А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Гроші, пожертва та маски

28 грудня, 2017 - 13:49

Наближається Новий рік. Що потрібно, щоб залишити старе позаду і з новим натхненням розпочати 2018-ий? Мабуть, святковий настрій та віра в те, що прийдешній рік виявиться кращим, ніж теперішній. Однак у мій святковий настрій якось не вписується історія, яка сталася зі мною нещодавно.  Мова піде про гроші, пожерву та маски. Гроші… Здавалося, кому вони не потрібні. Гроші потрібні тому, у кого закінчився хліб. Гроші потрібні тому, хто прийшов до аптеки. Гроші потрібні тому, кого не задовольняє старий автомобіль. Гроші потрібні тому, хто хоче відпочити на Мальдівах. Мабуть, усім потрібні гроші. Однак у всіх  різні потреби. Ця історія про контраст: про те, як одна людина просить допомоги, а інша – її просто потребує. Це історія про дисбаланс: про те, як важко розрізнити правду від брехні…

При вході в один з острозьких супермаркетів стоїть жінка з табличкою про допомогу. Хтось просто проходить повз, хтось зжалюється, кидає кілька гривень і йде далі. Підходжу ближче.

-              Як звуть хлопчика?

-              Це не хлопчик. Це дівчинка. Моя дочка.

Дізнаюся, що дівчинка перебуває у рівненській лікарні й її потрібні гроші на терапію від раку. Роздивляюся документ, що мав би підтверджувати необхідність такої допомоги. Документ? Мені цей папірець важко так назвати. Написаний від руки, не на стандартному листку, підписаний лікарем, однак, що найцікавіше, печатка – нечітка.

-              Скільки коштує сеанс терапії для вашої дочки?

-              Кожного разу по-різному, залежно від її стану.

Конкретної відповіді я не почула.

Тоді запитую, як звуть дочку цієї пані. Вона називає мені ім’я, прізвище, по-батькові. Мимоволі переводжу погляд на документ. Ага, а по батькові не збігається…

Побачивши, що я знову досліджую документ, жінка мимоволі опускає табличку з проханням про допомогу на документ. Прикриває ту частину папірця, де написані ініціали хворої, чи просто поправляє хустку?

Раптом я відчуваю різкий звук з-за спини – хтось упав. Обертаюся –  за кілька кроків від мене лежить хлопець років сімнадцяти. Він не може піднятися,  корчиться. Жінка з посивілим волоссям схилилася над ним. Вона пригортає його до себе. Я бачу її очі. Я бачу, як з них капають сльози, – це його мати. Я не помітила їх, поки розглядала документ. 

Люди проходять, кидають погляд на хлопця, який знепритомнів, пропонують викликати швидку.

-              Не треба, у нього епілепсія. Таке часто трапляється. Сьогодні пішли до стоматолога, то він не прийняв ліки, –  каже мати.

Дізнаюся, що у хлопця вада серця. Йому не робили операції. Потім хтось підійшов – посадив хлопця...

Через кілька днів я відправляюся шукати хвору, для якої збирала гроші її мати. Я підготувала сотню на випадок, якщо історія дівчини з раком виявиться правдою, а не моїм хибним припущенням. Я б вибачилася перед нею, матеріально допомогла б. Хоча сотня для людини з раком – це хлібні крихти для голодуючого.

У Рівному єдиний заклад, де лікують та проводять терапію лише для онкохворих – Рівненський обласний онкологічний диспансер.  Кілька хвилин з центру до Боярки, і ще кілька – пішки. У приймальні мені сказали, що пацієнтки з такими ініціалами у них не має і минулих місяців не було. Прошу перевірити ще раз. Медбрат переглянув журнал (я ще здивувалася, чому там не має єдиної комп’ютерної бази пацієнтів, журнал – це ж пережиток минулого). Мені радять звернутися у гематологічне відділення Рівненської обласної лікарні – там лікують хворих на рак крові.

Знову їду в інший кінець міста. І знову ж та саме ситуація. Майже та саме. Я дізнаюся, що хворої з такими ініціалами у гематологічному відділенні ні цього місяця, ні у грудні не було. Однак жінка з такими ж ініціалами близько тижня (у кінці листопада – на початку грудня) перебувала в гінекологічному відділенні. Хтозна, можливо це та сама жінка, для якої її мама просила гроші, а можливо – це просто збіг. Хтозна…Так само я не скажу напевне, чому та жінка стояла з табличкою,  у якій просила про допомогу. Якщо вона потребувала грошей, отже все-таки якась причина їх просити була. Я зовсім не маю на увазі, що не варто жертвувати невідомим кілька гривень – просто ретельніше придивляйтеся до документів. 

У житті трапляється різне. Ми не знаємо, що може статися з нами завтра, коли і що нам доведеться попросити в ближнього. Однак навіть якщо у вас є потреба, і вам не обійтись без допомоги, – не варто маскувати таку проблему під іншою, вагомішою, більш кричущою чи болючою (це знак неповаги до тих, хто справді страждає через таку проблему). У будь-якому разі, ми ж усі люди. Ми ж усі здатні зрозуміти.  Правда ж?

Богдана КАПІЦА, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments