Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

День українського добровольця

«З таких людей з часом мають вийти зразкові генерали», - Дмитро ДРАЧ
14 березня, 2018 - 17:47

17 січня 2017 року було засновано День українського добровольця, який відзначається щороку 14 березня, адже саме в цю дату 4 роки назад перших 500 представників Майдану вирушили в Нові Петрівці на військову базу для вишколу. З того часу більшість із добробатів або припинили своє існування, або інтегрувалися в ЗСУ або Нацгвардію. Чимало командирів-добровольців стали політиками, змінивши воєнні окопи на можновладні крісла.

Попри це, все ще існують підрозділи, які дистанціювалися від влади й боронять Україну, ведучи партизанську війну. Сьогодні ми поговоримо з бійцем 10 сотні Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» Дмитром Драчем, позивний «Турист». Дмитрові 31 рік, він родом із Черкас, але вже давно проживає у Рівному. Як нам розповів гість, він – успішний приватний підприємець, а також чудовий сім’янин. У вояка є дружина та двоє дітей.

Дійсний доброволець розповів нам, як він опинився на війні, чому він не бажає підписувати контракт, а також як часто його сварить дружина за постійні відрядження на фронт.

- Дмитре, сьогодні чимало розмов про ефективність та функціонування добровольчого руху на війні. Ми вирішили поговорити про це детальніше, щоб донести читачам інформацію, так би мовити, з перших вуст. Коли ви вперше опинились на фронті?

- Вперше на війні я опинився в листопаді 2014 року. Тоді тривали важкі бої в районі Дебальцевого, і я на собі відчув усю реальність бойових дій, зрозумів, що це не гра.

- Як ваша родина ставиться до такої ризикованої справи?

- Моя жінка та теща волонтери, а я доброволець, тому проблем немає (посміхається – Авт.).

- З того часу багато добровольчих батальйонів увійшло в ЗСУ, Нацгвардію. Чи мали ви бажання підписати контракт?

- Ні, таких думок не було. Бо я воюю за ідею, а не за гроші, адже вони псують людей. Я бачив хлопців, які підписали контракт, а опинившись на передовій, – просто відсиджувалися, замість того, щоб робити корисні справи.

- Існує багато розмов про те, що добровольці займаються мародерством, порушують закон. Чи відомі вам такі факти?

- Ні, такого я не спостерігав. Хлопці там воюють ефективно. В офіційних збройних формуваннях існує проблема «аватарства», відсутності дисципліни, чого в добровольців немає.

- Чим ґрунтовно відрізняється Добровольчий український корпус «Правий сектор» від інших мілітаризованих формувань?

- У нас існує чітка армійська вертикаль, але суттєвою відмінністю є те, що наші командири – це не якісь там уявні люди, що не знають своїх вояків у лице, а при необхідності – вони воюють пліч-о-пліч із нами, копають шанці, стоять на чатах тощо. У ДУЦі стабільно проводяться медичні, стрілецькі, тактичні вишколи. Значне місце посідає ідеологія українського націоналізму.

- Наскільки ефективна комунікація між вами та Збройними Силами України?

- Досить ефективна. Ми завжди координуємо свої дії з сусідніми з’єднаннями.

- Останнім часом активно порушують питання надання українського громадянства добровольцям-іноземцям. Тобі, як «Туристу», відомі такі люди?

- Навіть більше, ніж відомі. Один із побратимів є моїм кумом, він сам білорус. Також крім білорусів у наших лавах зустрічав американців, поляків, росіян...

- Які у вас стосунки з правоохоронними органами?

- Вони (правоохоронці – Авт.), на жаль, ніяк не можуть змиритися з нашим існуванням. Періодично трапляються конфлікти, особливо на лінії розмежування, бо ми їм там не вигідні.

- Нещодавно на Тернопільщині добровольці повернули Президенту нагороди. Це пов’язано із зачисткою наметового містечка біля ВРУ. Як ви ставитесь до державних відзнак?

- Нагороди я маю, але від народу. Від влади я б їх просто не прийняв, адже вона не те, щоб нас не поважала, вона бореться проти нашого існування як такого.

- Незважаючи на це, добровольці «штурмують» обласні ради й вимагають для себе соціального захисту.

- Нещодавно на місцевому рівні я отримав посвідчення «Учасника бойових дій». Завдяки ньому, я маю певні пільги. Проблема в тому, що це робиться не добровільно, а через громадський тиск.

- На вашу думку, які перспективи в добровольчого руху?

- Добровольці – це еліта армії! Вони ідейні люди, які воюють за рідну землю. Не може людина за гроші воювати так, як вона це робить за свою Батьківщину. Як на мене, такі люди мають бути інструкторами, вони мають навчати новачків воювати, бо вони пройшли фактично все. За відсутності державного ресурсу, добровольці максимально вчаться виживати, воювати так, щоб з ними нічого не сталося. Це буде найкраща школа. З таких людей з часом мають вийти зразкові генерали.

- І насамкінець, чи існує життя після війни?

- Так, звісно. Багато наших хлопців об’єднуються у громадські організації, щоб відстоювати інтереси українців вже в тилу. Щодо політики, то військовим там не місце, адже вони інакше дивляться на світ. Вони не вміють базікати, їх справа воювати. Хоча, можливо, зараз це й потрібно Україні – жорстка, сильна влада, а коли настане мир, тоді вже можна буде і скласти зброю.

Олександр ПОДВИШЕННИЙ, м. Рівне
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments