Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Наш тил, перш за все, міцний ідеєю, вірою і молитвою!

28 липня, 2015 - 11:58

Коли перебування у «школі» сягнуло екватору, я впевнилася - все що відбувається – не дарма. Знайомство з Оленою Стяжкіною для мене як дзвіночок нагадування про те, що на Донеччині та Луганщині є світлі люди і не все там настільки сумно, темно і непробудно, як часто здається, принаймні, у мене такі думки виникали. Головне ж захотіти розгледіти це світле! Саме сьогодні я його побачила і почула, цей світлий голос зі східної землі. Мудра людина сказала, що насправді темряви не існує, що темрява це лишень відсутність світла, золоті слова, як на мене. В час війни, нестримного інформаційного потоку, коли постійно думаєш правда/неправда, щиро/нещиро, закінчиться/ не закінчиться і так далі – складно зберігати спокій, маю на увазі внутрішній. Бо ззовні можна бути абсолютно спокійним, а коли залишаєшся наодинці – вибухаєш від перенасичення усім зовнішнім світом. Так от про внутрішній спокій: його складно вберегти, але можливо, якщо дуже хочеш.

Головне, вчасно зрозуміти, що війна не назавжди, що потрібно утримувати рівновагу тут, в тилу, якщо не можеш особисто бути там. Адже тил – важлива і невід’ємна складова війни. Вікіпедія говорить про це так «у міцності тилу виражається сила економічного і морального потенціалу країни, що забезпечує під час війни матеріальні потреби фронту і поповнення людськими резервами сил, що діють». Наш тил, перш за все, міцний ідеєю, вірою і молитвою! Єдність – запорука успіху. Коли гуртом, тоді легше, бо знаєш, що маєш до кого звернутися за порадою, є плече, яке підтримає і самому є кому сказати добре слово. Я вірю, що ми зможемо, нам вистачить сили витримати і мужності вистояти у боротьбі за свою українську землю, за своїх людей і за душі цих людей, бо це надважливо, потрібно лише кожному з нас докладати до цього зусиль, кожному у полі своєї діяльності. А на завершення свого монологу пишу ці слова пані Олени, які тепер є у моєму записнику, бо ці слова золоті, без надриву і без перебільшення: «Я буду вчитися свободі від зла, яка довго терпить, милосердствує, не шукає тільки свого, не радується чужому, яка все зносить, всього сподівається, все терпить і ніколи не перестає. І їх любов до України ніколи не перестає. І саме тому землі окуповані ніколи не перестануть бути Україною». Нехай наша любов до рідної України ніколи  не перестає, я буду вчитися, вчіться і Ви.

Мар’яна ЧОРНІЄВИЧ, Літня школа журналістики «Дня»
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments