Законодавча влада – серце, влада виконавча – його мозок.
Жан-Жак Руссо, французький письменник, філософ, просвітитель

Відданий учень, що допоможе вчителю

17 лютого, 2017 - 18:14

«Ми стаємо останнім рубежем боротьби за Європу – в момент, коли сама Європа ризикує відмовитися від цивілізаційної суті»

Оксана Пахльовська

«Україна на тлі постдемократичного та постідеологічного сучасного західного світу виглядає як добрий, відданий учень, який не відступається від класичних європейських цінностей»

Галина Аккерман

Зізнаюся, спершу мені було важко прийняти таку оцінку Європи. Ясна річ, я розуміла, що криза є, але невже аж настільки. Ці вислови, які вже кілька тижнів не йшли мені з голови, тільки посилилися після прочитання книги Й. Голслаха «Сила раю. Як Європа може бути попереду в азійському сторіччі». Учора, до речі, автор, бельгійський економіст, професор Вільного університету Брюсселя, презентував свою книгу в столичній книгарні «Є».

Й. Голслах розповідає про кризу в Європі, яка відрізняється від тих, що були раніше. Європа, на його думку, ставить під сумнів свої досягнення, починає вважати увесь європейський проект за зниклий рай. Цінності, які були ключовими раніше, нині під питанням. Як і те, чи буде існувати далі Європейський Союз. Звичайно, вчений наводить низку аргументів, чому ЄС має вистояти. Один з них – європейським країнам наодинці важко буде конкурувати зі світовими лідерами. «Якщо Європа зуживеться, ставши регіоном конкурентних держав, вона ризикує, що її затопчуть нові великі держави», – стверджує Й. Голслах.

Окрім певних економічних кроків, збільшення hardpower, автор фокусується на стратегічних цілях – проекту, до якого слід прагнути. Й. Голслах зауважує: «Треба наблизити рай, щоб вистояти». Йде мова про новий еволюційний стрибок Європи, якісно новий рівень, який покращить життя європейців, поверне віру в правильність їхніх цінностей.

Сумнів спричинений, очевидно, послабленням економічних позицій Європи у світі. Після розпаду СРСР роль демократичних цінностей дещо втратила силу, зник контраст, який її живив. Межі між правильним і неправильним після послаблення полюса «точно неправильного» розмилися. Нині в умовах капіталістичного суспільства, коли центральним мірилом правильності став «успіх», до правильного зараховують те, що дає найбільші результати.

Для прикладу, Й. Голслах пише, що студенти запитують його, чи модель Китаю є кращою. Дивно це чути. Як слушно зазначає автор, важко повірити, що сучасний європеєць погодиться працювати стільки, як працюють на Сході заробляти стільки ж, як мешканець Азії. Тобто маємо ситуацію, коли бачать успіх, а засобів досягнення його прагнуть не помічати.

Х. Ортега-і-Гассет вказував на таку тенденцію у своїй роботі «Бунт мас». Він згадує про здатність суспільства захоплюватися продуктом і не зважати, як цей продукт був зроблений. Тобто усі люблять технічні новинки, але вчитися, ставати науковцем (хоча б цінувати науковців) прагнуть далеко не всі.

Тут можна згадати про кризу суспільства, яку прийнято називати «суспільством споживання» (у літературі щодо цього побутує метафора «Світ як супермаркет»).Й. Голслах дає таку його характеристику: «Проблема з кожним заможним суспільством полягає в тому, що воно ризикує стати ледачим суспільством, де насолоди суто приватні, соціальне забезпечення править за нагоду перекласти на зовнішні чинники відповідальність за догляд і турботу, а професійне життя – лиш засіб ізоляції в коконі. Таке суспільство загального добробуту стає хитромудрою машиною споживання, суспільством тих, хто бере, а не тих, хто творить, і воно неминуче слабне».

Й. Голслах вірить, що «рай», проект оновленої Європи, може змінити ситуацію (підкріплений економічними та геополітичними чинниками). Проте Європа перебуває на досить високому щаблі розвитку, причому уже досить довгий час. Тому стати на щабель вище – доволі складно, потрібно створити щось нове і знайти на це ресурси.

Натомість цей проект може втілити інша країна – наша. На це є кілька причин. По-перше, цінності. У цій сфері стане у пригоді наш непростий історичний спадок. Тепер у модерному суспільстві, я думаю, мало у кого виникнуть сумніви, чи демократична модель те, що нам потрібно. Звичайно, є рудименти тоталітаризму, але впевнена, що імунітет, вироблений за кількасот років опору нашим колонізаторам, швидко їх нейтралізує. У нашій крові досвід татарських полонених, кріпаків, «людей-гвинтиків». Думаю, його вистачить, щоб спрямувати українців до мети – повернення поваги до людини. А повага на всіх рівнях і творить демократію. Тож цінності-ґрунт для оновленої держави є.

Щодо суспільства споживання, сумніваюся, що воно нам загрожує. Так, ми хапаємося за розважальні продукти із Заходу, проте наше суспільство ще далеко не заможне – це по-перше. Крім того, у країні війна, яка наповнює українців солідарністю. А ледачим наше суспільство апріорі не може стати: тоді воно просто не виживе (хоч як би це сумно не звучало). Українці не мають підтримки від держави, тому, як кажуть, «крутяться як можуть». Звичайно, це не те, чим варто вихвалятися, а втім легко простежити, що у цьому вмінні полягає наша «живучість» (і це є нашою перевагою).

Ще кілька слів про живучість. Мимоволі аналізуючи події трирічної давності, я думаю: Росія зробила усе, що могла – розвалила нашу армію, створила могутню п’яту колону, завалила пропагандою, а українці вистояли. Феномен нашого волонтерства – досі недостатньо вивчена річ. Як сталося, що суспільство, яке за всіма законами посттоталітарного суспільства мало перебувати у «летаргічному сні», так швидко вийшло з нього, самоорганізувалося і, по суті, виконало роль держави? У такі моменти просто дивуєшся, а скільки ще ми не знаємо про наших людей.

Історична пам'ять, нинішня війна тільки підтверджує наш вибір демократичних цінностей. Ми знаємо, що хочемо побудувати, ми маємо перед собою зразок. Так, нинішня Європа, можливо, втрачає свій авторитет, однак для нас головне – цінності.

Дехто може заперечити, що Україна нині в кризі, тому навряд чи зможе втілити такий проект. Хоч як парадоксально це звучить, криза – це теж наша можливість. Й. Голслах цитує у своїй праці слова А. Тойнбі: «Людина досягає цивілізації … не в результаті вищих біологічних обдарувань чи кращого географічного становища, а завдяки відповіді на виклик у надто тяжкій ситуації, яка спонукає її вдатися до доти безпрецедентних зусиль». Це закономірність історії. Те, що в Україні ситуація «надто тяжка» – немає сумнівів, тож, можна сказати, що є шанси на творення цивілізації. Хто знає, може ми свідки початку України на шляху до нової Еллади, як колись передбачав Гердер…

У кожному разі я вірю, що Україна може розпочати оновлення в Європі. Більш того, вона уже могла б це зробити. Досвід Майдану – подія, яка мала б перевернути усю Європу. За демократичні цінності віддали життя, що може бути більшим виявом їхньої важливості? Багато європейців усвідомили це. Однак це лише частина нашого досвіду, який ми маємо передати. Ми ж Європа у мініатюрі: Україна так само об’єднує регіони з різною історією, і всі ми маємо творити спільне майбутнє. Досі не розумію, чому не було створено, наприклад, на всіх онлайн-платформах навчання курсу «Introduction to Ukrainian Studies», де було б доступно пояснено контекст українських подій. Чому Україна так мало підключається до світових джерел інформації? Комунікація – одне з головних завдань нині.

Досі на Україну звертали мало уваги, більш того на цілу Східну Європу. Й. Голслах, зокрема, згадує про важливість українського вибору. Водночас можна натрапити і на такий пасаж про Східну Європу: «…одна широка рівнина полів і лісів, тьмяних хуторів, спустошених заводів та їхніх іржавих і похмурих околиць. Саме на цій тихій безмежності вкрай виразно проступає марнування народу, таланту і амбіцій». Хороший імідж, одним словом. Це стало стереотипом поруч із твердженням, що вплив Європи у цьому регіоні малий, порівняно з російським.

Сучасна Україна і інші країни Східної Європи мають зламати цей стереотип. Україна може стати дзеркалом, який покаже Європі її саму з іншого боку. Романтизм українців, можливо, допоможе прагматизму ЄС, покаже, за Й. Голслахом, до якого «раю» слід прагнути, «очуднить» цінності.

Україна може стати частиною Європи, де починаються зміни… І це доведе життєздатність європейських цінностей. Мені здається, ми потрібні Європі, хоч, можливо, вона цього ще не підозрює…

Марія ЧАДЮК, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments