Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Нове «Лихо з розуму»

або Портрети недвадцяти «злочинців»
24 липня, 2018 - 12:44

За пластиковою шибою третє тисячоліття. Від Нью-Йорка до Сингапура світ змінюється, тільки не змінюється Московія. Вона б’є по людській цілісності, згортає рештки цивілізованості. Московія – країна вічного ГУЛАГУ, гострим публіцистичним пером Оксани Забужко охрещена Чекістаном.

Нам доведеться їх писати

Неосяжні азійські простори вписуються в чорний заґратований квадрат. А корозія моральних норм тотально глибока, що не вписується у семантичне поле звичної для нас комбінації лексем. Таку корозію досліджували дисиденти минулого століття на собі, на своїх кістках, у своїх головах. Дисиденти минулого століття подарували цивілізованому світові низку незалежних держав. Хтось успішно – як Чехія, наприклад, хтось з горем пополам перетнув рубікон дев’яностих і ввійшов у нову еру. Але ми не думали, що сьогоднішня епоха прогресу знатиме відголоски минулої стагнації, що сьогодення матиме ПОЛІТВ’ЯЗНІВ. В’язнів Кремля.

Фото із сайту leopolis.news

Перший президент Чехії, дисидент, блискучий критик комуністичного режиму – Вацлав Гавел у листі до Густава Гусака, генерального секретаря ЦК Компартії та останнього президента соціалістичної Чехословаччини писав, що диктатура – це «світ стерильності думок», це «повна кастрація культури», це імітація реального світу, бо в ядрі світу закладена початково еволюція та свобода. Диктатура завжди рухається у напрямку ентропії, а така сила завжди йде проти напрямку життя.

Здавалося б, політв’язні залишилися там, у якихось десятих ХХ століття, але ні, повторюється усе те саме – сотні українських заручників. Серед них найгучнішою є історія з Олегом Сенцовим, голодування якого стало збірним актом протесту проти режиму деспотичного агресора Путіна.

Для того, аби світ дізнався про імена політв’язнів 60-х рр. ХХ ст. видатний український дисидент В’ячеслав Чорновіл написав «Лихо з розуму (Портрети двадцяти „злочинців“)». Очевидно, кожен притомний український журналіст мав би знати про цю книгу і те, що у ній. Адже це перший український документальний збірник, де зібрані матеріали про першу хвилю арештів серед української інтелігенції 1965—1966: біографічні довідки про 20 політв'язнів цього «набору», їхні листи, звернення, літературні та художні твори. Парадокс – за цю книгу Чорновіл був ув’язнений комуністами та удостоєний журналістської премії міжнародним товариством. Осип Зінкевич писав, що жодна книга тоді не наробила такого розголосу, як «Лихо з розуму».

Тепер ми маємо свої Портрети сотні «злочинців», названих такими країною-агресором. І саме нам доведеться їх писати.

Книжки напишемо потім

Більше як два місяці українці по всьому світу роблять розголос. Світ чує. Але потрібно більше шуму, більше дії, більше думати про це. Минуле століття втратило надто багато життів, втратило митців, інтелігенцію. Це століття не може йти шляхом попереднього, гублячи своїх діячів, пасіонаріїв. Тому треба дійти до тієї грані, доконати режим агресора настирливістю і перемогти збереженими життями.

Безперечно, світ дивиться на нас. Бо, згадуючи слова Стуса, хочеться повторити: «Сьогодні беруть українців, завтра візьмуться за євреїв, післязавтра — за росіян». Апетити країни-агресора не зменшуються.

Наші Портрети мають писатися трохи по-іншому. Книжки напишуть пізніше. Зараз маємо боротися акціями, виходити на маніфестації, протести.

Наші «Портрети» мають бути щоденними.

«Портрет» 19 липня охопив різні кутки світу.

Під Генеральним консульством РФ у Гонконзі відбулася акція протесту на підтримку українських бранців Кремля. Її підтримав Джошуа Вонг, претендент на Нобелівську премію миру 2018 року. Він сказав: «Я пікетував Генеральне консульство Російської Федерації з вимогою звільнити всіх українських політв’язнів, у тому числі Олега Сенцова, засудженого до 20 років позбавлення волі. Настав час для міжнародної солідарності, аби покласти край епосі правління Путіна».

Фото із офіційної групи у фейсбуці #SaveOlegSentsov

У Словаччині кінорежисер, продюсер Роберт Кірхофф висловив підтримку своєму українському колезі Олегу Сенцову. Він закликав словаків відчути, що Путін наближається…

У Латвії активісти пікетували біля пам’ятника Свободи. Громадські активісти безстрашно активізуються у Санкт-Петербурзі.

19 липня Олега Сенцова відвідав адвокат Дмитро Дінзе в колонії Лабитнангі. Стан Олега погіршився. Він не пам’ятає дат, дещо забуває, зовнішньо дуже блідий. Він подивований з того, що акцій стає дедалі менше. Каже, що українська сторона має бути активнішою.

Фото палати, де перебуває зараз Олег (із сторінки офіційної групи #SaveOlegSentsov)

Одна із акцій на підтримку в’язнів – написати листа. Кожен може зробити це електронно. Митці вже отримали відповіді. Олег відписав Риммі Зюбіній та Андрієві Хливнюку.

Пишіть про ваше життя

Листи писати російською, не писати про політику. Кожен має усвідомити, що таке цензура. Вона є, вона зараз торкається кожного, кого торкає жахіття диктатури.

Писати листи треба, але це не так легко. Варто усвідомити, що «говорити» з в’язнями важко психологічно, навіть крізь товщу кілометрів і паперу.

Наше тисячоліття знову повертає нас до попереднього. Бо зрозуміти, хто такий політв’язень, про що він може думати там – за гратами, за бетонними стінами в повній ізольованості, у вакуумі пропаганди, і про що йому писати, –  можна, прочитавши листи ув’язнених минулого століття.

Наприклад, прочитати листа із «Портрету» Опанаса Заливахи, вміщеного у книзі «Лихо з розуму».

Опанас Заливаха – інтелігент, художник, засуджений на закритому судовому засіданні на 5 років таборів суворого режиму за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації.

У листі-відповіді до друзів він писав: «Пишіть про ваше життя. Хоч я і тут, але в думках з вами, там, де робиться і посувається культура і мистецтво. Духом і тілом бадьорий! І не падаю духом! І сподіваюся, що все ще буде добре! А інакше і жити не варто! Трошки добавилось сивини, але і те мене не турбує! Всьому є своє виправдання і своя оцінка…»

Очевидно, коментувати тут зайве. Бо ці люди за гратами без потовщеного світобачення, із тонким світовідчуттям. І вони потребують розмови. Вони живуть і хочуть знати, що відбувається у світі. Пишіть їм про життя!

Фото із сайту wz.lviv.ua

Андріана БІЛА, Літня школа журналістики «Дня»-2018
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments