А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Живімо дружно: литовська версія

3 серпня, 2018 - 16:25

«Не сотвори собі кумира», – каже заповідь. А ще більше волає український історичний контекст. У пошуках загубленого розуміння державності ми робили кумирами московитів і поляків. 

Мазепа один із перших, хто побачив справжню личину всіх так званих сусідів і пішов далі на північ. Шукати зв’язків із народами, які мають історичні точки дотику, але не мають точок спільного кордону – стратегічно непогано. Наприклад, нащадки Великого князівства Литовського і досі «старого не порушують», а до нового носа не пхають. Навпаки – виділяють кошти на реконструкцію історичних пам’яток.

У 2014 році Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в України П. Вайтєкунасом було ініційовано питання про відтворення втраченого надгробка Костянтина Острозького силами української та литовської сторін.

Як відомо, Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником було розроблено спеціальний проект «Відтворення надгробного пам’ятника князю Костянтину Острозькому в Успенському соборі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника».

Фото ostrogski.com

Адже якраз династія князів Острозьких репрезентує той період, коли Україна та Литва були об’єднані в одну державу – Велике князівство Литовське.

У 2015 році Надзвичайним і Повноважним Послом Литовської Республіки в Україні стає Марюс Януконіс. Пан Марюс – один із тих високоповажних дипломатів, які добре знають та вільно володіють українською мовою. Посол підтримав культурний проект свого попередника.

На одній із зустрічей у редакції газети «День» Марюс Януконіс розповів, що фінансова підтримка надається в основному з боку литовського уряду, представників бізнесу, однак Україна чомусь не зацікавлена в спільному просуванні культурної спадщини. Втім Литва і надалі братиметься за нові проекти. «Хочеться хоча б символічної фінансової підтримки з боку України, але ми рухаємося вперед», – зазначив посол.

Марюс Януконіс впевнено дав перспективу на майбутнє. На черзі історичні об’єкти Тернопільщини, Хмельниччини, Волині. Наразі Литва в Україні проводить різні заходи, які популяризують спадщину князівства Литовського. Наприклад, експозиції в Кам’янець-Подільському замку та Мукачівському.

Посол Литви зауважив, що Україна нехтує потужною можливістю заявити про себе у світі: «Україна має що показати, і це стосується не лише традицій, але й сучасного мистецтва».

Також дипломат висловив занепокоєння щодо відсутності в Україні можливості вивчати литовську мову. За останні роки пожвавилася наукова співпраця між різними дослідними центрами, українські лінгвісти, які займаються вивченням взаємодії мов у часи перебування Полісся у складі ВКЛ, щороку відвідують Вільнюський університет та беруть участь у науково-практичних конференціях.

«Парадоксально, що немає жодного закладу в Україні, в якому можна вивчати литовську мову», – зазначає Марюс Януконіс. Однак, за словами дипломата, очікується, що вже з осені у КНУ імені Тараса Шевченка  з’явиться кафедра литовської мови.

Виглядає так, наче Україна відмовляється від своєї участі в розвитку культури та історії того періоду. Втім Литва – не Польща, яка, говорячи про спільну історію, почувається на галицьких теренах, як удома, і тим паче не Московія, яка вивозить ешелонами пам’ятки історії, краде назви і говорить про спільну історію. Принципи Литви дуже лаконічні і цілком дипломатичні – називати речі своїми іменами.  Для них і для нас існує спільний період в історії – період Великого князівства Литовського.

У центрі Вільнюса, як відомо, розміщений єдиний у Литві греко-католицький храм – Троїцька церква та монастир Святої Трійці. Богослужіння у церкві винятково українською, іноді білоруською. Церква Святої Трійці побудована у 1514 році Костянтином Острозьким.

Директор екскурсійного бюро «Київські фрески», гід, організатор, автор-розробник туристичних маршрутів Анжела Савченко розповіла учасницям Літньої школи журналістики «Дня» про ставлення литовців до українців: «Можу впевнено стверджувати: вони на нас дивляться як на моральний орієнтир. Уявіть, що вони захоплюються Коновальцем, шанують українців за тривалий процес визвольних змагань! Виходить іноді, що самі українці про себе менше знають, ніж литовці.»

Відомо, що лише минулого року 30 тисяч українців отримали право на офіційне проживання у Литві. Українську громаду фінансово підтримує литовський уряд.

Втім люди, як би це банально не звучало, тужать за українською мовою, вишиванками і, головне, адекватними новинами. Україна поки не поспішає заявляти про себе культурою, обходиться політичними скандалами.

Пані Анжела розповіла дивовижну історію українця в Литві: «Пан Михайло, чоловік, якому вже далеко за 80. Родом із Франківщини. За часів тюрми народів родина пана Михайла опинилася в Сибіру. Однак дивом 11-річному хлопчику вдалося втекти звідти. 1,5 роки йшов він додому пішки! А коли дістався землі обітованої, якісь «собаки» здали його. Михайла арештували вдруге. Коли звільнили, одружився з литовкою, і поки можна було видихнути за Хрущова, пара подалі від сибірського жаху втекла у Литву».

Тепер пан Михайло мало що знає про Україну, не чує її мови. Часом чекає на потяг «Київ – Рига», щоб почути живу українську. Свого часу пана Михайла навіть патріарх Святослав Шевчук нагородив орденом. Однак в пресі нічого не цвірінькнуло. Про американську діаспору знають усі кругом. Про українців у Литві журналістика переважно мовчить...

Андріана БІЛА, Літня школа журналістики «Дня»-2018
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments