А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

З ненаписаного… або ніколи не пізно

3 серпня, 2015 - 12:23

…Черговий день в газеті. Кумедно, але, так – перший запис у блозі починається зі слова "черговий". Довкола робота, як каша в казанку – кипить та булькає, щоразу вистрілюючи бульбашками-фразами від колег. Здавалось би, школу закінчила давно, та зараз знову офіційно маю статус «школяра».

На днях якось зайшла мова про верстку газету. Наш куратор, справді чарівна людина, запитала, що ми знаємо про етапи, які проходить газета перед тим, як потрапити до рук читачів. Усі майже дружно відповіли словом «верстку», адже нещодавно його чули, та ще хто що міг - огляд головним редактором, друк, та інші етапи. Дійсно дуже важлива частина роботи з газетою, механізм якої журналіст має обов'язково знати. Раптом, в одну прекрасну мить, мене осінило - я знаю, що таке верстка, знаю, що відбувається з газетою після того, як журналісти написали статті для шпальт!

На першій зустрічі школярів, коли ми знайомилися один з одним, я сказала, що потрапила сюди випадково. Це правда, але у самій сфері журналістики дуже давно. Я походжу із древнього і славетного роду журналістів, який присвятив цій справі усе життя. А якщо коротко, це мої дідусь та бабуся. Та ще ціла купа їхніх знайомих. І коли я маленькою жила у них, мене, на радість усіх працюючих в редакції, брали на роботу. Спогади нечіткі, неповні, але я точно пам'ятаю, як дивилася на двох дівчат, що передруковували з аркушів паперу матеріали, вручну відредаговані головним редактором. А на екранах – електронний варіант газети зі шпальтами, у які співробітники вставляли та розбивали на колонки текст, фотографії, рекламу. Вони у себе на комп'ютері повністю моделювали зовнішній вигляд розворотів…

Ще, пам’ятаю,  в редакції був великий принтер, на якому можна було друкувати формат А2. За моїм проханням мені друкували великі розмальовки, або картинки, які я розмальовувала чи вирізала… А в окремій будівлі був величезний механізм такий, як у фільмах показують, коли гроші друкують, або ті ж самі газети й журнали. Великий конвеєр, а на його початку машина, в яку завантажують папір. І всередині на ньому друкується матеріал саме так, як було зроблено в макеті на комп'ютері! А ще, здається, нам в редакцію приносили окремо роздруковані сторінки, запаковані у світло-коричневий папір і перев'язані цупкою ниткою. І то була моя зіркова година. Адже хто збирав сторінки докупи, хто вкладав всередину вкладиші, хто формував остаточний вигляд газети? Так, для цього існувала власна «раба», якій нічого було робити – я! Але ж яке було приємне відчуття, коли бачила, як люди читають ту газету, яку ти зібрав власними руками.

Звідси і почався мій тернистий шлях до журналіста. Подібного мені не випадало бачити, але це, може, й добре. Адже в мене досі перед очима стоїть стіл, за яким працюють люди, запах кабінету та посмішка головного редактора, коли я вранці приходила до них "на роботу", обіцяючи усім неспокійний та сповнений вражень день.

Софія РУСЬКИХ, студентка Київського національного педагогічного університету імені М. Драгоманова
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments