Історії належить не судити, а пояснювати. Історія не суддя, а адвокат.
Бенедетто Кроче, італійський інтелектуал, філософ, політик, історик та літературний критик

«Читати «Знаки» Iсторії. I писати»

Лариса Івшина поспілкувалася з учасницями ЛШЖ-2018 про ключові завдання та виклики українських медіа, елітотворення та виховання нових лідерів, роль історії в сучасності... Студентки занотували цитати, що найбільше вразили
12 липня, 2018 - 18:29

Традиційне «інтелектуальне зважування», тобто перша широка розмова Лариси Івшиної з учасницями XVI Літньої школи журналістики, розпочалася з екскурсу в історію. Порушили питання про те, хто правий: той, хто вважає своїм спадком надбання СРСР, той, хто вірить у великий внесок УНР у розвиток України, чи той, хто шукає сильні сторони нашого державотворення саме з часів гетьманства та зокрема Гетьманату Скоропадського. Зійшлися на тому, що з усіх періодів варто взяти уроки і досягнення, водночас редакція присвятила 2018-й століттю Гетьманату Скоропадського як незаслужено багатьма «забутому» досвіду або ж такому, який навмисне тлумачили викривлено. Часто великі розбіжності в думках пояснюються тим, що більшість українців не вчить історію своєї держави по-справжньому. Такими масами легше маніпулювати, навіювати вигідні для нечистих на руку політиків, здебільшого проросійських, думки та погляди.

«Треба було битися за суспільну думку ще до війни... Звичайно, чинник війни показав, що ми не можемо бути в безпеці, маючи поряд такого сусіда, з яким маємо складну історію. Найбільшим викликом є нерозділена ідентичність, бо вони живуть нашою історією, а ми свою повністю не опанували. Нам потрібно було одразу змінити назву на «Україна-Русь», поставити крапку в цій історичній суперечці», — переконана головний редактор газети «День» Лариса Івшина.

Окрім зовнішнього ворога, на думку редактора, Україна має внутрішнього. Отож в умовах кланово-олігархічної парадигми завданням журналістів є виробити якісну альтернативу сучасному інформаційному контенту. «Через те, що журналісти дуже часто вносять своїм «порядком денним» більше хаосу, ніж ясності, в голови людей, то, поки що, це затримує пред’явлення політичної не опозиції — а альтернативи. Я думаю, що ви теж це відчуваєте», — констатує Лариса Олексіївна.

Саме тому під час відкритої розмови головний редактор «Дня» запропонувала «школяркам» створити власний варіант «інтелектуального меню» для телебачення. Серед «найсмачніших страв» виявилися теми політики з «аналітичними прянощами» та культури в усій її різноманітності.

«Журналістика не може розвиватися серед розчарованих людей. Має бути показано, що і в найгірших ситуаціях є вихід. Кажуть, що люди здатні робити розумні вчинки, коли в них не залишається іншого виходу. Це, здається, наша історія», — стверджує Лариса Івшина.

Ці думки пролунали як відповіді на численні запитання «літньошколярок». Зокрема вони цікавилися і тим, наскільки події, які відбуваються в Україні з 2014 року, сприяють тому, щоб «інфузорії» і «Велетні» в українському суспільстві помінялися місцями, і як журналістам захистити людей під час виборів, і про історію незалежної журналістики нашої країни, і чому в період 90-х Європа не чинила супротив утворенню кланово-олігархічної системи в Україні під впливом Росії, і яких рис українцям варто позбутися, щоб нарешті збудувати ту Україну, про яку ми всі давно мріємо...

«Ви повинні виграти конкуренцію. І в цьому мене завжди надихає батько українського боксера Василя Ломаченка, який казав синові: «Коли ти сьогодні полінувався, десь на іншому кінці світу не полінувався інший хлопець. І коли ви зійдетеся в поєдинку — він тебе розіб’є». І коли ви лінуєтеся, ви повинні думати, що хтось готується на те місце, на яке ви націлилися», — розкриває «секрет» мотивації Лариса Івшина.

Сформувати любов до якості та дедлайнів, вчитися по дорозі до цілі, читати «знаки» Історії, супроводжувати, а не вгадувати процеси, не боятися починати і постійно вдосконалюватися, мати чітку громадянську позицію — далеко не весь перелік порад, які отримали «літньошколярки» газети «День» від головного редактора. «Родзинкою» зустрічі стала також презентація стильної обкладинки нової книги з Бібліотеки «Дня», яка буде представлена на цьогорічному форумі видавців у Львові. До речі, передплата на «Аve» вже триває і цією нагодою літньошколярки охоче скористалися (усі деталі див. у магазині на сайті «Дня»).

Після зустрічі кожен виділив для себе фрази, які найбільше вразили і спонукали замислитися.

ВРАЖЕННЯ

Iрина ЛАДИКА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— «Свого часу в нашій журналістиці «водогін» з’єднали з «каналізацією» і не поставили між ними «фільтрів» — саме ця фраза Лариси Івшиної найбільше відгукнулася мені під час зустрічі.

Головна редакторка має рацію, медійники сплутали свободу слова зі свободою пропаганди, донесення перевіреної інформації підміняють донесенням інформаційного «шуму» й виправдовують це «плюралізмом думок». Перш ніж повідомити читачам чиюсь позицію, треба неодмінно здійснити фактчекінг — перевірити, чи базується ця думка на фактах, чи це лише вимисел з метою маніпуляції та заплутування. Якщо останній варіант — треба неодмінно попередити про це власну аудиторію. Адже ЗМІ — це засоби масової інформації, а не дезінформації.

Ольга КРИСА, Львівський національний університет імені Iвана Франка:

— «Моя країна — це та, яка себе осмислила в координатах нового часу, яка «отямилася» після контузії й травм. Країна, яка відчула, чого немає, чого багато і як цим усім добром розпорядитися», — зазначила Лариса Івшина. Таке розуміння України близьке й мені. Як ніколи раніше хочеться, щоб нарешті вивчили історію, зробили висновки, склали чіткий план розвитку. Але все це повинен зробити не хтось, а ми самі. Тому так важливо відкинути байдужість та зневіру, брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу, розвивати й розвиватися. Бо лише за таких умов вдасться збудувати ту країну, про яку мріємо ми, а не ту, яку пропонують нам.

Евеліна КОТЛЯРОВА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Керувати нашою державою часто випадав шанс не «тим» людям, тож мені як громадянці, яка уже сама має право голосу на виборах, було цікаво дізнатися, як не допустити тих самих помилок. Тому я запитала у Лариси Олексіївни, якими якостями має володіти гідний політичний лідер України. Її відповідь багато у чому перегукується із тим, що припускала я.

«Мої пріоритети, звісно, такі, що це повинна бути людина, яка має неабиякий розум, щоб охопити всю проблематику. Яка вміє домовлятися з людьми, але водночас вміє бути безкомпромісною. Треба бути дуже твердим, але й не боятися того, що доведеться йти на компроміси. І перш за все — це розуміння того, що Україна може розвиватися тільки тоді, коли відкриті шлюзи для енергії людей», — поділилася своїм баченням Лариса Олексіївна.

Тепер, почувши топ-5 якостей політичного керманича, мені легше буде зорієнтуватися щодо того, кого варто «виглядати» на політичному горизонті.

Христина САВЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Мені дуже сподобалася ця фраза Лариси Олексіївни: «Журналіст постійно включений у роботу. Якщо ти обрав фах журналіста, то повинен фактично жити тим, що вибрав. Мають рацію ті, хто каже: «У того, хто займається улюбленою справою, немає роботи».

Ці слова пояснюють практично усе життя журналіста, уособлюючи у собі важкість і важливість професії. Коли людина стоїть на роздоріжжі, не знаючи куди їй йти, вона повинна для себе вирішити: чи зможе присвятити цій справі всю себе, чи зможе поєднувати професійну діяльність і сім’ю. Стати справжнім журналістом можна лише після того, коли станеш особистістю зі сформованими цінностями та поглядами.

Андріана БIЛА, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— Важливо, що Лариса Олексіївна нагадала есей одного з найвідоміших українських публіцистів еміграції: «Постколоніальна свідомість була дуже добре відображена в роботі «Москва, Маросєйка» Юрія Шевельова. Вона дуже лаконічна. Він написав, що Україна має трьох постійних ворогів: Москва, кочубейство і провінційність...» Адже й справді, «Москва, Маросєйка» — це як зауваження до древнього народу з тисячолітньою історією, який здається дитинним, бо боїться побороти власні комплекси. І врешті — як Атлант, розправити свої плечі. Замість провінціалізму проявити свій віками приглушений аристократизм.

Дар’я ЧИЖ, Київський університет імені Бориса Грінченка:

— «Нам потрібно було одразу змінити назву і називатися «Україна-Русь», поставити крапку в цій історичній суперечці», — сказала Лариса Івшина під час зустрічі з «літньошколярками». Справді, головна мета Росії — позбавити нас історії, адже Київська Русь виникла набагато раніше, ніж Москва. Саме тому українцям важливо зробити акцент на своїй багатій культурній спадщині, не дозволити нашому східному сусіду маніпулювати фактами та переписувати історію під себе.

Анастасія КОРОЛЬ, Донецький національний університет імені Василя Стуса:

— «Жодна країна не має маніакального бажання допомагати сусідові», — нагадала Лариса Олексіївна.

Проста істина, яку нам давно варто затямити, адже чекати «доброго царя», який все вирішить, так само безнадійно наївно, як і те, що хоч якась країна стане жертвувати своїми ресурсами і часом, щоб в нас все було класно. Істина в тому, що ми і тільки ми можемо збудувати власну країну.

Владислава ШЕВЧЕНКО, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Найбільше мені запам’яталася цитата про те, що не можна використовувати поняття бідності як виправдання вчинків, якими люди руйнують країну зсередини, навіть не задумуючись про це. Це одна з ключових проблем нашого суспільства, адже політики звикли, що можна умовно подарувати «пакет гречки» і людина піде за тебе голосувати.

«З одного боку, прогресуюча бідність є ніби самовиправданням. З другого, є бідні, а є злидні. Злидні — це перекреслена перспектива. Це людина, яка вже поставила на собі хрест. У неї опущена моральна планка. А бідні люди — це дуже часто благородні люди, які хочуть справитися зі своїми проблемами».

Вікторія ГОНЧАРЕНКО, Дніпровський юридичний ліцей:

— «Ми часто кажемо, що у нас не вистачає волі для якихось рішень, у нас дуже багато людей, які пам’ятають паніку від нестачі продуктів, і може, це й трансформувалося в підкуп гречкою, може, керованість людьми ще «зарита» там». Після такого вислову Лариси Олексіївни я начебто провела лінію подій, побачила тонкий зв’язок у керованості владою пенсіонерів, тобто влада формує вигідне для себе ставлення за допомогою навіювання згадок про нестачу продуктів.

Софія ПОСТОЛАТIЙ, Сумський державний університет:

— «Хвороба нашої журналістики — «курячий» інтелект. Вона виглядає так: от я знайшла зернятко і буду цілий день біля нього гребтись. Але нові горизонти мислячих людей біля такої журналістики відкриватись не будуть», — ця цитата головного редактора Лариси Івшиної розкриває проблему поверхової журналістики, коли представники ЗМІ лише інформують людей, не даючи при цьому жодного аналізу, причинно-наслідкових зв’язків тих чи інших подій. А подекуди причини криються в історії, яку в нас намагаються вкрасти московити. Отож, щоб не потрапити під вплив проросійської пропаганди, маніпуляції чи сугестії (навіювання), варто знати й історію. Адже, як нагадала також вислів Лариса Олексіївна, «люди, які не вчать історії — вічні діти», вічні сліпі споживачі.

Юлія ДОВГАЙЧУК, Київський національний університет імені Тараса Шевченка:

— «Будь-яка мета не повинна затьмарити все в житті. Тому деякі шанси випадають навіть тоді, коли ви не так досконало щось вмієте, але ви — дуже пристойна людина, яка вміє цінувати, бути вдячною, діяти в команді. Їй теж дістається немало. І сьогодні такі риси навіть більше цінуються, ніж професійний рівень». Пам’ятаєте, вчителі в школі на випускному завжди казали, що байдуже, ким ми станемо, головне, щоб залишилися людьми. Тому мені дуже імпонує ця думка пані Лариси. Можливо, це і має стати орієнтиром у житті — плекати в собі добре ставлення до речей, цінувати ближніх і їхню думку, вчитися любити і поважати. Можливо, чисте сумління і гармонія з самим собою важливіші за посаду чи цифри в графі «зарплатня»?

Iрина ПIЦЬ, Кам’янець-Подільський національний університет імені Iвана Огієнка:

— «Ми повинні стати народом, який вірить у своє майбутнє, а журналістика повинна своєму народу в цьому сприяти, а не сіяти паніку, зневіру», — сказала Лариса Івшина. Її слово зачепить кожного. Це справді так, бо в них відчувається гострий розум та щире серце, а саме такою є пані Лариса. Аналізуючи її життєвий та професійний досвід, з впевненістю можна сказати, що — це людина, яка має здатність передчувати і знаходити відповіді на найскладніші та водночас найважливіші питання. Тому, кожна її цитата переповнена вірою в краще майбутнє України та надією на сучасних журналістів, що все-таки вони посприяють цьому і будуть чесно, з гідністю виконувати свої обов’язки та дотримуватись журналістських стандартів. Саме в цьому полягає її місія та ідея — доносити це новому поколінню, щоб в подальшому йти лише вперед, а не залишатися на місці.

Соломія НИКОЛАЄВИЧ, Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки:

— «...Чому ж нами правлять люди, про яких ми не можемо доброго слова сказати? Це означає, що ми не маємо достатньо політичної мудрості. Для того, щоб виховати її, треба постійно працювати з народом», — під час розмови з «літньошколярками» зауважила Лариса Олексіївна. А хто працює з українцями? Звичайно, журналісти. Адже ніхто не скасовував силу слова в теперішній час. За словами пані Івшиної саме представники цих професій повинні постійно працювати, щоб люди, говорячи про того чи іншого політика, знали й історію його вчинків, підгрунтя, так би мовити. Ніхто не хоче бути об’єктом маніпуляцій. Але чому багато хто все ще сліпо довіряє вперше почутим чи то прочитаним словам? Питання залишається відкритим. Я цілком і повністю підтримую пані Івшину: «..ми повинні бути точними прогнозистами, читачами знаків...» І ми як журналісти маємо захистити людей від «мракобісся», яке от уже скільки років навколо нас, готове залізти в голову і затуманити здоровий глузд. «Зняти порчу» — пригадуючи один із слоганів «Дня».

Яна ХРОМ’ЯК, Київський університет імені Бориса Грінченка:

— «Свого часу в нашій журналістиці «водогін» з’єднали з «каналізацією» і не поставили між ними «фільтрів» — під час зустрічі з головним редактором газети «День» Ларисою Івшиною саме ці слова вразили мене найбільше. Зізнаюсь, після них занурилась у власні роздуми. Так, справді, у шаленому конгломераті перебігу подій так важко знайти істинні твердження, а як ще й ЗМІ «карти плутають» — то це найбільна хиба. Бо як народ має критично мислити, коли йому дають на спожиток «нефільтрований продукт»? Як можна бути впевненим у чомусь, коли живеш у павутинні різнодум’я? В той момент, я відчула, що маю мету, маю непереборне бажання вчитися та робити свою роботу якісно.

Літня школа журналістики відбувається за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Підготувала Софія ПОСТОЛАТІЙ, Літня школа журналістики «Дня»-2018. Фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments