Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

Чарівно в лісі - розцвіли незабудки

Я замислилася: чому військові записують звернення до нас?! І зрозуміла: вони знають смерть в обличчя
15 квітня, 2020 - 12:20

Чарівно в лісі - розцвіли незабудки! А може, фіалки... здається, ми забули, як виглядають квіти. Точно не троянди, не тюльпани і не гвоздики. У лісі загубилася весна, у лісі розквітає природа. Її оспівують птахи на верхівках дерев, що тягнуться до сонця. Настільки високих, що їхні гілки, схилившись куполом під акварельних небом, здаються лише абстрактними візерунками, а подих вітру їх перетворює на пейзаж. Чарівно в лісі - Сонце зійшло! Немов над Єрусалимом...

Я прокидаюся щоранку з питанням, скільки вчора захворіло, скільки пішло. За сніданком переглядаю новини. З Інтернету, як з-під снігу, замість пролісків, прориваються цифри... і почорнілі портрети мерців лякають душі минулих опонентів.

Далі гортаю сотні безкоштовних тренінгів, лекцій та майстер-класів, деякі зберігаю в закладки. Але марно, не знадобляться. Я думаю про те, що вмирають люди. Я нарешті думаю про те, що вмирають люди, через стільки років війни на Сході.

Військові записують нам відео: "Ми прикриємо, а ви бережіть себе, а ви живіть!". Я слухаю їх і віднаходжу внутрішній світ. Я йду мити руки. Я перу марлеву пов'язку. В їхніх словах я відчуваю впевненість і гіркий досвід, готовність віддати за нас життя...

А нам так складно просто ходити вулицями у масках, а нам так складно бути більш відповідальними і не випендрюватися. А нас цікавлять лише безкоштовні лекції та тренінги. А ми, як завжди, шукаємо вигоду. А люди помирають і помирають.

Я замислилася: чому військові записують звернення до нас?! І зрозуміла: вони знають смерть в обличчя. Вони знають, що вона непередбачувана. Вони бажали приємних снів тим, хто не прокинувся. Вже не прокинулося понад 100 тисяч людей. І це, можливо, тільки початок. Початок третьої світової війни, яку ми всі по-дурному так впевнено передбачали. Ось тільки ніхто не боявся і не боїться досі. А люди помирають і помирають.

Напевно, світ втомився нас терпіти. Напевно, планета захищається. Нас вбиває вірус, який ми самі створили. Рівне 2020 років тому 14-го числа весняного місяця нісана п'ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пілат через боягузтво своє наказав стратити невинного. Вбив одного, щоб замовк натовп. Замовк лише на хвилину скорботи, а в ефірному часі - на 10 секунд, поки йдуть титри. Скільки потрібно стратити, щоб усі люди замовкли лише на день?! Адже кожен день близько 100 тисяч захворюють... 2020 років тому одна людина взяла на себе всі наші гріхи. А далі були війни, геноциди, накопичилося стільки гріхів, що і ста тисяч розіпнутих вже мало.

Як завжди, поки в бій ідуть самі старі. Я помітила, що вони так часто ходять вулицями без масок, посміхаються Сонцю. Хоча їх же просять не виходити з дому! На старості починають вірити в Бога. Може, вони спокутують наші гріхи?! Адже вони ходять подалі від усіх або навмисно зупиняються перед під'їздом, якщо туди йде хтось іще.

А на дитячих майданчиках розпивають горілку. А у дворах тусуються молоді компанії. А батьки гуляють із дітьми без масок. А всі сміються, бездумно гуляють у парках, розмовляючи по телефону. А люди помирають і помирають.

Країни обладнують зони для хворих на стадіонах, схожі на братські могили. Так, це світова криза! Не тільки у вас не вистачає грошей, їх не вистачає зараз у всіх. Їх не вистачить навіть на труни. Їх тим більше не вистачить на лікування вже майже 2 мільйонів. Замисліться!

Смерть - це проблема! Інших проблем не існує. Досить один одного ненавидіти. Ходіть у масках, закрийте нарешті собі рот, постарайтеся не чхати на людей!

Подивіться, що відбувається навколо. Почалися 30-ті роки XXI століття. За Булгаковим, приблизно 100 років з ревізією прийшов диявол. Тоді він сказав, що світ за 100 років сильно змінився, а люди як люди... тільки квартирне питання їх зіпсувало. Зараз із квартирним питанням вже трохи краще, ніж тоді. Тому намагайтеся не виходити зі своїх дорогоцінних квартир, радійте!

Світ знову сильно змінився. Але, можливо, не тільки світ... можливо, цього разу змінилися люди... ми забули, як виглядають квіти... ми забули, як це - бути людьми! Ми хочемо бути богами. Ось тільки ми люди, і як сказав Воланд: "... людина смертна, але це було б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово смертна, ось у чому фокус!".

Мільярдери та мільйонери жертвують у спробах купити індульгенцію. Негідники-маркетологи діляться досвідом, як досягти успіху в Інтернеті, як стати Богом... Як не померти під час кризи шляхом обману людей та скажених націнок. А краще б померла фальш, реклама і маркетинг. Нехай на фантики перетворюються гроші. Адже за вікном помирають люди. Адже люди помирають і помирають.

Згадую пісню Бі-2: "Ровно дыши, капитан моей распущенной души. В этом городе так странно звучит безвоздушная тревога. Жить не спеши. Не сдавайся, не меняй на гроши...". У масках дихайте і керуйте своєю розпущеною душею. Це в світі так дивно звучить безповітряна тривога! Почалася третя світова війна! Не виводьте своїх дітей із морозивом на фронт! І подзвони своїм старим, попросіть їх не йти в бій. Розкажіть, як вони нам потрібні!

А природа цієї весни нарешті цвіте. Знову зачаровує своєю красою. В Індії вперше за 30 років повітря стало чистим і люди побачили Гімалаї. Хмари нарешті білі, небо блакитне. У лісі чисто, немає пластика і сміття. Подумайте про це, на що ми перетворили світ?!

Ми ходимо без масок, боїмося здаватися дивними. Але визнав же Понтій Пілат, що боягузтво - головний порок! Не карайте невинних. Не карайте своїх же дітей, необережно гуляючи з ними на вулицях. Допомагайте одне одному. Вчіться бути людьми, а не pr-менеджерами. Якісні товари купують і без реклами, хороші пісні слухають крізь роки і без піару. Працюйте над собою! Давайте закінчимо цю війну.

За сніданком переглядайте новини, читайте, скільки людей вчора померло. Тримайте ці цифри в голові, виходячи на вулицю. І нехай у ваших душах вічно цвітуть незабудки.

А я радію, моя подружка Оксанче, з якою разом орендуємо квартиру, вчора хвалилася батькам: я їй якось сказала, якщо вона інфікується, ляжемо удвох під ковдрочку, обіймемося і помремо разом. Оксанче сміється і каже: "Якщо хтось хоче зі мною помирати, може, життя пройшло не дарма".

Я телефоную своїм друзям, поетам-харків'янам, дзвоню рідним до Кривого Рогу, чую їхні голоси й радію. Якщо є стільки людей, поруч із якими я б хотіла померти, значить, точно є сенс жити.

Марія МАТЯЖ
Рубрика: