Переможці не судять. Поки що

У Національного університету «Острозька академія», одного з найстаріших вищих навчальних закладів Східної Європи, та газети «День» — особливі стосунки. Розпочалося все восени позаминулого року, коли головний редактор «Дня» Лариса Івшина презентувала в Острозі книгу «Дві Русі», другу з «Бібліотеки «Дня», і знайшла в студентах академії не просто вдячну аудиторію, а й однодумців. Тому знайомство переросло в постійне спілкування і співпрацю. На сторінках «Дня» все частіше почали з'являтися публікації острозьких студентів та їх наставників. Вже невдовзі після першої зустрічі відбулася ще одна, під час якої професор Валерій Степанков з Кам'янця-Подільського прочитав лекцію про Українську національну визвольну революцію 1648— 1676 рр. — таким чином «День» разом з Острозькою академією відроджував традиції публічних лекцій. Під час цієї зустрічі Лариса Івшина оголосила про заснування іменної стипендії від головного редактора «Дня» та про конкурс на здобуття цієї стипендії. І це стало приводом для чергової поїздки до Острога (наприкінці лютого 2004-го, під час якої Лариса Івшина вручила іменні стипендії не одному, як це планувалося спочатку, а шістьом студентам університету — настільки важко було зробити вибір. Потім декілька студентів з Острозької академії проходили практику в «Дні». А нещодавно, з приводу річниці присудження стипендій, головний редактор «Дня» отримала від своїх стипендіатів подяку у вигляді спеціально підготовленої стінгазети. Яна Кутько, наприклад, написала, що «мабуть, для кожного зі стипендіатів» приїзд головного редактора «Дня» був певного роду переломним моментом — далі все пішло зовсім по-іншому». Павло Булгак відзначив, що «стипендія, літня практика та теплота розуміння та повчання — ніщо даром не промайнуло», а також особисто подякував за рекомендацію до ВР на практику і за надану під час помаранчевої революції допомогу київському штабу студентського страйкового руху Острозької академії. А Лариса Антощук і стипендію, і можливість попрацювати безпосередньо у редакції газети назвала інвестицією головного редактора «Дня» у спільне майбутнє нашої країни. «Саме від нас тепер залежить, наскільки великими будуть дивіденди», — написала вона.

До речі, «інвестування у майбутнє» буде продовжено. Наступної середи відбудеться чергова зустріч головного редактора «Дня» зі студентами Острозької академії, в рамках якої заплановано обговорення третьої книги з «Бібліотеки «Дня» — «Війни і мир», а також оголошення нового конкурсу на здобуття іменної стипендії головного редактора нашої газети. (Очікується, що у цій зустрічі візьмуть участь автори «Дня» — професор Володимир Панченко і кобзар Тарас Компаниченко).

Нагадаємо, що серед критеріїв визначення переможця у конкурсі — високий навчальний рейтинг, чітка громадянська позиція і наявність публікацій у пресі (бажано — в газеті «День»). Наявність чіткої громадянської позиції студенти засвідчили під час помаранчевої революції, активно підтримавши її. Тепер, продовжуючи традиційне спілкування острожан і «Дня», ми запропонували студентам Національного університету «Острозька академія» відповісти на запитання нашої спеціальної анкети, які стосуються поствиборного періоду:
1. Студенти Острозької академії були активними учасниками помаранчевої революції. Чи виправдовує нова влада ваші сподівання?
2. Поствиборні конфлікти у ВНЗ: як забезпечити справедливість і не наламати дров?
3. Влада на місцях: що змінилося і в який бік? 4. У вас, напевно, є своє бачення того, як Україні досягти кращого майбутнього. Що ви особисто готові для цього зробити?
5. Розкажіть про себе. Які життєві цілі ви ставите перед собою? Чим захоплюєтесь? Чого не любите?
6. Якщо ви є читачем «Дня», то що вам подобається, а чого не вистачає у «Дні»?

Ми пропонуємо до вашої уваги найцікавіші відповіді острозьких студентів — відповіді, які є першою заявкою на участь у конкурсі на здобуття стипендії.

Павло БУЛГАК, 4 курс гуманітарного факультету, спеціальність «Політологія», стипендіат «Дня»:

1. За 17 днів помаранчевої революції у організованому нами Київському штабі студентського спротиву Національного університету «Острозька академія», розташованому у наметі на Банковій, страйкували близько 700 чоловік. Це при тому, що в самому університеті разом із заочниками навчається трохи більше півтори тисячі студентів. Не буду надто скромним — наша невелика громада була першою на «камазах» разом із Юлією Тимошенко, наші прапори були всюди — на революційному Майдані, під стінами Верховної Ради, ЦВК, Конституційного Суду, АП. Революція відбулася. Потім прийшла нова влада. Ющенко — Президент, Тимошенко — прем'єр — подвійний удар по системі, яку хтось дуже точно і влучно назвав «кучмізмом». Перші реалізовані надії й перші розчарування: усвідомлення того, що Програму Майдану до кінця і сповна виконати найближчим часом не вдасться. Проте так чи інакше над головами переможців виборів сьогодні висить дамоклів меч величезної відповідальності перед своїм народом. Тому й працюють по 12—16 годин наші урядовці, і я чомусь впевнений, що якщо буде потрібно — працюватимуть і по 24 години на добу. Привид Майдану не дозволить нікому розслаблятися.

2. Поствиборні конфлікти у ВНЗ, як і в інших сферах нашого життя, — це, на мою думку, прояв революційної істерії. З іншого боку, фальсифікатори виборів, ініціатори роздмухування національної ворожнечі та сепаратизму, «перевертні» в погонах і в кріслах чиновників повинні сидіти в тюрмі. Закон повинен бути однаковим для всіх: і для дрібного крадія, і для посадової особи. Що справді дратує, так це коли люди, які були під час революції однодумцями й навіть жили в одному наметі на Майдані, заради нових посад та привілеїв вішають одне на одного ярлики «зрадників», змагаються в тому, хто першим вдягнув помаранчевого шарфа. Шкода цих людей, тому що, попри участь у «помаранчевій революції», вони не стали її частиною, не усвідомили її смисл і продовжують діяти тими ж методами, якими користувався попередній режим.

3. Великі надії щодо якісної зміни влади на місцях особисто я покладаю на політичну та адміністративно-територіальну реформу. На мою думку, допоки органи місцевого самоврядування будуть законодавчо залежними від центральних виконавчих органів влади на місцях, не матимуть права самостійно формувати місцевий бюджет і розпоряджатися власними коштами, не відбудеться якісних перетворень в регіонах. Наразі величезною проблемою для місцевого самоврядування є той факт, що поки йдуть політичні торги та баталії між тріумфаторами виборів, на відповідні посади в органах місцевого самоврядування досі не призначено тисячі фахівців, що в свою чергу може призвести до складних і неконтрольованих наслідків у житті регіонів.

4. Моє бачення майбутнього країни цілком збігається з баченням Віктора Ющенка, а головне — В 'ячеслава Чорновола, який ще зі шкільної лави став для мене кумиром і прикладом політика, відданого усім своїм життям, думками і мріями ідеї європейської України, моральності політики, високих духовних цінностей. Сьогодні Ющенка називають «совістю нації». Моя ж мрія полягає в тому, щоб совістю своєї нації був кожен українець, кожен із нас. Саме в цьому запорука великого поступу України, для здійснення якого зроблю усе для себе можливе й неможливе. Наразі чекаю того дня, коли зможу з гордістю сказати собі: «Я — українець, Я — європеєць, Я — живу в об'єднаній Європі, це наш спільний дім».

5. Хочу стати політиком з великої літери, й присвятити свою роботу вирішенню важливих державних проблем. Наразі проходжу практику у Верховній Раді по «Програмі сприяння парламенту України» Університету Індіани — мрія, хоч і частково, але здійснилась. І для мене це показник оздоровлення України й ще одна сходинка на шляху до життєвого успіху. Полюбляю читати книжки, пов'язані з політичною наукою та великими історичними особистостями. А ще хотів би вкотре перечитати Шопенгауера, зустріти старих- добрих друзів з Острозької Академії, з якими зараз дуже рідко бачусь, і, як завжди, поговорити з ними про високі матерії.

6. Читачем «Дня» мене назвати важко. Й, мабуть, справді віддані читачі цієї газети можуть мені трошки позаздрити, тому що я маю змогу бачити й спілкуватися з тими, хто кожного дня важко працює над її шпальтами. Для мене з часу знайомства з Ларисою Івшиною та колективом відділу політики улюблена газета стала другою сім'єю.

Людмила МАСИК, 2 курс гуманітарного факультету, спеціальність «Українська філологія»:

1. Я вважаю, що кожен студент, який був учасником помаранчевої революції, мав свої особисті надії, сподівання на якісь результати. Та всі ми прагнули, щоб перемогла правда, щоб припинилась ця вічна гра махінацій та інтриг. І на той час поняття правди так чи інакше уособлювалось в образі Віктора Ющенка, так що надії революції певною мірою виправдались — ми маємо Президента, яким можемо пишатися. А от чи виправдає сподівання образ уособлення правди — судити рано.

2. Не варто оцінювати людину за її політичними переконаннями. Врешті-решт, якщо ВНЗ заявляє про свою демократичність, то чому б не забезпечити своїй громаді право на власний політичний погляд. Тим паче тут не доцільні слова «правильно» чи «неправильно» — кожен сам обирає свою модель майбутнього. І навіть якщо ця модель, на думку, хай навіть більшості, не відповідає реальності, то чи варто позбавляти таку людину її майбутнього взагалі?

3. Знову ж таки, не поспішаю з висновками. Можливо, хтось закине мені напівінфантильний оптимізм, але я вважаю, що жодна людина, обійнявши нову посаду, не стає чарівником. І швидкість настання змін не варто прирівнювати до швидкості помаху чарівної палички.

4. Особисто я готова багато на що заради кращого майбутнього нашої держави. Звичайно, якщо це не вступить у категоричне протиріччя з моїми власними інтересами або інтересами близьких мені людей. Мабуть, лише в державі, яка даватиме можливість реалізувати їх, зможе зародитись масштабна турбота про загальне добро.

5. Мої життєві цілі — це мрії мого недалекого дитинства, трохи трансформовані. В дитинстві я бачила себе успішною в усьому жінкою з ідеальною забезпеченою (в основному — завдяки мені) сім'єю. Все банально: улюблена робота, затишна домівка, рідні люди... Свої великі цілі намагаюсь здійснити шляхом досягнення «маленьких цілей», які ставлю перед собою кожного ранку. На аматорському рівні захоплююсь журналістикою, танцями і колекціонуванням «янголів». Не люблю, коли люди намагаються на моїх янголів бути схожими — це їм не личить.

6. Я читаю газету «День». Вона мені подобається. Не хочу говорити щось більше, бо мої слова потрактують як підлабузництво.

Яна КУТЬКО, 3 курс гуманітарного факультету, спеціальність «Документознавство й інформаційна діяльність», стипендіат «Дня»:

1. Зараз я бачу, що майже у всіх сферах суспільно-політичного та культурного життя відбуваються зміни — на очах переписуються «інструкції» по використанню знайомих «речей», вибудовуються нові причинно-наслідкові зв'язки, встановлюються нові стандарти... Ми прагли змін — ми їх маємо. А саме зміни були одним із найбільших сподівань, які особисто я покладала на нову владу. Сьогодні багато говорять про непрозорість реформ, про відсутність зрозумілої логіки у вирішенні кадрового питання, про те, що «не ті» люди взялись «не за ті кінці палки». Звичайно, в кожній критиці є якась доля правди. Але тільки доля. Колись у «Іронії долі» герой Мягкова сказав епохальну фразу: «Я лікар. Я роблю людям боляче для того, щоб вони почували себе краще». На мою думку, якщо хтось бачить зміни, які відбуваються в нашій державі, виключно в темних тонах, хай не кривить душею: раніше в будь-якому разі було гірше. І наша нова влада виконує роль лікаря, який намагається повернути до життя організм, що добрий десяток років висів «на межі». Коли лікар робить свою справу, медперсонал та родичі в залі очікування не сперечаються з ним, не кажуть, що в його діях мало прослідковується логіка, а він не пояснює нікому кожен свій крок.

2. Там, де збирається велика кількість людей, — саме людей, а не вифантазуваних утопістами ідеальних створінь, які постійно дбають про колективний добробут, — неминуче, з того чи іншого приводу, раз по раз спалахують небезпечні вогники конфліктів. ВНЗ — місце конфліктне уже тому, що у ньому постійно взаємодіють два покоління — те, що виховує, та те, котре виховують. На мою думку, там, де спалаху конфлікту не минути, треба пильно стежити за тим, аби він не переріс у полум'я — те, яке спалило Олександрійську бібліотеку. Те, що кожен має право на власну думку, безперечно факт. Але цей факт насправді рідко враховується в реальному житті. І головне для ВНЗ — не дати нікому жодної можливості скористатися з ситуації, у яку його ставлять внутрішні суперечки.

3. Я живу між двома областями: Волинською — де мій дім, та Рівненською — де навчаюсь. Тож можу спостерігати тільки за двома моделями змін місцевої влади. І, щиро кажучи, ситуація ні там, ні там мені не подобається. До влади приходять люди, які поки що тільки те й роблять, що кидаються звинуваченнями — голосними, пафосними, гострими. Та найбільше мене гнітить те, що під ними — жодного підпису... «Молодь Острожчини», «Молодь Волині», «Луцька громада»... Прикро, що люди, в чиїх руках наше майбутнє, — такі безликі.

4. Я люблю свою країну. Я готова відповісти на будь-який її поклик. Тільки найбільше мене ранить те, що такі, як я, моїй країні поки що непотрібні: молодь, отримавши вищу освіту, часто-густо сидить без роботи, люди, які щось можуть і хочуть робити, натикаються на стіну байдужості та тупий опір бюрократії. Так, я готова бути потрібною своїй країні. І я навіть готова стати у лави тих, хто буде готувати ґрунт для «готовності» власне самої країни потребувати гарних спеціалістів на ринку праці, гарних людей у числі громадських активістів і непересічних талантів, які би розвивали культуру.

5. Я дуже щаслива людина. Я живу в живій країні. Мене оточують найкращі у світі люди. Без поділу на «друзі — співробітники — колеги — рідні». Просто — рідні. І моя життєва мета — не зрадити їхню любов та довіру (країни та рідних), бути собою, бути корисною та завжди рухатись проти течії. Адже той, хто проти течії, — той вгору.

6. Газету «День» дуже люблю. І навіть не тому, що в мене з нею якісь особливі стосунки (цілий минулий рік я була стипендіаткою «Дня» й це принесло мені багато незабутніх спогадів). Мені імпонує те, як «День» працює — системно, не однобоко, звертаючи постійно свій погляд на українські провінції, доводячи тим самим, що «в історії нема провінцій» та цікавлячись думками різних людей (різних за віковим, майновим, соціальним цензом). Це інтегрує.

Роман ШУЛИК, 3 курс факультету романо-германської філології:

1. Важко сказати. Реально я не бачу, що щось змінилося. Свідомість не переробиш за три місяці...

2. Я абсолютно проти політизації в ВНЗ. І будь-хто, хто пропагує якісь політичні погляди, незалежно від того, якого вони кольору, — приречений на поразку, особливо серед мислячих людей.

3. Щось мені здається, що на окремих владних позиціях познімали хороших людей. А натомість ставлять... скажемо так: дуже некомпетентних людей. І навпаки: ті ж таки дуже некомпетентні люди, які були при владі, подекуди там і залишилися.

4. Майбутнє України — це моє майбутнє. І, як і кожна розважлива людина, я зроблю все, щоб досягнути успіху.

5. БУТИ ВІРНИМ — Богові і Україні. ДОПОМАГАТИ іншим.

6. Хороша газета. Мені дуже подобається, що ви даєте можливість висловитися людям, які цього варті.

Ганна ЗУБЧИК, 4 курс економічного факультету:

1. Коли люди говорять про те, що влада не виправдала їхніх сподівань, я можу сказати тільки одне: дивні люди. Вміють вимагати, кажуть, що набридло чекати. А розуміти не хочуть. Я ще сама не знаю, що треба розуміти… але розуміти треба. І чекати треба. І сподіватись на виправдання сподівань. Бо ми ж за щось-таки боролись. І щось-таки вибороли.

2. Коли мова йде про передвиборні конфлікти, то треба проявити максимальну толерантність. Важливо у цьому випадку різко не «перефарбовуватись», перебудовуватись та перепідлаштовуватись. Адже всі знають, ким ти був і ким ти насправді є. На мою думку, будь-який погляд, будь-яке переконання, якщо воно є щирим та обґрунтованим, мають право на існування. І ніхто і ніщо не має права душити погляди інших — незалежно від посади, звання чи рейтингу.

3. Що змінилось на місцях? Як завжди, всі кажуть, якою поганою була попередня влада, засуджують її дії і тому подібне. Це єдине, що я помітила.

4. Я готова бути потрібною своїй країні та нашому майбутньому. Я готова бути корисною. Я готова знати, розуміти, діяти.

5. Страшенно не люблю невизначеності, хоча сама досить часто таким хворію. Захоплююсь, відповідно, рішучістю, якої мені інколи бракує. Захоплююсь красою, якої навколо достатньо. Мої цілі — бути потрібною і корисною сім'ї, друзям, країні.

6. Газета «День», на мою думку, приваблює читачів своїм змістовним наповненням, різноманітністю у стилях викладу інформації.

Ольга ЗУБИК, 5 курс гуманітарного факультету, спеціальність «Документознавство та інформаційна діяльність»:

1. Зазвичай зміни у суспільстві відбуваються різко та швидко, проте підґрунтя для цих змін формується задовго до того, як видно буде хоча б який-небудь їх результат. Політичні зміни — одні з найпомітніших, адже на головну арену держави виходять нові діячі, ставляться нові наголоси та формуються нові вектори. Україна жила революцією протягом всієї своєї історії — то прихованою, то явною. І тільки зараз усі такі бажані прагнення переросли у суспільне явище, яке ми звикли називати «помаранчева революція».

Сьогодні я бачу, що нова влада не зволікає, вона активно діє як на загальнодержавному, так і на локальному рівнях. Результати будуть помітними щонайменше за півроку. Але що стосується дня сьогоднішнього, я не можу сказати, що нова влада повністю виправдовує мої сподівання, та водночас я спостерігаю за спробами нових владних діячів змінити систему, схему, за якою все робилося раніше. Задовольнити всіх і одразу неможливо. Тому, знову ж таки, вірю перш за все в патріотичність наших можновладців, бо якщо любиш власну державу — не стоятимеш осторонь, коли маєш стільки можливостей змінити щось на краще.

2. На мою думку, кожен сам собі обирає шлях і життєву позицію. Нехай події помаранчевої революції стануть уроком для керівництва ВНЗ — потрібно підтримувати студентів, а не змушувати їх жити згідно з вказівками та втискатися у якісь рамки.

3. Що стосується влади на місцях, то у нас поки що змінилося тільки керівництво (на провладне). Вище керівництво у столиці, маючи у своїй команді і «регіоналів», їх же й призначає. І про думку громади, задекларовану демократію та «волю Майдану» тут не йдеться. Дій як таких з боку влади острозька громада ще не помітила, хоча ступінь довіри до нової влади досить високий.

4. Мета кожного громадянина — жити щасливо, будучи корисними й іншим, в першу чергу — державі. Держава — поняття широке і велике в географічному плані. Але починати змінюватися потрібно з дрібниць, тому держава повинна дослухатися до регіонів. Україна — надзвичайно багата країна з величезним потенціалом. Варто лише відвідати будь-яке маленьке село, і там неодмінно виявляться неоціненні природні чи національні скарби, які потрібно підняти із забуття та байдужості. Щодо мене, то я готова працювати й діяти тут, на місцевому рівні. Хто, як не ми самі, знаємо особливості власної громади, всі її потаємні сторони, які можуть розквітнути. А для цього потрібно не так вже й багато — підтримка держави та — обов'язково — небайдужість громади. Все в наших руках, лише ми можемо змінити навколишній світ. Не варто чекати допомоги від інших — адже ми самі є тими іншими.

5. Я здобуваю професію інформаційного аналітика. Спеціальність досить специфічна та нова для нашого суспільства. Як би не було, вчитися цікаво, цікаво використовувати набуті знання і навички на практиці. Знання не лише академічні, а й життєві. Можу сказати точно — в душі я волонтер і цим пишаюся, бо тільки коли можеш допомагати, відчуваєш себе потрібним. Хочу бути спеціалістом, хочу бути корисною державі та громаді, хочу отримувати задоволення від життя. Не люблю підступності, байдужості, відстороненості. Моє кредо: активне життя і спілкування збагачує особистість.

Юрій ОЛЕКСІЙЧУК, студент магістеріуму факультету романо-германських мов:

1. Поки що те, на що я сподівався, нова влада здійснює. Президент і його уряд впроваджує, може, не зовсім виважену в деяких моментах, але чітку кадрову політику. Мені імпонує позиція В. Ющенка стосовно статусу України як незалежної демократичної держави на геополітичній карті Європи. Іншими словами, дає зрозуміти всім, зокрема Росії, що ми — не малороси і не гвинтики великої совітської машини. Радує бюджет на 2005 рік уряду Тимошенко. Маю надію, що добробут наших громадян дійсно поліпшиться, зокрема зростуть зарплати та пенсії до рівня, декларованого в передвиборній програмі Президента.

2. Я не вважаю, що передвиборні конфлікти є чимось аж таким серйозним, що варто було б про це дискутувати. Існує проблема відповідальності за неправомірні дії керівництва ВНЗ та викладачів, якщо такі мали місце. Якщо був тиск, погрози — є стаття в адміністративному чи кримінальному законодавстві, яка забезпечить таким горе-агітаторам «щасливе» проведення часу за гратами.

3. Ми ще у процесі постреволюційних метаморфоз. Влада міняється, так і повинно бути. Ті, хто нагрів собі місця ще з часів Союзу, мають відійти. Досить, потрібно давати дорогу свіжій думці та молодому запалу, а чи добра влада буде, чи ні — вирішить народ. Досвід у переконанні керівників у нас є, і часу не так і багато — парламентські вибори стануть своєрідним екзаменом на компетентність. Якщо влада допустить багато помилок і втратить довіру — втратить і більшість у парламенті.

4. Я вже роблю. Справа в тому, що поняття «щось зробити» у нас постає в ореолі пафосу, себто життя віддати, всім пожертвувати заради Батьківщини. Все правильно. Я готовий, тим паче, на мене чекає строкова служба у Збройних Силах України, де я сповна матиму змогу прислужитися обороні країни. Але чомусь ми забуваємо про банальні речі — такі як податки, якими ми підтримуємо економіку, активну участь у суспільному житті, якою ми не даємо нашим мізкам зачерствіти, освіту, яку ми (і я включно, як майбутній і певною мірою теперішній педагог) передаємо наступним поколінням і сприяємо інтелектуальному розвитку держави, і багато-багато іншого.

5. У мене є цілий список цілей, але реально досягти я зможу лише деяких. Зокрема, мати хорошу сім'ю та прибуткову роботу, можливо, захистити дисертацію за своєю спеціальністю; започаткувати власну справу, щоб реалізувати свої інші можливості. Хотілося би взяти участь у політичному житті як представник в органі самоврядування абощо.

Ольга РЕШЕТИЛОВА, 3 курс гуманітарного факультету, спеціальність «Політологія»:

1. Говорити про виправдання сподівань, як на мене, ще досить рано. Щоб виправити стан речей, який ми мали до революції, та економічні проблеми, спричинені нею, три місяці явно замало. Хоча деякі висновки зробити уже можна.

По-перше, нова влада шокувала багатьох вирішенням кадрових питань. Не беруся судити про їх доцільність (знову-таки ранувато), але про те, що вони були досить несподіваними — як у вищих ешелонах влади, так і на місцях — можна стверджувати беззаперечно. Крім того, те, що відбувається на місцях, дуже часто нагадує політичну помсту. Та й за кадровими баталіями деякі чиновники просто не встигають виконувати свої безпосередні обов'язки.

По-друге, уряду не вдається подолати інфляцію. Ціни на продукти харчування, проїзд, комунальні послуги ростуть на очах. А по-третє, все це дає підстави для критики з боку політичних опонентів (опозицією їх поки що важко назвати), що, в свою чергу, створює напружену атмосферу в суспільстві.

Що ж до моїх сподівань, то вони не були надто завищеними ні до, ні після революції. Тому й розчарування поки що немає. А наскільки правильним був наш вибір — покаже час.

2. Мені дуже сподобався лист пана Степанкова, академіка Кам'янець-Подільського державного університету, надрукований в одному з номерів «Дня». Я цілковито погоджуюсь з викладеними там думками. Влаштовувати розправи за політичні переконання (нехай навіть і не щирі) керівників ВНЗ, робити це руками студентів — хіба це ті цінності, яких ми прагнули?! Якщо хтось і порушував закон, то і відповідати має згідно із законом. ВНЗ — це не плацдарм для громадських, а тим більше, студентських судів.

3. Не можу говорити про ситуацію по всіх регіонах України, бо такою інформацією не володію. Але знаю про випадки в Житомирській, Рівненській, Хмельницькій областях, де до влади приходять люди, відомі своєю загальною некомпетентністю. Таке враження, що в призначеннях тепер головне: брав чиновник участь у помаранчевій революції чи ні. Ніхто ж у столиці не задумується про те, що, можливо, цей же чиновник протягом усієї революції відсиджувався дома або в кабінеті, а в останні дні заїхав до Києва за посвідченням революціонера. Єдине, що, на мій погляд, змінилося на місцях, — це свідомість пересічних громадян. Їх тепер не обдуриш, вони чітко бачать прорахунки нової влади. І перша суттєва помилка такого «чиновника-революціонера» може стати для нього останньою на новому місці.

4. Своє бачення, звичайно, є, але для того, щоб його викласти, потрібно, напевно, написати цілу передвиборну програму. Та й говорити про те, що МОЖНА БУЛО Б зробити, набагато легше, ніж робити насправді. Особисто я готова попри всі труднощі працювати на благо своєї держави, не шукаючи кращої долі за кордоном (як би ці слова банально не звучали).

5. В далекому майбутньому мені, як і, напевно, кожному студенту, хотілося б досягнути вершин у кар'єрному рості. Мене цікавить журналістика, політика, публічна громадська діяльність. Але на даний момент більше хвилює освіта, перспективне місце роботи, ну і, звичайно, особисте життя. А найбільше не люблю, мабуть, як і всі нормальні люди, зверхність, підлість, підлабузництво — речі, без яких, на жаль, неможливе повсякденне життя.

Сергій РИБАЧОК, магістрант історії, молодий викладач політології:

1. На мою думку, новій владі потрібно дати можливість попрацювати в спокійних умовах хоча б півроку. У цей час бажано утриматись від активних акцій протесту, але критикувати її дії, звичайно ж, потрібно — аби не забували про почуття відповідальності. Звичайно, суспільству хочеться радикальних змін, причому у найкоротший термін. Але потрібно розуміти, що Україну методично та професійно вганяли у злидні протягом усього періоду незалежності, і за місяць-другий радикально змінити ситуацію на краще неможливо. А новій владі потрібно пам'ятати, що український народ отримав позитивний досвід проведення акцій громадянської непокори і тому обманювати або гратися у «хованки» із народом, який відчув себе господарем у власній державі, було б нерозумно.

2. Процеси, які маються на увазі, відбуваються не лише у ВНЗ, а в масштабах усієї держави. Переконаний, що «не ламає дров» лише той, хто нічого не робить. А тому в усіх діях потрібно керуватися законом, тому що можемо і до сталінських «трійок» дійти.

3. Залишається незрозумілим, за яким принципом формується влада на місцях. Це стосується не лише окремо взятого району чи області, а й всієї держави. Не хотілось би, щоб вирішальним чинником у прийнятті людини на посаду була партійна приналежність чи родинні зв'язки.

4. Насамперед потрібно сформувати загальнонаціональну ідеологію. Українці повинні відчути себе українцями, народом із тисячолітньою історією, який є рівновартісним зі всіма іншими націями. Це стане фундаментом для об'єднання країни навколо спільної мети, подолання регіональних політично-ідеологічних розбіжностей, сепаративних тенденцій та ідей федералізації. Розбудовувати економічно сильну, соціально орієнтовану, правову державу можна лише маючи твердий грунт під ногами. І якщо комусь потрібні будуть мої знання та час для реалізації цієї ідеї — тоді я готовий.

5. Захоплююсь вивченням політичних ідеологій. Не люблю брехні.

Юля БЕРЕЗЮК, студентка третього курсу правничого факультету:

1. Зараз вважаю найважливішим не втрачати пильності. Розпочався новий тест — на «сумісність» влади та помаранчевого народу, оскільки після 23 січня в силу свого статусу вони опинилися по різні боки барикад. Особливо великих сподівань я не мала, тому поки що не довелось розчаровуватись. Найбільшим досягненням революції в Україні вважаю пробудження національної свідомості. У цьому плані результати у дечому навіть перевершили сподівання.

2. Відома фраза про тих, хто користується плодами революції, сьогодні, як ніколи, є актуальною. Закономірно, що найбільше спекуляцій помічаємо зараз саме у тому середовищі, де ще два місяці тому зосереджувалось джерело «народної сили». Панацея тут лише одна: залишатись свідомими та непохитними у своїх переконаннях і не ставати знаряддям у чиїхось руках.

3. Чи змінилось щось на місцях? Безумовно. У який бік — гадаю, говорити ще рано. Проте вже можна стверджувати про відверті маніпуляції у таборі «своїх». На жаль, конфлікт не лише керує прогресом, а іноді й підриває перспективу. Виникла нова дилема, від вирішення якої залежать і влада та її авторитет, і майбутнє.

4. Мабуть, не варто будувати далекоглядних планів та обіцяти собі чи оточуючим шаленого успіху. Якщо кожен буде самовіддано працювати на себе (у вузькому та широкому значеннях), системно та щодня — цього буде досить. У подальшому планую продовжувати працювати у тому ж напрямку. «Хочеш змінити світ — розпочни з себе». Банально, але факт.

5. Особисто для мене найважливіше — не розчаровуватись та не сумніватись у своїх життєвих орієнтирах, бо це є визначальним мало не щодня. Найважче сприймати байдужість. Захоплююсь квіточками, людьми з гарним настроєм та Академією.