12-річному хлопчику з Київщини, який врятував свого брата, що провалився у люк із водою, вже обридла слава

Андрійко — ідеальний герой. Скромний, небагатослівний, товариський, він не любить бути в центрі уваги, а захоплюється спортом і співом. На початку грудня вся Україна дізналася, як у селі Немішаєве Бородянського району Київської області хлопчик стрибнув за своїм молодшим братиком у колодязь і потім сім годин тримав його на плечах, стоячи у крижаній воді. 24 грудня в Бородянці Андрію Жовтоногу вручили відзнаку «Гордість України», подарували велосипед, а у школі, де він навчається, повісили стенд із газетними статтями про самого героя.

«НЕ БУДУ Ж Я ДИВИТИСЯ, ЯК ПОМИРАЄ ЛЮДИНА...»

Не було б цієї історії, якби не було поламаних і незакритих люків. Саме в один із них провалився п’ятирічний Богданчик Жовтоног, за яким, не вагаючись ні секунди — навіть не подумавши, що можна по мобільному зателефонувати мамі чи батьку! — стрибнув його брат Андрій.

Історія розпочалася з того, що Андрій забрав Богданчика з садочка і повів додому (хоча зазвичай дітей забирає мама). О шостій вечора діти мали бути вдома — як правило, Андрій у таких випадках завжди телефонує мамі і «звітує». Але дзвінка не було, а коли мама спробувала додзвонитися, то на Андрієвому телефоні працював автовідповідач.

— О 18.05 ми з кумами, які живуть поруч, сіли в машину, об’їздили всіх знайомих, усіх однокласників, усі ковзанки. Дітей ніде не було. Тоді зателефонувала чоловікові, який працює начальником Бородянського районного управління ДАІ. Чоловік спочатку це не сприйняв усерйоз, але коли приїхав додому, то викликав міліцію, — розповідає Людмила Жовтоног.

До пошуків підключили кінологів, але собака брав слід тільки до траси, а далі — не йшов: був саме час, коли люди йдуть з роботи, багато за цей час їх пройшло. А діти пішли далі — стежкою...

— Неподалік від траси є пожежний водоканал. Зверху — два люки. Один був прикритий дошками, а другий — просто накритий тонким залізним листом. Працівники швидкої допомоги казали, що вдень наганяли дітей, які каталися на тій гірці. Тоді сніг був мокрий — якраз ковзатись. Малий попросився в Андрія спуститися. На один люк наступив — не провалився, на другий наступив — провалився. Андрій — зразу за ним, — продовжує мати. — Він якраз збирався мені телефонувати, що вони вже перейшли дорогу, що все нормально, а тут... Потім, вже після того, як все сталося, сказав: «Мамо, він упав, що ж я буду тобі дзвонити — він плавати не вміє»...

ЩОБ БРАТ НЕ ПЛАКАВ У КОЛОДЯЗІ, АНДРІЙ РОЗПОВІДАВ ЙОМУ КАЗКИ ТА СПІВАВ ПІСНІ

Далі — розмова із самим героєм. Дуже лаконічним.

— Розкажи, як це сталося...

— Богдан хотів покататися на гірці. Провалився. Я став за ним стрибати, бо він не може плавати.

— Одразу стрибнув? Не було думки покликати когось з дорослих?

— Ні... Потім я його на плечах тримав сім годин. Він почав плакати. Я казки розповідав, співав пісень.

— Ви довго стояли. Чи думали, що можуть не знайти?

— Не були впевнені. Ми кричали, ніхто не чув.

— Там мало людей ходить?

— Ні, багато. Ніхто не чув через бетон, а ще там велике приміщення.

— Глибоко було?

— Так. На палицях — це по груди, а без них...

— Як потім вас урятували?

— Дядько з «Беркута» нас урятував по слідах. Гукнув до міліціонерів: «Хлопці, йдіть сюди! Я знайшов сліди! Може, це вони». Потім ми почали кричати, він нас почув. Богдану дав руку, а мені — ремінь.

— Як почуваєшся?

— Нормально. А тоді було дуже погано. Але швидко відійшов.

— Як тобі популярність? Подобається увага чи краще б залишили у спокої?

— Краще б залишили...

На запитання, навіщо він стрибнув за братом, а не покликав на допомогу, Андрій відповів: «А ви б що зробили? Я ж не буду дивитися, як людина помирає».

Мама згадує, що Андрій потім говорив, що йому було незручно, коли у школу прийшов, а всі старшокласники до нього — «герой!», а старшокласниці — «красунчик!». Каже: «Мамо, мені аж ніяково. Стільки уваги до мене». Мама заспокоювала, що так буде перші два дні, а далі — як завжди. А він невдовзі: «Ти казала, що два дні, а воно й далі триває...»

...Дітей знайшли аж о пів на першу ночі, відвезли в районну лікарню у реанімацію. На ранок Андрія вже перевели в дитяче відділення, до речі, температури в нього не було, а сам він просився додому. Втім, тиждень таки пробув на обстеженні.

— Лікарі кажуть, самі шоковані тим, що дитина стільки простояла у крижаній воді. Мені здається, їм пощастило, що це був не ставок, не відкрита поверхня, а яма... Я не знаю, скільки там метрів. Коли його знайшов міліціонер з «Беркута», то, щоб Богдана дістати, беркутівця тримали за ноги, поки той сина за руки витягав, а Андрієві вже ременя подавав, — розповіла Людмила Жовтоног.

Вона згадала, що напередодні її чоловікові приснився сон: ікона Божої Матері. Він не надав цьому великого значення, а розповів після того, як усе сталося і вони поїхали до Києво-Печерської лаври поставити свічки...

«ВІН У КЛАСІ — ЗАВЖДИ ГОЛОВА. КОЖНОГО ВИРУЧАЄ...»

Сім’я Жовтоногів складає враження звичайної родини. Правда, благополучної родини, у якій добре виховують дітей, де діти вчаться бути відповідальними одне за одного. Мама Люда працює продавцем-консультантом, батько Сергій, як вже згадувалося, — міліціонер. Андрій не надто добре вчиться, більше майстерності він проявляє у спорті та мистецтві (є учасником дитячого фольклорного колективу «Калинонька»). Також важливішими для нього є людські стосунки, допомога людям, а не оцінки.

— Андрій допомагає мені по господарству. Коли я на роботі, то й посуд помиє, і прибере, іграшки поскладає. Потім на Богдана свариться, бо той порозкидає не так, як він склав. У дітей бувають суперечки, коли Богдан не хоче поступатися. Але Андрій — дуже спокійний. Перш ніж щось сказати, він обдумає, вчинки — теж, — розповідає про старшого сина Людмила Жовтоног. Жінка каже, що фольклорний ансамбль він вибрав сам — подобається співати й танцювати.

Від однокласників — теж найкращі характеристики про Андрія.

Таня Темрук, однокласниця Андрія, розповіла, що коли хлопця не було в школі, всі дуже переживали. Хотіли, щоб він швидше прийшов, бо без нього сумно.

— Він у нас завжди голова. Кожного виручає. Весь клас — це друзі Андрія. Що ж до зоряної хвороби, то в нього її немає, — висловила думку Таня.

Класний керівник класу, у якому навчається Андрій, Таїсія Різник так розповіла про героя:

— Андрій у нашій школі — з першого класу. Вважається середнім учнем, але старається нічого не пропустити. Особливо любить читати науково-популярну та художню літературу. Важко даються точні науки. Дуже любить спорт. Відповідає за спортивну масову роботу в класі. Займав призові місця з ушу в районі та області. Він може захистити себе і когось, першим подати руку допомоги. Також Андрій є одним з найактивніших і найбільш талановитих учасників дитячого фольклорного ансамблю «Калинонька», де захищає честь не тільки школи, а й району, області. Він там і співає, й танцює.

Звичайно, краще б таких випадків у житті взагалі не було. Бо героями мають бути дорослі люди, дорослі люди мають жертвувати собою заради іншого, а не діти. Але якщо вже так стається (дякувати Богу, зі щасливим кінцем), то це наука для дорослих дядьків і тіток: лагодьте люки, добре виховуйте дітей, вчіть їх думати не тільки про себе, а й про рідних і близьких, вчіть любити людей.