Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

Який же він насправді – райський куточок України

11 грудня, 2017 - 11:20

Мене часто запитують: «А що коїться у вас на Закарпатті? Що люди говорять, яку владу хочуть?». Іноді не просто відповісти на ці запитання, оскільки ти родом із безтурботної Свалявщини, де ці питання нівелюються під впливом загального достатку в людей. Звісно, жителі Берегова, Виноградова та інших прикордонних населених пунктів можуть відповісти куди цікавіше, адже в них інше життя, інші турботи, інші громадянства. Коли потрапляєш туди, завжди виникає сумнів, чи це взагалі Україна. Зайшовши по воду в найближчий магазин зі звичною українською назвою тобі частіше за все скажуть «Jó napot. Nem értem az ukránokat», а табличка при в’їзді в місто буде частіше за все іншомовно-українською, наполовину.

Один раз їхала в електричці економ-класу до Львова разом із чоловіками, які там мають короткочасну роботу на коліях. Трохи неохайні, трохи замучені, трохи у відчаї... Деякі багато говорили, жалілися на малу зарплату. Другі байдуже клювали носом під вікном. Основна тема розмов – політика, а також плани заробити гроші на польську робочу візу, щоб потім за вищу плату працювати в Чехії. Слово за слово, і я насмілилась запитати, чи хочуть вони в Угорщину і як на це дивляться. «Ви знаєте, коли я запитую про це в українського угорця, він це легко аргументує. Адже, по-перше, багато хто користується грантовими коштами для відкриття малого і середнього бізнесу, які інвестують угорці. По-друге, обов’язково якийсь їх дід чи прадід був мадяром, про що неодноразово може нагадати українцеві й сам угорець. По-третє, приїхавши багатодітною сім’єю в Угорщину, ви отримуєте чималу фінансову допомогу. Так, від України ми ніколи не дочекаємось такої допомоги, як від Угорщини», – пояснив чоловік. І тут я то погоджувалась, то намагалась сама собі довести, що це не так, розповідаючи про людей, яких зустріла в Києві під час літньої практики в газеті «День». Про ту працю, яку вони роблять, про титанічні зусилля і про найважливіше – їх віру. Показала «Котел» і пояснювала, що ось тут правда і якщо ці люди вірять, то ми теж мусимо це робити... Він кивнув мені головою, щоб не образити, але певно, що думав інакше.

Друге, на що хочеться звернути увагу, це місце заробітку. Якщо подивитися на розвиток ринку праці Закарпаття, то по статистиці рівень зайнятості – 500 тис людей із 1 млн. 200 тис населення. Переважно це вчителі, медики, сфера обслуговування, служби безпеки тощо. Що роблять інші? Ні, не ледарюють. Вони дуже добре забезпечують свої сім’ї та мають хороші іномарки на словацьких номерах. Питання – як? Дуже просто. Якщо ти особа чоловічої статі й не маєш власного бізнесу вдома – роби візу і їдь за своїми тисячами доларів в іншу країну, переважно на будівництво. Звісно, ця тенденція проглядається не лише на Закарпатті, але тут вона зароджувалася й охопила майже всі сім’ї. Це дуже добре видно, коли приїдеш у будь-яке закарпатське село, яке славиться не лише своїми мінеральними водами, мальовничою природою чи супер санаторіями. Це ще, перш за все, гарні доглянуті будинки, розвинута сфера обслуговування, нічні клуби та ресторани, які цілком можуть скласти конкуренцію місцевим. І в цьому ви також зможете розглянути менталітет закарпатців. Якщо у сусіда пішло щось на краще, у вас обов’язково має бути так, щоб це краще стало гіршим. І ця боротьба заважає багатьом знайти час і кошти для себе, для відпочинку, для того, щоб побачити світ, а не сліпо казати про те, що «у нас тут рай на землі, і ніде немає краще».

Асиміляція з сусідніми країнами відбувається дуже стрімко і молодь тільки й мріє про те, щоб втекти з малоперспективної країни за кращою долею. Все менший відсоток тих, які йдуть здобувати вищу освіту. Аргументація є – «навіщо я буду сидіти в батьків на шиї 4 роки, якщо потім все одно прийдеться їхати. За 3 тис в місяць моя сім’я жити не буде». Так, є безліч прикладів, коли хлопці намагались залишитися біля своєї сім’ї, заробити тут грошей і жити, як звикли. Але ні, більшість здаються, аргументуючи тим самим, що й перші. Звідси випливає інша проблема – наявність батька у сім’ї, а чоловіка – у дружини. Уявіть собі випадок, коли, приїхавши із шестимісячного відрядження і підійшовши до свого трирічного сина, чуєш: «Мааам, а що це за дядя?». Ось вам і гроші, ось вам і перспективи.

Та все ж треба пам’ятати, що такі настрої панують не всюди, не всі чоловіки їдуть закордон і не всім байдуже на те, що вдома. Тут є славетні українські традиції, гарна, своєрідна мова, яка притаманна кожному регіону України, може більш специфічна, але дуже цікава. Мабуть, варто взагалі створити закарпатсько-укранський словник, щоб показати цю багатогранність. Звісно, безліч слів угорської, чеської та румунської мов, але ж є і з польської, і з російської. Це як суміш всього й зразу, але все одно – це Україна, де висить український прапор і співають українські пісні. Я впевнена, що кожен, хто приїздив сюди, відчув на собі цю гостинність, поласував бограчем, кулішем, бринзою та пікницею з салом. Це унікальний край, який тільки збагачує культуру країни, і ніяк не перечить «українському». В якійсь мірі це Україна Incognita, туристичний рай та просто чудове місце на землі.

Марія НИТКА, Літня школа журналістики «Дня»-2017
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments