«Найбільша потреба — бути вдячними»

Пам'ятаєте, як кілька років тому ми із захватом і натхненням плели маскувальні сітки, передавали теплі речі і кошти знайомим волонтерам, які, в свою чергу, купували зимовий спецодяг нашим військовим? Тоді ми вірили, що з дня на день — війна закінчиться. Не будемо ж ми воювати, сидячи в окопах заметілі й хурделиці! Але збройний конфлікт не залишає нам вибору: потрібно стиснути зуби, боротися і відкидати всі можливі прогнози.

Третю зиму поспіль ми святкуємо різдвяні свята з геть не різдвяним настроєм. А молитва, яку промовляємо за святковим столом, вже давно змінила свої орієнтири із “щастя та грошей” на “здоров'я та мир”. Саме молитвою за мир починає своє звернення і Президент України Петро Порошенко, коли вітає громадян з черговим, великим святом. Разом з Головнокомандувачем більшість свідомих українців загадують найбільш пріоритетне бажання — припинення будь-яких військових дій. Страшно усвідомлювати, але саме молитва за мир, з року в рік, поступово переходить у звичку. Тоді виникає питання: а що ще я можу зробити, аби допомогти своїй країні?

Кожен робить те, що в силах. Напевно всі чули історії про пенсіонерів, які відкладали гроші на операції, а потім — віддавали на потреби Армії. Або про першачків, які не зважаючи на “перервні дзвіночки” і відпочинок, доплітають маленькими ручками довжелезні маскувальні сітки. І все це — не вигадки. Це війна, яка змінює кожного, не залежно від віку, сімейного положення, статусу та національної приналежності. Не кожен із нас може із власної кишені віддавати “кругленьку” суму на забезпечення військових зброєю, одягом та їжею. Але зате кожен може робити якісно свою роботу і долучатися до волонтерських проектів та угрупувань. А їх на сьогодні вже близько тисячі!

Хоча навіть волонтери подають нові тривожні сигнали: не залишилося ані грошей, ані сил, ані цілі — яка була чіткою і зрозумілою в червні 2014-го. Війна випалює не лише броню. Сповнені впевненості, мотивовані люди вигорають точно так само. На третьому році війни, мабуть, як ніколи важко утримувати ціль у фокусі. У країні підростає покоління, яке вже не пам'ятає держави без війни, а поруч з ними є ті, хто її так і не помітили...

Сьогодні — як ніколи важливо здобувати тверді, непохитні принципи. І хоч у єдності ми відчуваємо себе по-справжньому сильними, є ті, хто тримає нас “на плаву”. Про них не так багато пишуть і говорять в мас-медіа, але вони заслуговують не меншої уваги, ніж добровольці та волонтери. Звичайно, в країні вже кілька років поспіль йде війна, і майже кожен третій — допомагає своїми добрими, світлими справами. Але наша перемога, все ж, залежить не тільки від загальнонаціональної згуртованості, а й від окремих особистостей. Звичайно, ці люди — не є звичайними перехожими, від їхніх дій напряму залежить геополітична ситуація країни. І дуже важливо, аби на таких високих, керівних посадах, були справжні патріоти. Один з таких — голова Служби безпеки України Василь Сергійович Грицак.

З початком війни на Сході, Василь Грицак був керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України. Бойовий Генерал, який особисто провів безліч звільнень заручників. Людина, яка має високі досягнення по боротьбі з тероризмом як в Україні, так і за кордоном ( успішна спецоперація у Франції, 2016 р.). Саме за високі заслуги перед українським народом Василь Сергійович в грудні 2016 р. Указом Президента України нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня. Але найбільшою винагородою – є вдячність мільйонів українських сердець за щоденне віддане служіння народу та Батьківщині.

Київ-Схід. Напрямок, який за 3 роки війни в Україні, Василь Сергійович проїхав вздовж і поперек: робота з військовими, волонтерська допомога, документи та нескінченні спецоперації. Голова СБУ віддано піклується про спокій та мир нашої країни. Звичайно, таких людей потрібно ставити в приклад, слідкувати за їх діяльністю та роботою. Адже хто знає про війну більше? Хто в роботі на перше місце ставить – людей та принципи гідності!

Ми так мало про них знаємо, тих, хто намагається стабілізувати конфлікт на Сході, тих, про кого найчастіше мовчать, адже захист та тил — їхній прямий обов'язок. Але наші військові успіхи — це і є, їхня щоденна робота: “Найбільший успіх — ми змогли зупинити подальше просування російських військ і не дали поширитися тероризму на інші області України”, — Василь Грицак. Аналізуючи весь спектр діяльності СБУ, досягнення як для країни, так і кожного громадянина, розумію: наскільки мало ми бачимо чи хочемо бачити?!

Одного разу, коли їхала з Києва до Львова, зі мною їхав 20-річний юнак, який постійно говорив по телефону. Почула, що він їде з Донецької області. Крізь сльози, він промовляє слова вдячності небайдужим активістам за хороший бронежилет, який врятував йому життя. Після розмови він сказав одну мудру істину: “Потрібно завжди бути вдячними”. Тому, коли ми говоримо за рік, який минає, нам потрібно подякувати тим, хто цього справді заслуговує. Ми так багато завдячуємо політикам, зіркам, волонтерам за їх часткову допомогу країні, і так мало — людям, які кожну хвилину захищають нас з вами від пострілів, гуркоту і смертей та виборюють наше майбутнє!