Відрізняючи міфи від реальності

У сучасному світі дуже модно говорити, писати та читати все, що пов’язано з темою успіху. Особливо, коли цей успіх пов’язаний з молодими людьми: ось восьмикласник Руслан створює власну лабораторію для дослідження хімічних мікроелементів, а ось студентка Тетяна чекає вильоту на 7 міжнародну конференцію по захисту тварин у Токіо, а ось студент Тарас, який створив модну програму для скачування відео та ігор.

Звичайно, таких історій багато, і всі вони варті особливої уваги громадськості. Але чому на фоні молодіжних перемог ми забуваємо про маленькі та великі здобутки старшого покоління?

Є багато важливих прикладів, коли вчителі у маленьких сільських школах створюють унікальні методи вивчення матеріалів для своїх  учнів, або інший приклад – коли 60-річна переселенка, переїжджаючи в зовсім незвичний регіон, не змогла відпустити минуле життя і знову займається улюбленою справою – лікує хворих людей, проте вже менше ніж за півроку ця пані стає головною лікаркою, і створює нові, приємні підходи до роботи, аби працівники закладу з любов’ю та усмішкою сідали за своє робоче місце.

Тренд на успіх поглинає та турбує якщо не кожного, то більшість. Підлітки  наслідують поведінку своїх кумирів, більшість із яких орієнтовані на активність в соціальних мережах. Ці «кумири» ледь не щодня викладають фотографії з нових подорожей, огляди косметики та нещодавно прочитаних книги Але, аналізуючи профілі всіх цих людей, дізнаєшся – читають вони одні й  ті ж книги, копіюючи один в одного думки, історії та світосприйняття.

Сторінки їхніх соцмереж заповнені зарозумілими дописами про цілі та цитатами з книг про успіх. У свої 18 вони точно знають, чим хочуть займатися сьогодні, завтра і через 20 років. Звичайно, більшість із них ведуть здоровий спосіб життя, прокидаються о 6 на ранкову пробіжку, і уявляєте, ніколи не вживають спиртних напоїв та висококалорійну їжу. Я зустрічаю таких людей на вулиці, в університеті, редакції та спортзалі. Але найчастіше – на просторах Фейсбуку та Інстаграму. І дуже важко не піддатися на схожий вплив, бо сама час від часу викладаю фото та відео, які дисонують із реальністю та створюють душевний дисбаланс. Ці посмішки на фото, вічні жарти та життєрадісні дописи ніколи не натякали на внутрішню депресію, з якою намагаюся боротися вже доволі великий період часу. А виною всьому – клятий тренд на успіх, який забороняє виносити реальні проблеми та показувати власну слабкість.  Після схожих дописів про те, як Оля подорожує, Степан проводить тренінги, а Петя – читає нову книжку (і як він тільки встигає читати по дві книги на тиждень?) починаєш почувати себе невдахою. Книги про «успішний успіх», створені для того, аби мотивувати  та надихати, не дають потрібної відповіді. Постійна депресія, порівняння себе з іншими, нав’язані суспільством тренди «як правильно», і одночасно з тим, відсутність розуміння того, що ж входить в це поняття хорошого життя. Якби люди не впадали в такий жахливий стан, у світі не були б такими популярними медитації, книги про гармонію та баланс. Це круговорот: спочатку ти впахуєш,  потім читаєш – і видихаєш. Якби ми менше думали і більше робили, були б щасливішими. Якби ми вкладали у всі маленькі справи любов – ми б не вдавалися до заспокійливих та снодійних.

Нам потрібно частіше пропагувати розумні цілі та правильні сенси, і, найголовніше – йти за мудрими та досвідченими, які власними силами створили під ногами надійний шлях до успіху та балансу. Розширювати власні кордони, орієнтуючись на якість, а не на ідеали у соцмережах, важко, але для досягнення власних, важливих цілей – мега потрібно. Думки суспільства, безперечно, важливі, але чи не важливіші для НАС завдання та винесені з них життєві уроки?