У державців немає місця для філософії.
Томас Мор, англійський письменник, філософ, державний діяч, лорд-канцлер, Святий Римо-католицької церкви

Віталій ДОКАЛЕНКО: «Повертати довiру — дуже важка праця...»

2 червня, 2006 - 00:00
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА / «День»

Нинішній президент Національної телекомпанії України Віталій Докаленко, за час перебування якого на цій посаді в ефірі Першого Національного відбулися досить відчутні зміни, робить ставку на соціальні проекти та документалістику власного виробництва. Тому, природньо, — газета та канал можуть мати багато спільного. Як уже повідомлялося (див. № 84), під час візиту до редакції «Дня» Віталій Докаленко зацікавився ідеєю Лариси Івшиної створити спільний історичний проект на базі книг із серії «Бібліотека газети «День». Про те, яким бачить подальший розвиток Першого Національного Віталій Докаленко, він розповів у інтерв’ю «Дню».

— Зміни, що відбулися на Першому Національному останнім часом, дуже помітні. І найперше — смислове наповнення нинішньої заставки телеканалу. Прекрасний відеоряд. До того ж з’явилося відчуття, що розширився простір. Ми побачили країну іншою. Як виникла ідея представити Перший Національний у такому новому образі?

— Заставка має відповідати назві каналу. Крім того, це робиться, щоб промоутувати не лише канал, а й країну. Українські дизайнери подавали цю ідею на тендер, який проводили ще Тарас Стецьків та Андрій Шевченко. І вона «прогоріла». А нам вона сподобалася, бо це — новий погляд на Україну. І оскільки на зйомки були потрібні великі кошти, я знайшов відеоматеріали, що залишилися після «Євробачення-2005», і ми це поєднали. Заставок лише 15, а може бути безліч. Тому наш наступний крок — зйомки. Зараз ми намагаємося розвинути цю тему: хочемо зробити промо- ролики про вулиці, маленькі міста, якісь історичні пам’ятки, зробити супровід-пояснення — що, де, коли — тощо. Це надзвичайно цікаво.

— Тривалий час Перший Національний позиціонувався, перш за все, як державницький канал, який, головним чином, розповідає про дії влади. Як позиціонує себе Перший Національний сьогодні та які телевізійні проекти ви вважаєте для себе пріоритетними?

— По-перше, Перший Національний це — суспільно- корисний канал. Маємо надію, що програми, які ми створюємо, будуть рейтинговими. Ми всі вчимося. І нам сьогодні дуже важко працювати, бо впродовж 15 років, крім новин, на каналі нічого не розвивалося й не мало пріоритетів. По-друге, Перший Національний — державний канал. Тому важливо, щоб він доносив до глядача виважену позицію держави, влади й інформацію про те, що відбувається в країні. У новому телевізійному сезоні ми плануємо так побудувати новини, щоби вони були єдиними в країні новинами, де чітко сформульована позиція влади. Це можна критикувати, але це повинно бути. Це те, заради чого на цей канал завжди приходив глядач.

— Щодо новин, то до їхнього реформування на УТ 1 переважали «паркетні» зйомки. Сьогодні ситуація змінилася. Але іноді складається враження, що тепер у новинах забагато (як для державного каналу) так званих лайфових історій. Якою є ваша формула подачі новин?

— Річ у тім, що ми колегіально, тобто разом із журналістами редакції новин, створюємо новий підхід до виробництва головних новин країни. У нас ще точаться суперечки з приводу того, якими вони повинні бути. Я хочу, щоб кожен журналіст і редактор розуміли ступінь відповідальності роботи в Національній телекомпанії України. Ми інформуємо глядача про діяльність влади, опозиції, всіх політичних сил країни. Ми зобов’язані висвітлювати різні погляди. Перш за все, це повинна бути грамотна, збалансована, цивілізована та відповідальна журналістика. Інша важлива складова новин — перевірка джерел інформації. Неперевірені факти не мають права потрапляти в національний ефір. Наші журналісти не працюють так званими ньюзмейкерами. Вони йдуть за інформаційним приводом. Одна справа показати якийсь паркет, інша — проаналізувати, для чого й для кого це робилося, що за цим стоїть, які можуть бути наслідки. Це вже принципово інший рівень і підхід. Тому головне, на мою думку, збалансованість новин. І, гадаю, одну зі своїх задач я виконав. Новини Першого Національного, за результатами моніторингу новин, проведеного Академією української преси та асоціацією «Спільний простір», вперше у своїй історії були визнані найбільш збалансованими під час виборів. Тому мені вже не соромно.

— А як ви ставитеся до ініціативи створення суспільного ТБ, і чи справді в Україні сьогодні існують усі необхідні передумови для його створення (зокрема на базі НТКУ)? Чи готове, на вашу думку, суспільство утримувати його?

— У будь-якій демократичній країні обов’язково має бути суспільне мовлення. Україна не є винятком. Однак слід зрозуміти, що суспільне телебачення неможливо створити похапцем. Є приклади дуже успішних суспільних телеканалів, але є й приклади, коли система суспільного ТБ не працює. Наприклад, в Ізраїлі суспільний канал має найнижчий рейтинг. Так, у нас є проблеми із Законом України «Про суспільне телебачення й радіомовлення України». Однак ніхто не говорить про те, що потрібно робити зміни й у законі про оподаткування. А це одна з вагомих передумов створення суспільного мовлення. Гадаю, суспільство погодиться оплачувати лише якісний телевізійний канал, яким має стати НТКУ. Мені, наприклад, казали, що документалістику не будуть дивитися, бо немає такої звички в Україні. Дивляться!

— Коли вже заговорили про документалістику, то як на сьогодні справи з українським документальним кіно власного виробництва? У нас є незвіданий океан українського історичного, культурного життя, історичних постатей, нікому не відомих і понині. Хто в Україні може створювати українське документальне кіно?

— Ми вчимося. Я знаю, що не все буде одразу й не всі фільми будуть якісними. Однак у нас у запуску вже понад 20 документальних фільмів на різні теми. Перший пласт — фільми, які йдуть за державним замовленням, інший — авторські фільми. Я завжди користуюся такою фразою: треба белетризувати все, що пов’язано з історією, культурою. Але величезною проблемою для нас, по-перше, є дуже велика структура, яка не має відповідних можливостей. По-друге, використання коштів. Якщо в якійсь бюджетній статті це не передбачено, кошти на це витратити ми не можемо. Щоправда, можемо залучати меценатські кошти.

До того ж важливо, щоб людина зналася на матеріалі. У нас уже сформовані три групи, які працюють за напрямами. Сподіваюся, восени ми вже матимемо два—три фільми на місяць.

— На вашому сайті проходить опитування з приводу того, якого продукту на Першому Національному має бути більше. Найактивніше відвідувачі сайту голосують за кіно. Як ви збираєтеся задовольняти запити глядачів у цьому сегменті?

— Звісно, нам завжди цікава думка саме нашого глядача. Щодо художнього кіно, то, власне, вже з 12 червня щоденно протягом тижня в ефірі Першого Національного — художні фільми Івана Миколайчука. А з 19 червня теж протягом тижня ми показуватимемо фільми фестивалю «Відкрита ніч». Більше того, в ніч з 24 на 25 червня наші глядачі матимуть змогу не просто переглянути твори, які представлені на конкурс, а й узяти участь у голосуванні та обрати найкраще кіно, визначити переможця. Переконаний, трансляція кіно-відеофестивалю національного виробника «Відкрита ніч» у прямому ефірі матиме успіх у нашої аудиторії. На майбутнє ми плануємо на каналі ретроспективу українського кіно. Планую, це відбуватиметься так: показ фільму раз на тиждень і розмова в студії з експертами, учасниками зйомок, розповіді про невідомі факти зі створення цих фільмів тощо. На жаль, у нас практично зовсім не знімається художнє кіно. Ми вирішили піти іншим шляхом: серед студентів, які за фахом навчаються кіновиробництву, оголосити конкурс робіт, які матимуть право потрапити до ефіру Першого Національного. Плануємо раз на місяць робити показ найяскравіших та найпрофесійніших студентських робіт. До того ж ми ведемо розмови про створення програми про українське кіно. Є, скажімо, фільм, і до нього ми можемо зробити 10—20-хвилинний репортаж про кіношне життя в країні. Також ми знімаємо перший український ситком українською мовою під робочою назвою «Весела родина». Хочемо змусити українців сміятися.

— Чи змінилися сьогодні, на вашу думку, стереотипи, пов’язані з Першим Національним?

— Це неможливо зробити навіть за ті півроку, які я тут працюю. Повертати довіру й залучати свого глядача — дуже важка праця. Для цього потрібно пройти чималий шлях. Так, позитивні зміни є, але їх мало. Хоча, пригадую, на День Європи, коли я був на Хрещатику біля нашого знімального майданчика, до мене підійшла вчителька географії й сказала, що сьогодні записала з ефіру два документальні фільми про європейські столиці, щоб показувати своїм учням на уроках. Вона подякувала й зауважила, що раніше ніколи не дивилася Перший канал. Це — приємно...

— Ви прийшли працювати з комерційного каналу на державний. У чому, за вашим власним досвідом, плюси й мінуси роботи на державному та комерційному каналах?

— Велика проблема полягає в тому, що в середньому запуск нової програми на комерційному каналі триває місяць—три, а на державному — від чотирьох місяців до півроку. Це заважає зробити канал конкурентоспроможним. Поки ти плануєш, ринок, мода й тенденції можуть зробити заплановане вже нецікавим. Це проблема, яку треба вирішувати. Чимало проблем і з великою кількістю людей, які працюють на каналі. Причому людей різних категорій: тих, хто бажає працювати, але не вміє або вже давно не працював, і тих, які не працюють, а працювати, як і звільнятися, теж не хочуть. А оскільки це некомерційна структура, то потрібно дуже багато часу, щоб звільнити таку людину. Відповідно, на її місце не можна взяти спеціаліста, який може, бажає й буде працювати. Проблема в людях, які багато років училися пояснювати, чому та чи інша річ неможлива.

Утім, ми поступово рухаємося вперед, і з тими, хто прагне змін на Першому Національному, долаємо іноді й «непереборні обставини». Сьогодні ми намагаємося вирішити деякі проблеми за рахунок збільшення зарплати журналістам. У середньому журналіст на каналі отримує 1500—2000 гривень або й більше. Це легальні гроші. Також ми розробляємо систему «заохочень». Раніше премії видавали всім. Більше такого не буде. Усе має бути скоординовано: премії мають отримувати ті люди, які працюють.

— Із фінансуванням на державному телебаченні завжди були проблеми. А зараз?

— Насправді нічого не змінюється. До того ж зараз не дуже сприятливий період для розвитку компанії. Але, кажуть, це традиція, коли перші півроку йде неповне наповнення бюджету. Щоправда, цього року заробити гроші на політичній рекламі нам допомогли вибори. Тому маємо можливість утримувати канал у цей період. Однак, є сподівання на краще.

— А чи змінилися якось стосунки з владними структурами? Раніше, наприклад, найактивніше НТКУ використовувала Верховна Рада. Потім ВР отримала свій канал. А як щодо інших?

— Річ у тім, що й Верховна Рада, й Кабмін повинні зрозуміти, як треба використовувати Перший Національний. І в ситуації, коли є парламентський канал «Рада», приймати закон, що Перший Національний має займатися трансляцією сесій, роботи комітетів чи погоджувальних рад, не доцільно. Це — не телебачення. Також народні депутати повинні вирішити: чи вони в наступний бюджет закладають гроші й канал транслює сесії, чи на цьому місці буде стояти інший продукт, який може виконувати соціальну функцію. А трансляцію сесій можна подивитися й на спеціальному каналі «Рада». Те ж саме й з міністерськими програмами. Якщо програми, які робляться студіями для міністерств, не будуть якісними, то я вестиму політику стосовно того, щоби їх на каналі не було.

— Чи сприймаєте ви Перший Національний як елемент системи протидії «зайвим» інформаційним впливам? Адже забезпечувати інформаційну безпеку повинні, в першу чергу, державні ЗМІ...

— Так. І ми це робимо: подаємо позицію держави. Зараз дуже багато неправдивої інформації йде, скажімо, з Росії. Як приклад, повідомлення про американські тюрми на території України. Слід зазначити, що оперативно спрацювали Міністерство оборони й ЗМІ України. Наступного ж дня був організований тур у ту військову частину — й усі побачили, що поважний російський канал РТР подав у телепростір дезінформацію.

Потрібно просто створити механізм захисту держави від неправдивої інформації.

— Можливо, для забезпечення роботи цього механізму потрібно ще й транслювати себе в інший простір?

— Це питання трансформації Держкомтелерадіо та виконуваних каналом УТР функцій: як і на якій території він веде мовлення. Ми, наприклад, домовилися з двома великими кабельними мережами в Америці й присутні в їхньому просторі. Узагалі ж інформації про Україну дуже мало й питання іномовлення ще відкрите. Постає й ще одне запитання: чому Україна бачить російські телеканали, а Росія українські (в тому числі й Перший Національний) — ні? Чому ми повинні сприймати телеканали з ідеологією іншої держави?

— А хто повинен узяти на себе ініціативу щодо забезпечення інформаційного паритету?

— Держава. Інформаційними шляхами це питання не вирішити. Росія нас у свій інформаційний простір не пустить. Крім того, є ще одне питання для обговорення: чому російські канали, які присутні на території України, мають право займатися комерційною діяльністю? Вони, зокрема, не повинні мати права продавати українську рекламу. До того ж вони створюють нездорову конкуренцію українським телеканалам, які витрачаються на утримання штату, створення власного продукту, переклад тощо. Це — нонсенс.

— Які перші кроки має зробити державна влада для того, щоб зміцнити Перший Національний?

— Найперше — не заважати. Так склалося, що в нашій країні всі знають, як грати у футбол, як робити телебачення й як знімати рекламу. З іншого боку, на черзі стоїть дуже багато рішень, які залежать від влади, а вони гальмуються. Не вирішується, наприклад, питання добудови телецентру. Сором, коли будівлі 15 років, а вона не введена в експлуатацію. У нас є механізм, як це можна зробити, не використовуючи державні кошти. Але ми не можемо отримати на це дозвіл. Він потопає десь у владних коридорах. А впорядкування архівів узагалі може стати національною трагедією. Гостро постає питання технічного переоснащення телекомпанії. Потрібні нові професійні цифрові носії. Сьогодні Європа переходить на так званий формат Hi-Definition. Ми ж працюємо у форматі розробки кінця 80-х років минулого століття. Хоча слід зазначити, цього року вперше на технічне переоснащення НТКУ заплановано виділити великі кошти.

Бесіду вели Лариса ІВШИНА, Юлія КАЦУН, Михайло МАЗУРIН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments