Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

Чому я не люблю школу

11 червня, 2019 - 10:20

НЕ ОЦІНКИ ГОЛОВНІ

Уже минув майже місяць літа. Для мене це означає закриття сесії. Для когось – ще одні літні канікули або ж закінчення школи. Пригадую свої шкільні роки. Я майже завжди сумлінно відвідувала уроки. Однак два останніх роки навчання я просто ненавиділа школу, не бачила сенсу йти на випускний, хоча і знала, що на мене чекає вручення золотої медалі та багатьох грамот за всілякі олімпіади. Так склалося, що упродовж усього навчання я була відмінницею. Можливо, для когось це хороша перспектива. Однак у випускних класах для мене це стало тягарем. Осінь розпочиналася з підготовки до олімпіад: українська мова, математика, екологія, історія, хімія – от така різноманітність. На деякі я ходила, бо мені було цікаво, на деякі – бо просто хотіла перемогти, на інші мене «затягали» вчителі. Я вчила все підряд, і це мене трошки хвилювало. Тоді я ще не знала, що найкращим варіантом для мене було обрати два-три предмети, які здаватиму на ЗНО й не забивати голову зайвою інформацією. Зараз відкриваю шкільні підручники моєї молодшої сестри й розумію, що більшість матеріалу я і не пам’ятаю, і не розумію. Мабуть, якщо б мені зараз запропонували написати кілька контрольних, оцінки дуже відрізнялися б тих, що в мене в атестаті.

Найгірше було з математикою. Я, відверто кажучи, перестала її розуміти в одинадцятому класі. Учительці це не подобалося. Вона розуміла, що мене треба «тягнути» на медаль, і зайвих проблем їй не хотілося.

Так само складно було з українською мовою. Оцінка ЗНО із цього предмету йшла мені в атестат. Тож вчителька до останнього моменту не наважувалася ставити семестрову оцінку (хоча з поточних оцінок виходило 10 балів). Боялася, що результат ДПА буде меншим. Зрештою ДПА з української мови я здала на 12, і 10 перетворилася на 11. Як бачите, я не люблю школу не за те, що там задають домашні завдання, не за те, що туди треба ходити п’ять разів на тиждень. Я не люблю школу за те, що там важливі не твої знання, а оцінки. І вчителі це підтримують. Звісно, таке є не у всіх школах. І це суто мій досвід та суб’єктивізм.

БЕЗ ЗМІН

Зараз я вже три роки не навчаюся в школі. Як кажуть, мене трохи попустило. Я іноді відчуваю ностальгію за шкільними класами, вчителями та вчительками. Майже завжди, коли буваю у школі, заходжу в учительську. Із вчителями, з якими ми колись сварилися у кабінеті директорки, тепер можемо посидіти за чаєм. Та й сама школа трохи змінилася, зовні, щоправда. Утворення громади в місті, статус опорної школи – новий ремонт у результаті.

Нещодавно, ще до початку канікул, я зайшла у школу. Чомусь знову захотіла повернутися в дитинство й посидіти на уроках. Як ви можете здогадатися, обрала я не урок математики чи української мови, а зарубіжної літератури (то був один з моїх улюблених предметів). Я збиралася просто посидіти й послухати, однак вчителька запропонувала мені виступити перед учнями. То був шостий клас. Узагалі в них мала бути контрольна, але її вирішили перенести. Тож я почала розповідати про своє студентське життя й те, як я «виросла» за ці три роки. Мені дуже сподобалося, що вчителька світової літератури час від часу ставила мені запитання й проводила дітям аналогії мого власного досвіду та літературних творів. Тоді я почала розповідати про найцінніший мій досвід – волонтерство. Коли я запитала шестикласників, хто з них знає, що це таке, лише троє підняли руки. І тільки я почала пояснювати, відкрилися двері класу. Ввійшла завуч й сказала вчительці відпускати учнів негайно. Це було за п’ятнадцять хвилин до кінця уроку. Виявилося, їй просто був потрібен клас для проведення репетиції екобригади, а цей – найбільший. І це нічого, що вона перебила мій виступ, це нічого, що, якби ці діти тоді й справді мали контрольну, вони просто не встигли б її дописати, й отримали б погані оцінки. Це була та сама заучка, яка колись порвала мій зошит з біології, бо він був надто неакуратний, та сама заучка, яка наполягла на тому, щоб я пішла на олімпіаду з екології, хоча я, відверто кажучи, того не хотіла...

У той день я вийшла з класу й подумала: «Я хочу, щоб ремонт був не єдиною зміною у цій школі».

Богдана КАПІЦА, Літня школа журналістики «Дня»-2017

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ