»). Бачимо, що і люди-герої не перевелися, і земля українська родить талановитих і прекрасних людей («Сходи на небо. Пам’яті Юрія Іллєнка», «Ліна Костенко», «Музика серця. Олег Скрипка»). І вміємо ми дивувати світ («З поверненням»).

Отож, будьмо! Живімо, працюймо і милуймося прекрасними краєвидами рідної землі («Зимова казка», «Райська брама», «Чудовий ранок»), шануймо народні традиції та героїв-патріотів («Ветеран УПА», «Наші герої», «Марш патріотів»), пам’ятаймо своє прадавнє коріння («Свято Перуна», «У трипільському колі», «Купальський вінок», «Безцінний досвід», «На варті»). Усе це «прочитується» мовою вдало схоплених талановитих фотокадрів. Тому фотовиставка є, по суті, справжньою енциклопедією багатовимірності сучасного українського світу. Побільше б таких заходів — просвітницьких і водночас навчаючих — і все буде у нас добре. Майбутнє ж за оптимістами, людьми вільними й відкритими для світу («Я — вільний», «Шанувальниці», «Не спрацьовує», «Біль Польщі — біль України»).

Водночас непокоїть одне запитання: як знайти правильні критерії відбору на нагороди та номінації? Усі фото, без сумніву, високопрофесійні, художньо довершені. Може, запровадити систему відбору, яка практикується у проекті «Дня» — публікаціях типу «Екстракт-150» та «Екстракт+200»? Тобто збільшити кількість відібраних для нагородження і визначити модель типу «Топ-100»? До речі, подібне ж практикувалося у проекті Савіка Шустера «100 великих українців».

Отож, вибрати з великої кількості красоти краще — завдання не з легких. Все-таки ризикну. Ну, не можна не зупинитися на довше перед фотознімками «Вишивальниця», «Наш рід», «Вершина світу [українського]», «Мрії дівочі», «Невинно убієнні»...

Спасибі, Ларисо Олексіївно, за подвижництво і велику прихильність до українського світу, який переживає не найкращі часи.

Рятуймося красотою!

Андрій СЕНЧЕНКО, народний депутат:

— Я на цю виставку прийшов з парламенту, і, дивлячись на те, що там відбувається, мені часто здається, що у країни немає майбутнього. Водночас, дивлячись на обличчя на цих фото, я розумію, що майбутнє є.

Тетяна СЕНЧЕНКО:

— «Дню» вдалося на цій фотовиставці поєднати абсолютно різні сторони нашого життя — тут є політика, є ті речі, які щодня нас оточують. Тому, переглядаючи ці роботи, пригадуєш моменти зі власного життя й ніби переживаєш їх знову. І це чудово. Велике спасибі Ларисі Івшиній за ту масштабну роботу, яку вона щороку здійснює, за ці хвилини, які не забуваються, співпереживання з іншими людьми, можливість ще раз пройти через якісь етапи нашого життя й життя країни в цілому.

Інна НОВАК, депутат Київської міської ради:

— Я вдячна газеті «День» за ту роботу, яку вона робить, тому що ця фотовиставка — унікальна. Це чи не єдина подія такого формату, яка дає зріз сприйняття і бачення багатьма людьми своєї країни і певних подій. І я не знаю ніякого іншого формату, який настільки відкрито, щиро показує наше життя очима українців, які кожен день спостерігають його. Кожна робота — це окрема подія, яка значима або знайшла відгук у серці фотографа. Тому ця виставка — своєрідна квінтесенція нашого життя і тих подій, які відбувалися в країні впродовж року. Я переконана, що цей унікальний проект з кожним роком долучатиме до себе все більшу кількість людей, і це буде літопис життя українців на багато років.

Ігор СМЕШКО, голова ВГО «Сила і честь», доктор технічних наук, професор, генерал-полковник:

— Я щасливий, що кожного року приходжу на фотовиставку моєї улюбленої газети «День», і кожного разу виставка дає мені найголовніше — відчуття надії на те, що наш народ, який довго чекає, коли ж щастя прийде на нашу землю, має велике майбутнє. Особливо мені подобається сплав надії в очах молоді й великої гідності в очах людей шанованого віку. Мені важко навіть щось говорити, тому що настільки майстерно підібрані маленькі миттєвості життя нашої країни, і це все робилося з такою величезною любов’ю до неї, з гордістю за нашу країну і з вірою в те, що ми обов’язково будемо і сильними, і щасливими, і заможними, і демократичними. Це одна з найкращих виставок, які бачу в Україні і які справді дарують головне — надію, любов і віру.

Дмитро СЕНЧЕНКО, інвестиційний банкір:

— На цій виставці дуже багато робіт вражає здатністю фотографа побачити те, чого не бачать інші, а також надихає представлений тут яскравий специфічний погляд на ті історичні моменти, свідками яких є всі ми. Виставка насправді дуже високого класу, а роботи надзвичайно різноманітні, адже тут представлений і політичний ракурс, і погляд на національне коріння. Для мене найбільш яскравими є роботи етнічної тематики, які показують, наскільки збережені в чистому вигляді традиції країни, її коріння, зокрема робота «Буковинець». Тут в одній роботі передано так багато яскравих моментів національного характеру!

Марія СТЕФЮК, солістка Національної опери України, педагог НМАУ ім. П. Чайковського:

— Я вже кілька днів під враженням від фотовиставки. Дивишся на роботи — і немов мандруєш Україною. Хочу відзначити високий професіональний рівень світлин, представлених на конкурс. Мене вразили «Буковинець» (Юрія Черневого), «Літня кухня Любові Максимівни» (Світлани Корольонок) і «Ура, канікули» (із серії «Світ очима дітей», Олександри Шнєгіной) — кожна з них без прикрас ілюструє наше сьогодення. Дуже добре, що газета дає змогу показати свої роботи не лише професіоналам, а й тим, хто, може, вперше взяв фотоапарат у руки. Гарну справу започаткувала редакція: не лише проводить фотоконкурс, а демонструє експозицію у різних куточках нашої країни.

Павло ФАРЕНЮК, режисер-документаліст:

— Кожна світлина — це схоплена мить: подія, погляд, ракурс (інколи дуже несподіваний). Чимало робіт майстрів фотографії. Мені сподобалася світлина «На натурі» Ганни Руденко, на якій турист фотографує старе покручене дерево, обкладене камінням у заповіднику Карадаг. У експозиції є чимало робіт на політичну і соціальну тематику — кожний відвідувач знайде щось цікаве для себе. Те, що фотовиставка «Дня» після Києва помандрує різними містами України, — чудово. Це потрібно бачити! Єдине, що мене засмучує як читача, — що вашу газету дуже важко купити у кіосках міст і містечок. Цікавість до вашого видання у людей є велика. Хто хоча б раз почитав «День», обов’язково захоче ще читати, бо газета не тільки інформує про події у нашій країні та в світі, а й знаходить цікаві і маловідомі теми з історії, дає розгорнуту картину суспільного, політичного і культурного життя.

Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури і зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:

— Основна ідея цьогорічної фотовиставки «Дня» — Україна є вічна. Тут поруч зі старшими людьми, які, на жаль, ось-ось відійдуть у засвіти, є зовсім молоді обличчя і навіть дитина, яку хрестять. Для мене це є доказом незнищенності України. Подібну фотовиставку могла створити лише така унікальна газета, як «День». Ви знаєте, не раз бувало, що я, готуючи свої статті чи виступи, не могла знайти якогось матеріалу чи факту. В такому разі я обов’язково користуюсь інтернет-пошуком газети «День» і, як правило, знаходжу там для себе відповіді. Одна газета змогла заповнити собою весь гуманітарний простір! Я ще раз висловлюю глибоку вдячність і головному редактору, і всім працівникам, талановитим журналістам, які вміють змобілізувати найкращий потенціал України. Дякую за те, що ви є.

ПЕРЕМОЖЦІ ФОТОКОНКУРСУ «День»-2010