Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Битва за державність

26 січня, 2018 - 13:43

Урок Крутів, який наше покоління видобуває з-під товщі пропаганди, таємниць і ганебних пліток, правда про те, як кілька сотень добровольців на чолі з Аверкієм Гончаренком стримали московську орду, стає сьогодні напрочуд актуальним, особливо у світлі подій останніх років.

Цьогоріч Україна святкує 100-річчя створення незалежної держави, що називалася УНР. З тими буремними подіями в нашій свідомості перш за все пов’язані такі поняття, як революція, «відродження нації», розбудова війська, зміна законодавства (чотири універсали), розвій культури і т. д. Зазирнімо тепер у ХХІ сторіччя, зокрема згадаймо Революцію Гідності, яка зрушила з мертвої точки ідею створення Української Соборної Самостійної Держави не лише на сторінках Конституції, а в реальному житті. Згодом розпочалася російська окупація й так звана АТО, де найкращі сини та дочки України віддають своє життя, щоб жило майбутнє – наше з вами, наших дітей та, як писав великий Кобзар, «…і живих, і ненароджених». Протягом цих буремних років розпочалася декомунізація, що під гаслами М. Хвильового «Геть від Москви» та «Дайош Європу!», була покликана відтворити національну пам’ять та встановити історичну справедливість там, де її було поховано під грифом «Цілком таємно». Тут ми згадаємо Крути.

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, за 130 км від Києва, молоді курсанти та стрільці з «Вільного козацтва» зійшлися на смерть із 4-тисячною армією Муравйова, де воювали досвідчені головорізи з Петрограда та Балтійського флоту. Спробуймо тільки уявити, як безвусі юнаки зі спітнілими долонями від страху, але незламною вірою в Україну, загинули за УНР, правонаступницею якої є й сучасна Україна. Учасник битви Ігор Лоський згадує у своїх мемуарах: «В той же вечір приступлено до виряджання. Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився навіть у такій дрібниці: як одягнено й озброєно студентську сотню. Кожний одержав з одягу – штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна собі уявити, як ґротесково виглядала сотня. Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, зав’язані в долині мотузком (обвивачів не було), гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці... І це все в той час, як місяць після того більшовики, захопивши помешкання школи, знайшли там повні склади новеньких чобіт, одягу, не кажучи вже про амуніцію і зброю». Таким самим чином вирушали на фронт перші добровольці напровесні 2014 року, коли був брак усього, і якби не мобілізація народу та волонтерська допомога, не відомо, чим би закінчилася така відчайдушна офензива.

Щодо теорії правонаступництва України від УНР Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович зазнає, що «Українська держава – це не щось випадкове, що з’явилося в 1991 році. Українська держава – це досить тривалий результат боротьби українців за свою незалежність». Така риторика викликала неоднозначний резонанс у суспільстві, зокрема, звісно, обурився наш східний сусід – РФ, де розглядають такі тези під лупою нацизму, фашизму чи будь-якого іншого -ізму, але тільки не як спробу повернути вкрадену вітчизняну історію.

Битва під Крутами суголосна із зимовими подіями 2014 року, коли сотня патріотів кров’ю відстояла право на державність. Чи не завелика ціна? Як показала практика, отримання незалежності в 1991 році стало наслідком не активної, налаштованої на боротьбу позиції громадян, а радше безпорадної внутрішньої політики СРСР, а згодом і РФ, які своїми «печерними» методами правління не змогли утримати імперію в конкурентоспроможному полі. Цінується та свобода, що загартована у полум’ї війни, за яку народ поніс значні втрати, тоді ця свобода стає волею й карбується в генокоді нації.

Відомий український письменник Улас Самчук у статті «Крути» пише: «Хай будуть Крути! Честь тим, що їх нам дали. Схилім голови перед їх пам’яттю. Вказуєм нашим дітям на могили, які повстали з Крут. Одначе завжди, скрізь, день-у-день, годину в годину, безупинно і вперто твердьмо, що другі Крути мають застати вже нас іншими. Іншими духом, психологією. Іншими життєвими успосібленнями, іншими матеріяльними, технічними можливостями». Автор, немов оракул, віщував нам другі Крути, які ми з болем і тугою прийняли не так давно, та скільки ще їх буде: раптових, кривавих і безпощадних… Мабуть, стільки, скільки треба для відродження української інтелігенції, стільки, щоб розбудити заспаний народ, змусити його роззирнутися і зрозуміти, що крім українців наш край нікому не потрібний, і що, коли не ми, то вже різні монголи-московіти ласо позирнуть на нашу землю і подумають: тут буде степ, тож спустошимо його.

Історія – циклічна, вона знає те, чого нам не відомо, та зрозуміло одне: не варто наступати на старі граблі, робити помилки, як і наші пращури, бо Україна – одна, і другої вже не буде.

Олександр ПОДВИШЕННИЙ, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments