«Залізний Уніон»

Футбол об’єднує людей. Ця начебто банальна фраза виявилася для мене особливою, позаяк саме гра мільйонів познайомила мене з екстраординарними людьми, моїми земляками з Рівного, які вболівають за Народний клуб «Верес». Ще у 2015 році я став членом клубу, відвідував матчі другої та першої ліг, а в сезоні 2017/18 рр. «Верес» вирвався в УПЛ, де почав тішити своїх фанатів яскравим футболом, але вже у Львові.

Варто відзначити, що з середини 90-х в обласному центрі не було своєї команди, ми з заздрістю дивилися ігри «Карпат» та «Волині», які боролися за першість чемпіонату, грали у єврокубках, дарували вболівальникам щастя перемоги та сльози поразки. Та незважаючи на це, футбол там був. Коли на спортивному видноколі замайорів «Верес», то багато скептиків не вірили, що вийде щось путнє, вдасться досягти якогось результату. Але вже за три роки рівняни вийшли у вищу професійну лігу та закріпилися в першій шістці. Зараз усі тримають кулаки, щоб наступного року побачити європейський контекст на українських стадіонах. До речі, про арену. На жаль, рівненський «Авангард» лише нещодавно отримав відповідний дозвіл, а міська рада виділила 20 млн. грн, щоб розпочати реконструкцію чаші. Першу половину сезону гравці змушені грати у Львові, куди рівненські вболівальники їдуть ЧЧЕ (червоно-чорним експресом), наданим ПАТ «Укрзалізниця». «Верес» особливий також і тим, що він є народним клубом, який намагається дистанціюватися від великих грошей олігархів і об’єднати навколо себе різні верстви населення, які вірять у вітчизняний футбол. Зважаючи на те, що в українському спорті такого досвіду не багато, менеджмент клубу намагається переймати закордонні стандарти і схеми.

Мені, як члену клубу, та просто футбольному фанату подобається прозорість і відкритість адміністрації клубу, гравців та вболівальників, де кожен може говорити прямо та генерувати круті ідеї. Останнім таким рішенням була поїздка до Берліна, де фанати «Вереса» мали зустрітися з об’єднанням уболівальників ФК «Уніон» та перейняти необхідний досвід у розбудові клубу, команди та фанатського руху зокрема.

Чотириденна поїздка, в якій я взяв участь, була сповнена пригод, вражень і суперечливих відчуттів, одне з яких «Саме тут я вперше потрапив на футбол!». 10 лютого ФК «Уніон-Берлін» зустрічався з лідером турнірної таблиці «Фортуною» з Дюссельдорфа, де завдяки «Luckyfans» із Рівного переміг 3:1. Тут я, звісно, жартую, проте клуб і справді протягом кількох місяців не міг узяти три очки. На грі були присутні 22 тисячі вболівальників, з яких приблизно 2 тисячі фанатів гостей. Неймовірну атмосферу підкреслювали гасла, співи та видовищна гра. Німці не палять фаєрів на стадіонах, оскільки за це влада виписує великі штрафи. Сутичок, як таких немає. Узагалі в німецькому футболі відбувся розподіл на ультрасів і фанатів, які в нашому розумінні є хуліганами та ультрасами. Поясню детальніше.

Німецькі ультрас – це наші хулігани, які б’ються, ворогують і ведуть навколофутбольне життя. Німецькі фанати «видавили» їх зі стадіонів, позаяк останні часто сповідували нацистську філософію і заважали розвитку футболу. Тепер їх замінили багатотисячні фанати, які фактично «розривають» стадіон завдяки своїй вірності та натхненню. Фанатський рух «Уніона» «Вуле-синдикат» налічує 19 тисяч чоловік, а ще більше людей просто приходить повболівати за рідний клуб. Вуле – невеличка річечка у східному Берліні довжиною 16 км, на березі якої і збудовано стадіон.

Цікавий і той факт, що німецький футбол завжди був пов’язаний із політикою, особливо на стадії розвитку; зокрема в Берліні таку роль відіграла Берлінська стіна. За доби поділу на ФРН і НДР німецька Бундесліга була роздроблена, клубам із НДР було заборонено їздити на змагання до класових ворогів із ФРН, тому чемпіонат розвивався дещо повільно. Основою клубу 1966 року (дата відродження) стали трударі зі сталеливарних цехів і лісництв, які вдень працювали на заводах і тартаках, а ввечері та на вихідних грали у футбол. Навіть неофіційна назва – EisernUnion – «Залізний Уніон» – лишилася з тих часів. У 80-ті роки ХХ ст. «Уніон» був другою командою в НДР за відвідуваністю, поступаючись лише дрезденському «Динамо». Зараз ця тенденція лише зростає. За словами членів клубу, до 2019 року планується реконструкція будівлі «Біля старого лісництва» (назва чаші) з метою створення ще десятка тисяч місць, адже білети на гру розмітають, мов гарячі пиріжки.

Близько 10 років тому стадіон «Уніону» був у жахливому стані, існувала загроза втратити ліцензую на участь у чемпіонаті. Саме тоді кілька тисяч волонтерів протягом кількох тижнів працювали на благо клубу й не дали команді піти на дно. До речі, в Німеччині є різниця між командою і клубом. У Німеччині клуби не є комерційними організаціями. Вони зареєстровані, як громадські об’єднання, які покликані контролювати та підтримувати розвиток улюбленої команди. Лише в Берліні існує 400 футбольних клубів, а в усій Німеччині їх понад 25 тисяч. Члени клубів відрізняються своєю ідейністю, жертовністю та незламною вірою. Якщо в українському чемпіонаті вболівальники дозволяють собі приходити на гру за 10 хв. після початку, а йти за 10 хв. до кінця, то німці приходять за годину і стоять на ногах протягом усієї «битви». Наприклад, на стадіону «Уніона» лише кілька сидячих секторів, решта фанів стоять, танцюють і стрибають, таким чином висловлюючи солідарність із гравцями, які борються за їх честь на полі.

Протягом усієї дороги додому мене не покидала думка, що «Я вперше побував на футболі», бо там, це – не просто дозвілля, а система цінностей, культура, відданість, сенс життя. Коли фанати співали гімн, то за спиною виростали крила й хотілося вигукнути: «Вперед, залізний Уніоне! Дай чортів тим дюссельдорфцям!».

Та на відміну від України, фанати не визвіряються на гравців, коли йде чорна смуга, щось не виходить, їх опоненти – це фанати з іншої «сцени» (в Україні – «двіжа», «фірми» тощо), вони завше проводжають своїх улюбленців оплесками й підбадьорюючими криками, адже наступна гра буде безумовно кращою.

Загалом, то рівняни перейняли неймовірний досвід, як організовується футбольне життя в Європі, отримали інструменти впровадження та розвитку інфраструктури клубу, а що найважливіше – запалали ідеєю створення справді величного «Вереса», міцним фундаментом і опорою якого має стати саме фанатський рух.