Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Україна чи УРСР?

Як ми мандрували Верховною Радою
29 липня, 2015 - 17:53

Я давно хотіла побувати у Верховній Раді, і от, завдяки Літній школі «Дня», моя мрія здійснилася…

Нас зустрічає густо нафарбована жінка із карколомною укладкою, немов із радянських фільмів. «Фотографувати будете лише тоді і там, де я скажу», – починає знайомство наш екскурсовод. Акредитований у ВР фотокореспондент «Дня», що прийшов разом з нами, лише посміхається. Варто згадати, що перед візитом до парламенту потрібно заздалегідь реєструвати усі камери, диктофони і ноутбуки, тож усю техніку ми залишили в редакції. Маємо лише нашого фотографа і один «офіційний» диктофон.

З останнім згодом виникне непорозуміння. Здається, наш екскурсовод так і не повірила, що ми дійсно домовлялися з організаторами про запис розмови. «Ми ж журналісти! Ми нікуди не ходимо без диктофона», – намагається переконати працівницю ВР наш координатор.

Будівля парламенту дійсно вражає. Цікаво на власні очі бачити кулуари, які до цього десятки разів споглядала у теленовинах. На стелі ошатного холу – ліпнина з вибагливими квітами, а простір візуально розширюється завдяки живописному панно. Ось лише символіка на розписі якось не личить парламенту незалежної України. Усміхнені «товарищи», що дивляться у світле майбутнє, червоні прапори, п’ятикутні зірки, серп і молот… Усе це височіє над головами народних депутатів, коли вони підіймаються до сесійної зали вирішувати долю України.

– Цей розпис планують якось змінювати? – це питання одночасно ставить одразу декілька «літньошколярів».

– А навіщо? – щиро дивується наш гід.

Здається, про декомунізацію тут не чули. Екскурсовод посилається на складність процедури і на те, що «у бабусь взагалі пенсій немає».

Потім ми оглядаємо конференц-зал на першому поверсі (вирішили не фотографуватися). За сусідніми дверима – студія парламентського телеканалу «Рада». Але нас, майбутніх журналістів, туди не пустили. «Треба було раніше узгоджувати. Але нічого, ви можете наступного разу написати офіційного листа і прийти», – каже екскурсовод. Далі ми чуємо, що студія – це мало не режимний об’єкт і йдемо далі.

Коридори влади приводять до сесійної зали. Нас одразу попереджають, що фотографувати у залі заборонено. Невже там є якісь таємниці? Здавалося б, усі й так багато разів бачили і залу, і місця для голосування по ТБ. Але правила є правила.

Сидячи на балконі, відчуваєш себе високим іноземним гостем. Зала під куполом у реальності виглядає меншою, ніж на екрані. Чомусь мені здавалося, що балкон знаходиться вище, але звідси дуже добре видно робочі місця депутатів. Ложа преси знаходиться праворуч.

А ще я дізналася, що фракції розсідаються у залі залежно від ідеологічного спрямування. Праворуч видніється декілька прапорців «Свободи». Екскурсовод з легким сумом повідомляє, що ліві сили минулого року вперше не пройшли в український парламент.

Дійсно, комуністів у Раді вже не має, але їх символіка і бюрократичні підходи і досі панують у будівлі на Грушевського.

P. S. У сесійній залі чистили велетенську кришталеву люстру, що важить більше чотирьох тонн. Така процедура проводиться раз на рік, під час канікул, тож нам пощастило.

Марія ГЕНИК, Одеський національний університет імені І. Мечникова
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments