Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Українські жінки і модернізація

3 жовтня, 2017 - 11:36

У 21 столітті питання гендерної рівності вважається вирішеним, пройденим і прийнятним. Жінки в наш час захопили всі сфери життя, різні галузі: від викладачів в університетах до найвищих урядових посад. Ми знаємо Ангелу Меркель, федерального канцлера Німеччини, Гілларі Клінтон, найвпливовішу господиню Білого Дому в історії США, Ділму Рузефф, президента Бразилії, Мішель Обаму, першу леді США та багатьох інших. А що ми знаємо про українських жінок, український феміністський рух та шлях до тієї гендерної рівності, яку ми зараз маємо? Це цікавий аспект, який, на жаль, ще не достатньо досліджений. Саме у 2017 році в Україні з’явилася цінна книга, «Українські жінки у горнилі модернізації», під загальною редакцією Оксани Кісь – перша, в якій систематично викладено історію українських жінок, саме жінок,а не жінки. Це важливо, адже кожна доля цікава і трагічна по-своєму, а отже варта уваги. На цьому зокрема наголосила Оксана Кісь на офіційній презентації книги у Львові. Вона є упорядником книги, історикинею, антропологинею, працівницею Інституту народознавства НАН України і очільником української Асоціації дослідників жіночої історії та, власне, ініціаторкою книги.

«Ми охоплюємо період від кінця XIX до середини XX ст.., який ми дозволили собі назвати Модернізацією, період різких змін в українському суспільстві, пов’язаний не лише із новими технологіями, а й із новими ідеологіями. Одна із цих ідеологій фемінізм, інша – раціоналізм. Вони суттєво позначились на світогляді українців, політичних процесах. Очевидно, що різні розділи цієї книги розповідають про різні аспекти модернізації. Ми почали із традиційної селянської сім’ї, з тим, щоб розуміти, звідки стартували модернізаційні процеси, і рухалися далі, зачіпаючи представниць української інтелігенції Галичини, зачіпаючи процеси Першої світової війни, участь жінок як у військових зусиллях, так і у волонтерській роботі, далі рухалися до жіночої освіти. В цій книзі ви не знайдете багато про жіночий рух, про видатних українок. Ця книга про звичайних українських жінок, які не просто проживали цю історію, а також були її творцями, учасницями, активними діячами. В цій книзі йдеться і про селянок, і про робітниць, і про молодих жінок, і старих міщанок, про представниць різних верств, про комуністок і про націоналісток, про етнічних українок і представниць різних націй, для яких Україна була Батьківщиною. Ця  книга не дає нам однозначних відповідей, якою була жіноча доля, бо ці долі були дуже різними. Вони не можуть бути лише героїчними чи лише трагічними, чи драматичними... Ця книга не проста, але призначена для тих, хто не прагне українське жіноцтво оспівувати чи оплакувати, а для тих, хто хоче знати, пізнавати, думати про минуле і вчитися», – зазначила Оксана Кісь.

Авторками стали 9 дослідниць, серед яких Ольга Бежук, Марина Вороніна, Марта Гавришко, Мирослава Дядюк, Оксана Кісь, Катерина Кобченко, Олена Стяжкіна, Іванна Черчович, Мар’яна Байдак.«Це грунтовні тексти, результат багаторічних досліджень кожної з нас, авторські студії. До кожного розділу ми долучили перелік рекомендованого читання наукових публікацій, звернувшись до яких, ви зможете поглибити свої знання, якщо та чи інша тема вас зацікавить, – говорить Оксана Кісь. – Практично в кожному тексті знайдуться жіночі спогади в тій чи іншій формі, жіночі наративи. Чи це листи, чи щоденники, чи мемуари. Тому що одне з наших завдань, як представниць жіночої історії, полягало в тому, щоби жіночі голоси були почутими, щоб самі жінки минулого могли промовляти до читачів і читачок, отже, у книзі ви знайдете дуже багато фрагментів власне жіночих, особистих свідчень».

Це ще одна біла пляма в історії України. Як не дивно, та навіть у Вікіпедії є означення «першої» та «другої хвилі» фемінізму, вказано світовий досвід, а розділ «Український жіночий рух» ще не написаний. Хоча всі ми знаємо з історії, що саме у 1812 році з’явились Інститути шляхетних дівчат. Наступною хвилею були освітні реформи 1850 року та скасування кріпацтва 1861-го. Це стало підставою для того, щоб здобути освіту жінкам, давало право випускницям викладати в початкових класах жіночих гімназій чи бути домашніми наставницями, що законодавчо закріпили у 1876 році. Кожне десятиліття несло свої зміни, які вели до того, що ми маємо зараз. Дослідивши, прочитавши, осмисливши, можна багато чого зрозуміти. Оцінити минуле і, можливо, майбутнє. Зрозуміти, послідовниками кого ми є і ніколи не здавати свої позиції. Якщо у часи ОУН, УПА, Другої світової війни, в умовах ризику, нестабільності та тоталітарності були особистості, які протестували, виявляли неабияку хоробрість, то сьогодні ми маємо вшанувати їх, знати про них і гордитися цим.

Марія НИТКА, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments