«Рецепт» музею нового покоління

Однією з прикметних рис нового тисячоліття є панування інформації. Л. Костенко навіть зазначає, що раніше люди «полювали» за відомостями, а тепер вони стали здобиччю інформації. І, справді, способів і «каналів», з яких ми можемо дізнатися щось нове, – неймовірна кількість. Це, відповідно, спонукає до змін традиційних «носіїв інформації», бо інакше виграти конкуренцію у фейсбуку чи ЗМІ складно.

Таке завдання постало і перед сучасними музеями. Раніше для успіху музею потрібні були лише експонати і непоганий екскурсовод. Нині цими рисами складно здивувати. Звичайно, не буду заперечувати, що експонати цінні і сама лиш «Мона Ліза» збере навколо себе багатотисячний люд. Однак не всі музеї мають «Мону Лізу», тож мають шукати інші стратегії для здобуття нових відвідувачів.

Перспективним у цьому контексті, як на мене, є шлях музею «Підземелля Ринку» у Кракові, який дуже популярний серед туристів. Я була в ньому лише одного разу і дуже прагну відвідати ще раз, але не через експонати. Нижче, спробую схарактеризувати основні інгредієнти його успіху. Та спочатку – коротко про цей музей.

Улітку 2005 року розпочалися археологічні дослідження східної сторони краківської площі Ринок. Вони були заплановані на 6 місяців, але тисячолітня історія місця, і, як наслідок, масштаби знахідок продовжили цей процес до 5 років. Результати роботи втілилися у музей «Підземелля Ринку».

Серед його експонатів – кам’яні брили, на яких видно впливи епохи, предмети тогочасного побуту і ремесла. Звичайно, це цікаво, однак навряд чи сучасного туриста цим здивуєш. Археологічних музеїв доволі багато, експонати в них частково будуть подібними. То що ж робить цей музей особливим?

На мою думку, ключова ознака музею – його багатошаровість. Кожен відвідувач знайде собі щось до душі. Наприклад, ті, хто цікавляться історією, побачать експонати, прочитають цікаво викладену інформацію на спеціальних сенсорних екранах. Ті, хто шукають нових вражень, які не так тісно пов’язані з навчанням нового, а більше з розвагою, отримають цікавий досвід. Наприклад, зможуть випробувати на собі ваги давніх століть, подивитися епізоди, зняті в атмосфері того часу, – проекції на водяну пару, згадати Гаррі Поттера і на собі відчути, що таке картини, які рухаються (краківські майстри зробили портрети королів, які виконують певну дію, – такі собі гіфки тільки у вигляді картин).

Тож «Підземелля Ринку» – це не тільки ЩО (нова інформація), а і ЯК (спосіб представлення нового). Це яскраво демонструє, як краківчани зрозуміли дух ХХІ століття і нові умови життя. Розуміючи, що тільки інтерес, нові враження дозволять інформації «пробитися» крізь безліч інших відомостей, засновники музею роблять усе, щоб відвідувачу не було нудно.

Інколи навіть може виникнути враження, що музей – суцільна розвага. Проте, знову ж таки, ця розважальність, цікавість одразу ж направлена краківчанами у конструктивний навчальний процес. Наприклад, після огляду картинок-гіфок можна зайти у міні-кімнати, у яких розміщені телевізори і подивитися фільм на історичну тематику. Таких кімнаток є кілька, тож можна обрати програму, яка тобі більше до душі.

Крім того, ці кімнатки творять новий тип музею – освітнього центру. Причому навчання у ньому відбувається не у традиційному форматі з чіткою, усталеною ієрархією «учитель-учень», а у форматі «учень-учень», де учасники рівні, і навчання здійснюється не через примус, а завдяки інтересу. Ця можливість навчання ще й через фільми дозволяє пробути в музеї цілий день і не згадати про нудьгу.

Звичайно, набагато простіше сказати, що знання – це важливо, їх слід здобувати. Інша річ, показати цінність, цікавість цих знань, а висновок про їх потрібність надати право зробити відвідувачу. Саме це і робить «Підземелля Ринку». І саме це – повага до відвідувача, турбота про нього, щоб йому було легко, цікаво, залучення до процесу постійного навчання у музеї-освітньому центрі, відкритість до нових технологій – робить цей музей таким успішним.

Тож хоча українські музеї містять багато інформації, однак нове тисячоліття вимагає нової форми її представлення. І що найважливіше для української ситуації – не обов’язково мати багато грошей, щоб зробити музей цікавим. Так, «Підземелля Ринку» витратив чимало коштів на творення простору, з якого не хочеться виходити. Однак головне у краківському задумі не гроші, а ідеї. А їх в Україні вистачає. Залишилося тільки втілити.