Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Врятовані «Айболітом»

26 вересня, 2017 - 11:09

Є книги, після яких ти «хворієш» декілька днів, тижнів, а то й місяців. Зазвичай це книги про Другу Світову, Голодомор, УПА або сталінські репресії. Ти страждаєш, як жалісливе дівча, ридаючи над жертвами і проклинаючи ворогів. Але після прочитання «Синдрому АТО» Всеволода Стеблюка, ти починаєш «хворіти» ще й на сором через власну ницість.

У спогадах пан Всеволод розповідає про військові будні у ролі начальника медслужби батальйону «Миротворець» та детально описує Іловайську трагедію. Так, це саме той усміхнений чоловік, який на своїй «Жужі» врятував безліч поранених бійців із «коридору смерті». Він же – грізний «Айболіт» – нічний кошмар сепарів, про якого складали легенди на Донбасі. Ще він – працівник Червоного хреста, безстрашний «Док», поцілований Богом на вдачу. А для мене –щира та відверта людина, яка своєю книгою змусила багато про що замислитись.

Дріб'язковість твоєї душі – це каліцтво, яке нищить. Молодості особливо притаманне ниття та скарги на батьків, університет, людей та життя в цілому. Юнацький егоїзм душить, світ видається несправедливим по відношенню до тебе, зазвичай геніального та здібного. Так ось ця книга зображує справжні проблеми, біди, війну та хвороби в РЕАЛЬНОМУ СУЧАСНОМУ СВІТІ, У ТВОЇЙ КРАЇНІ, а не сто років тому чи в далекій Африці. Люди воювали і досі воюють за тебе, за твоїх друзів, за твоє навчання не для того, аби ти витрачав свою енергію та сили на постійне ремствування. Не можеш допомогти, то хоча б мовчи, радій і ЖИВИ.

Ніколи не знаєш, хто стоїть перед тобою (в хорошому і в поганому сенсі). Людина сама може не здогадуватись, коли «вистрелить», за яких обставин і як зможе проявити себе. А часто ти, з висоти своєї зарозумілості, моментально і назавжди робиш висновки про когось, відмічаючи недостатню освіченість, поганий зовнішній вигляд чи надлишкову простоту. Ти одразу поділяєш людей на своїх і чужих, а виявляється, що якраз чужий може підставити плече та допомогти, а свій… У книзі проілюстровано багато прикладів. Частина добровольців відмовляється іти в Іловайськ та покидає своїх побратимів. На перший погляд звичайний, зовсім не схожий на героя в хрестоматійному розумінні, дев'ятнадцятирічний хлопець закриває своїм тілом міну, рятуючи життя інших. Російський офіцер дав можливість пану Всеволоду врятувати багатьох поранених. Та і сам Всеволод Стеблюк навряд чи знав, скільки зможе витримати і як зреагує у критичній ситуації.

Багато хто називає події на сході політичною грою, вигідною маніпуляцією та способом збагачення для великих світу цього. Вони наголошують, що це НЕ наша війна, нас це НЕ обходить, адже це війна чинуш. І ти, розпашілий від злості, кричиш: «Як же НЕ наша? ЛЮДИ ГИНУТЬ, ХЛОПЦІ ВОЮЮТЬ, МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ СТРАЖДАЄ!» Наступного разу стули пельку, не намагайся доказувати і репетувати. Вчись контролювати і опановувати себе, бери приклад із пана Всеволода, якому важче, який бачив кров і смерть на власні очі, а живе в тій же системі. Ти нікчемний у  бажанні довести СВОЮ правоту заради ВЛАСНОГО честолюбства. Роби свою справу тихо, а не неси у світ агресію.

Соромно боятися читати про серйозне. Заспокоюєш себе, що в житті і без того багато негативу, відчаю та розчарування, купуючи черговий роман про кохання чи мандри. Насправді такі книжки як «Синдром АТО» читати важко та боляче, але потрібно. Думаю, це маленька ціна за правду, адже незнання страшить більше. Я втомилася від закордонних фільмів, історій, героїв, доки я не знаю своїх…Ні, не героїв, надто пафосно. Своїх СПРАВЖНІХ чоловіків, українців, воїнів, захисників! Ця книга саме про СПРАВЖНІХ, написана СПРАВЖНІМ. Автор не додає собі шляхетності чи доблесті. Він пише, як йому страшно, як закрадаються думки про втечу, як боляче і голодно, як чоловічі та загальнолюдські інстинкти дають про себе знати, як борються між собою здоровий глузд та палке серце. Стеблюк відноситься до себе з гумором, в жодному разі не переоцінюючи свої вчинки. І захлинаючись від сліз, ти радієш, бо ТАКІ є. Звичайно ж, я говорю не тільки про пана Всеволода, а й про десятки інших, живих в реальному світі чи вже лише на сторінках цієї книги.

Я написала все це не задля пропаганди морального самокатування, а просто хочу наголосити на важливості вивчених уроків, які дає нам саме життя, а не вигадані історії. Кажуть, людина має пройти свої університети. Книга Всеволода Стеблюка – своєрідний університет, який показуючи інших людей, оголює тебе самого.

Олександра КЛЬОСОВА, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments