Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Мюріель

21 травня, 2016 - 10:08

Драма «Мюріель» знята в період розквіту французької «нової хвилі». Автор фільму, Ален Рене, серед інших «нових»  чи не найбільше тяжів до експериментів з мовою кінематографу – і незмінно досягав у своїх пошуках відмінних результатів. Для нашого контексту «Мюріель» може бути актуальною ще й через надзвичайно проникливе мистецьке дослідження психології героя, що пройшов війну.

***

“Але ніхто до того не знав жінок. Я ввійшов до кабінету, працював, відкрив друкарську машинку. Потім вийшов надвір. Склад боєприпасів знаходився у глибині. Я не відразу помітив її. Підходячи до столу, я наткнувся на неї. Здавалося, вона спала, але тремтіла усім тілом. Вона сказала мені, що її ім*я Мюріель. Не знаю, чому, але, ймовірно, то несправжнє її ім*я. Нас було п*ятеро довкола неї. Між нами почалася суперечка. Робер нахилився і перевернув її. Мюріель застогнала. П*єр затулив долонею її глаза. Її відпустили. Вона впала як лантух. І тоді це почалося.

Її витягли за щиколотки на середину складу, щоби краще роздивитись. Робер  вдарив ногою у стегно. Узяв довгий прут, направив на неї. Її губи роздулися, з рота йшла піна. З неї зірвали одяг, пробували посадити. Вона падала. Одна рука повисла як батіг. Треба було кінчати. Навіть якби вона хотіла говорити, то вже не змогла б. Мюріель стогнала від ляпасів. Мої долоні горіли. Волосся Мюріель було цілковито мокре. Робер запалив цигарку, підступив до неї. Вона загарчала. Тут її погляд спинився. Чому на мені? Вона заплющила очі, її знудило. Робер з відразою відсунувся. І я пішов геть. Уночі вернувся, аби подивитись на неї. Я підняв брезент. Вона немовби довго пролежала у воді. Як розпоротий мішок з картоплею. Усе тіло криваве. Кров на волоссі, опіки на грудях. Очі Мюріель були розплющені. Це майже не справило на мене враження. Можливо, навіть абсолютно ніякого. Я ліг спати. Я добре спав. На ранок Робер зробив так, що вона зникла”.

Ця сповідь супроводить кінохроніку побуту французької колоніальної армії в Алжирі часів війни 1954-1962 років. Плівка благенька, вицвіла, зйомка, вочевидь, аматорська, безсюжетна, нічого цікавого: хлопці в одностроях вештаються по вулицях і казармах, перепочивають на привалі, розігрують один одного, сміються, обідають, перуть шкарпетки, спілкуються з місцевим людом, копають окопи, вправляються на учбових стрільбах, їдуть кудись вантажівками, є кілька краєвидів самого Алжиру. Тривіальне, незначуще життя.

У “Мюріель” постійно згадують про війну, точніше, про війни – Другу світову і Алжирську. В головних опонентів – Альфонса (Жан-Пьєр Керін) і Бернара (Жан-Баптіст Тьєрі) - події тих років пов*язані з особистими драмами: в Альфонса через розлуку з Елен (Дельфін Сейріг), прийомною матір*ю Бернара, влітку 1939-го, в Бернара – через Мюріель, чий образ обтяжує не тільки його спогади; він також говорить про неї як про живу людину, з котрою здибається щодень, Елен навіть певна, що то його наречена.

Вочевидь, у основних героїв – виразно посткатастрофічна свідомість. Відповідна оптика відбиває рутинні жести: прогулянки і розмови про минуле, обіди і світська балаканина, походи до казино і до ресторанів розбиті на численні коротки фрагменти, додатково одивнені тривожною, атональною музикою (Ганс Вернер Генце), котра інколи прямо суперечить настрою цілком нейтральних сцен.

Хронікальний епізод побудовано на дзеркально симетричному ефекті. Протиріччя між Бернаровою оповіддю та показуваним ним фільмом нагадує опозицію музики Генце та буденного зображення сучасності – здається, що вербальний і візуальний ряди розгортаються цілком окремо. Мюріель нема й тут, однак вона – не просто літературний персонаж, що не став кінематографічним. Її відсутність так само засвідчує різкий поділ мови і сутності: не в змозі передати те, що коїться за її межами, мова перетворюється на інвалідний процес, подібний  беззмістовній зйомці.

Рене демонструє не страждання світу, а його задавнені рани, закріплює моменти найболючіших ударів. Мюріель, замордована алжирська дівчина, стає знаком вселюдського каліцтва – бо травма мови є травма всіх.

_____________________

Мюріель, або час повернення / Muriel ou Le temps d'un retour (1963, Франція-Італія, 116`), режисура: Ален Рене, сценарій: Жан Кайроль, оператор: Саша Верні, актори: Дельфін Сейріг, Жан-Баптіст Тьєрі, Жан Дасте, Лоранс Баді, Жан Шампьон, Жан-Пьєр Керін,  виробництво: “Argos Films”.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments