Характер є гідністю у важкі часи.
Шарль де Голль, французький генерал, перший президент П'ятої республіки

Як це — бути молодим ?!

15 лютого, 2017 - 13:16

Привіт, мене звуть Марія, і я не знаю, як жити. Я ненавиджу свій щоденник, адже там записано стільки невиконаних планів.

Ф — фрустрація.

Якось на стажуванні в одній з провідних українських газет, після місяця літнього інтенсиву (зустрічей з різноманітними цікавими людьми, роботи в ритмі редакції), нам сказали — а тепер ви повернетеся сюди, коли станете гідними. Бути гідним. Складно.

Той довгий шлях, який належить пройти в поки дешевих китайських сандалях, поступово змінюючи їх на взуття з фірмових магазинів.

Так, сидячи, за чашкою латте в одній з недорогих кав’ярень на другому поверсі торгового центру, я зустрілася з Андрієм Набоковим. Він теж веде щоденник, і також знайомий з тим страшним словом (на букву «Ф»).

Андрій криворіжець, майстер спорту зі спортивної акробатики. Нещодавно, 2013 року на чемпіонаті світу в Парижі, він разом зі своїми напарниками (групова акробатика — 4 особи) взяв «бронзу». Зараз йому вісімнадцять років, він студент психологічного факультету Запорізького університету, захоплюється поезією і замислюється про журналістику. Слухає Меріліна Менсона і займається йогою.

Спочатку я йшла на інтерв’ю з майстром спорту, а прийшла до хорошого хлопця, який також ходить блукає своїми шляхами. Можливо, вам здасться смішною розмова двох підлітків про духовність, самореалізацію, матеріальні проблеми і патріотизм, але ми цим живемо, а одне з головних правил журналістики: пиши, про що знаєш.

«Спорт загартовує, — розповідає Андрій, — виховує силу духу. А особливість спортивної акробатики — в комплексному підході, адже тут потрібна загальна фізична підготовка, розтяжка, елементи балету ій навіть артистичність. А цього можна досягти лише дисципліною і старанними тренуваннями, важливо не забувати про самоконтроль».

Так, самоконтроль ... Як студентка-заочниця, яка вирішила перейти на індивідуальне навчання скажу — це буває важко. Та й Андрій розповідає про змій-спокусників у гуртожитку. «Великі уми ставлять перед собою цілі, а інші люди йдуть за своїм бажанням», — сказав Вашингтон Ірвінг, «батько американської літератури». І тут виникає головне питання «А хто ж ти?». Люди кажуть: «Все в твоїх руках ...». На жаль, в моїх поки чашка латте з недорогої кав’ярні на другому поверсі торгового центру.

Торкнувшись теми самореалізації, я запитала мого співрозмовника, чи готується він до нових змагань, і чому остання перемога була 2013 року. У відповідь почула, що з акробатикою закінчено. Були на те причини:

— Незважаючи на те, що Андрій Набоков входив до складу збірної України зі спортивної акробатики, держава не фінансує юнацьку збірну, й усі поїздки хлопці змушені оплачувати з власної кишені. А це ж не тільки поїздки, а й костюми, спортивний інвентар тощо. «Почати заробляти на спорті можна у дорослій збірній, але для цього спочатку потрібно добре вкластися. На жаль, не у всіх є така можливість. Але я не скаржуся, я розумів, на що йшов».

— Як на усіх одинадцятикласників, на Андрія чекала процедура складання іспитів і вступу до університету. Проте найскладніше — це зробити вибір, розібратися, ким насправді хочеш бути. Досягнувши неабиякого успіху в спорті, він подає документи на факультет психології. Скільки ж впевненості й сміливості потрібно, щоб зважитися на таке? А потім розгрібати наслідки, адже довелося піти з команди (можна сказати — родини) й почати все з нуля. «Якось із товаришем зайшли до книгарні. До цього, зізнаюся чесно, ніколи не любив читати. Побачив книгу з цікавою обкладинкою й вирішив купити тільки через те, що обкладинка прикольна. Це була звичайна белетристика, але мені сподобалося читати. Перерахувати зараз усіх улюблених письменників ... кави не вистачить! Від Ясперса до Кінга. Потім захопився поезією, почав пробувати писати вірші, есеї, вести блог і подавати свої тексти на різноманітні конкурси. Розмірковую про публіцистику. Одна із цікавих тем — це стипендіальна реформа», — пояснює Набоков.

А це всього лише етюд для майбутньої картини ...

Жити в ритмі джайву, втрачати і знаходити друзів, робити вибір, виживати на стипендію, закривавитися в тернині, переступати через себе й протидіяти системі.

Сміятися в обличчя труднощам, прогулювати пари заради чергової підробки, гуляти під дощем і слухати рок-н-рол.

Досягати успіху, битися головою об стінку, отримати струс мозку, збожеволіти й прорубати стіну болгаркою.

Ось що значить бути молодим!

Марія Матяж, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments