Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Кола, якими ми ходимо

3 серпня, 2015 - 17:35

Нещодавно, в рамках Літньої школи журналістики «Дня», ми дивилися третю частину серіалу Бі-Бі-Сі «Путін, Росія та Захід». Її назва – «Війна». Ні, йдеться не про війну на українському Сході. До неї ще далеко. Поки на екрані російські війська показують «любов старшого брата» на території Грузії… Хоча, якби захотіли знімати фільм про те, що відбувається в Україні зараз, можна було б просто поміняти прапорці на уніформі грузинів на українські. Суть все одно не змінилася б. Правда, фінал поки невідомий. Поки є надія… А так – така ж поведінка «сусіда», такі ж, наскільки я можу судити, причини, і таке ж «ми висловлюємо глибоку стурбованість» від Європи та Америки… Цей фільм нагадав мені, як читала «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко під час Євромайдану. От ніби читаєш про Помаранчеву революцію – а таке відчуття, що це дописували буквально позавчора, буквально вчора поставили останню крапку. Тільки кілька персонажів поміняли. От і все.

Таке відчуття, ніби Україна і вирішила йти вперед, та пішла все-таки з зав’язаними очима. А потім виявилось, що йшла вона зовсім не вперед, а ходила по колу. От і через десять років потрапила туди, де починала свій шлях. Отак і в ситуації з Росією. Правда, тут по колу ходить вже не лише Україна, а й увесь світ. До того ж йде він цим колом не перший чи другий раз – як мінімум, ще в 1939 десь поблизу  проходив…

Чому люди не вчаться на своїх помилках? Чому політики не вчаться на помилках інших? Знаєте, мені здається, що просто не всі політики розуміються в політиці. Хоча б та більшість, яка необхідна для прийняття якихось рішень. І в історії теж не дуже розуміються. Навіть в тій історії, свідками якої вони мали б бути. Або просто не хочуть розумітися. Роблять вигляд «ми не винні, ми просто не знали, що так буде». Так легше… Це нормально. Це абсолютно нормально для нашої країни. А потім задумуємось, звідки такі прояви «любові» нашого «старшого брата»…

А взагалі, повертаючись до того «старшого брата» … Знаєте, що це мені нагадує? Джорджа Орвелла з його «1984». Ну хай він трошки не вгадав з часом і поділом світу, але ж якщо говорити про сам устрій – все це неймовірно нагадує ситуацію в Росії. Лозунг Орвелла «війна – це мир» якраз повністю відтворює політику Кремля на рахунок Грузії та України. «Для чого війна? Та заради миру, як ви не розумієте?!» Я вже не кажу про ситуацію зі ЗМІ, яку майже повністю описав письменник. Навіть ім’я диктатора, який правив Океанією, - Великий Брат. Не прослідковуєте аналогії? Росія звикла називати себе «старшиим братом». Майже одне і те ж…

Аліна ВАВРИНЮК, Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments