Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Пам’ятник пластиковому стакану

19 липня, 2016 - 12:59

Перед відвідинами Верховної Ради я нічого особливого не очікувала. Єдина сумнівна радість – буде, що друзям розказати. Боялася лише, що помпезність та поважність цього місця справить надто сильне враження на мене та «перекриє» критичне мислення. Але…

Як тільки двері Верховної Ради прочинилися, до мене донісся емоційний виступ відомого політика N. «Просто як по телевізору», – подумала я. Чесно кажучи, по телевізору картинка Ради виглядає значно серйозніше, ніж це є насправді. Надемоційний виступ пана N змінився на ще емоційніший – тепер біля трибуни стояла пані К. У коридорах Ради все виглядало досить пристойно – кожного депутата, який був там, обступила групка журналістів. Освітлювачі, спалахи камер… Гарно – Верховна Рада ж.

А потім я зайшла у залу засідань. І побачила, що із журналістами в коридорі спілкується більше депутатів (хоча їх теж було не дуже густо), ніж вирішує на своїх робочих місцях у залі засідань питання державної ваги. Невимушена атмосфера під час таких розмов, дебатів, суперечок – це, звісно, добре. Але ж не личить серозному політику сидіти на підлозі під трибуною, поки його колега із цієї трибуни щось намагається сказати! Що саме намагається і чи намагається взагалі – це вже інше питання, але побачене тоді досі не йде з голови. Після такого важко поважати політиків. І поки нічого з цим зробити не вдається. А чи треба?

Я розумію, що у країні, де йде війна, питання екології трохи не на часі. Але Верховна Рада – обличчя держави. Хіба великих зусиль потребує замінити пластикові стаканчики для води на паперові? Як казала на зустрічі з літньошколярами Лариса Олексіївна, треба спочатку навести лад навкруги себе, тоді й буде лад в голові. У ХХІ столітті під «ладом навколо себе» варто розуміти не лише чисту підлогу та блискучі шибки, а й мінімальне засмічення навколишнього середовища.

Написати, що я не хочу йти у Верховну Раду вдруге, означає проявити слабкість. Ні, я дуже хочу ще одну екскурсію у Раді, але такій Раді, де кожен політик буде якісно виконувати свою роботу і викликати повагу.

Марина СНІЖИНСЬКА, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments