Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

107 облич

23 лютого, 2018 - 12:15

Ми швидко забуваємо історію і зовсім не вміємо вчитися на власних помилках. Шалений вихор життя захоплює нас і несе в невідоме майбутнє, а минуле залишається десь позаду. І хоч ми обіцяємо собі та іншим, що не забудемо ніколи про людей, про події, що мали місце в нашому житті, а все ж ми забуваємо. А може, у всьому винна захисна функція організму, яка стирає із пам’яті все погане, все, що завдає нам болю, залишаючи лише нечіткі уривки спогадів. Та час від часу потрібно повертатися в минуле, перегортати криваві сторінки історії.

І пишу я ці, здавалося б, банальні фрази не просто так. Коли я кажу, що люди мають здатність забувати важливі речі та події, то також відношу до цих людей і себе. Я добре пам’ятаю 11 вересня 2015 року. Мою увагу привернув натовп людей, що зібрався на вулиці Євгена Коновальця у місті Івано-Франківську. Поміж простих перехожих були правоохоронці, учасники АТО, нацгвардійці, журналісти і представники місцевої влади. У цей день було відкрито перший в Україні Музей Небесної Сотні. Тоді пообіцяла собі, що обов’язково відвідаю музей, але чи завжди ми виконуємо власні обіцянки? Сотні раз я проходила, проїжджала, пролітала, мов вихор, повз Музей Небесної Сотні і кожного разу у голові з’являлася думка: «Варто відвідати музей». Так тривало 3 роки, аж поки мені не випала нагода під час практики у школі побувати в музеї разом із дітьми.

Сотні разів я проходила повз інший світ, іншу реальність, не знаючи, що я втрачаю насправді. А відчинивши великі і важкі двері та переступивши поріг, я опинилася на Майдані Незалежності лютого 2014 року. Величезні барикади з шин, уламків цегли, будівельних касок, дерев’яних дверей, катапульта неймовірних розмірів розташовані в самому центрі музею. А позаду простягається діорама завдовжки 27 метрів, на якій у хронологічній послідовності зображено події Революції Гідності. 94 дні боротьби за вільну і незалежну Україну навічно збережені на діорамі івано-франківським художником Романом Бунчуком. Саме йому належить ідея створення музею. Позаду розміщені тематичні зони: кухня Майдану, шпиталь Майдану, духовний куток Майдану, Реквієм, Самооборона. Цікаво, що більшість експонатів музею – це речі безпосередньо привезені з Майдану, сюди їх особисто передали учасники Революції Гідності або ж родичі загиблих. На стіні висить один із перших саморобних бронежилетів, зроблений руками івано-франківських жінок. Їх робили таємно. Мабуть, ви чули про проект “Арт-Намет”. Це прапор України, складений із клаптиків тканини із наметів майданівців і антимайданівців. Це водночас  індивідуальна і колективна спроба людей з різних куточків України переосмислити події кривавої зими, що нас змінила. Творці музею відтворили арт-проект в одній із експозицій.

Як я вже згадувала, в музеї знаходяться особисті речі загиблих: це бита загиблого  Богдана Калиняка, жителя м. Коломиї, рюкзак і кросівки Романа Гурика, що були на ньому у момент смерті 20 лютого, а також речі, які приносили люди на могилу героя. Тут навіть є його фортепіано, яке музею подарував дідусь Романа. Цінними експонатами є хірургічні інструменти, що використовувались лікарями під час проведення операцій, і медична сумка, а також каски, рукавиці і ноші, на яких переносили загиблих і поранених. На деяких речах залишились сліди крові.  Серед речей Героїв Небесної Сотні є сокира Сергія Нігояна, якою він рубав дрова, щоб зігрітися на Майдані холодними зимовими вечорами.

Дух перехоплює від ікони, яка розміщена прямо перед діорамою. Її написав Роман Бончук. На іконі зображено 78 портретів. В центрі картини-ікони Сергій Нігоян в образі Ісуса Христа. Він символізує першу невинну жертву. Вважається, що після смерті Герої Небесної Сотні стали ангелами і тепер охороняють нас із вами. Цих ангелів символічно зображено над діорамою та іконою. Перебуваючи в стінах музею, неможливо не перейнятися атмосферою, що тут панує. Сум і біль, гордість і тиха радість наповнюють серце. 107 облич, що дивляться із портретів на стінах музею, і заглядають прямо в душу, 107 облич хоробрих і мужніх людей, які пожертвували найціннішим заради кожного із нас. 107 поглядів: щирих і привітних, зосереджених і серйозних, мрійливих і вдумливих. Всі погляди спрямовані в майбутнє  світле і мирне, без жертв і смертей, без корупції і бандитизму, без тероризму і масової бідності. Всі погляди спрямовані на нас, вони не дадуть нам впасти, зневіритись чи забути. Вони з нами і вони досі оберігають нас.

Оксана Скільська, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments