Історія – наука про людей у часі, наука, в якій безперервно треба пов’язувати вивчення мертвих з вивченням живих.
Марк Блок, французький історик

190 улюбленців

Журналісти «Дня» відвідали приватний притулок для собак і побачили, як волонтери допомагають їм виживати
14 серпня, 2015 - 10:30
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

15 серпня у світі відзначають День безпритульних тварин. Найкращий подарунок для таких собак і котів — нова домівка і люблячі господарі. Але навіть якщо ви не маєте такої можливості — взяти до себе тваринку, завжди є шляхи допомогти братам нашим меншим. Наприклад, перерахувати кошти на рахунок якогось із приватних притулків, які опікуються тваринами за власний кошт і власними силами. Як правило, тваринам там комфортно психологічно — за ними доглядають, їх люблять, з ними розмовляють і граються, їх розчісують і купають. Але побутові умови і харчування там не завжди на рівні, позаяк фінансування — це виключно благодійні внески небайдужних людей. А у час війни ці надходження відчутно знизилися. І День безпритульних тварин — чудовий привід відмовитися від чашки кави чи тістечка і перерахувати ці кошти на потреби будь-якого притулку. Можливо, саме ваші кошти допоможуть залатати дах, вилікувати когось із мешканців чи побудувати новий вольєр.

Кілька років тому ми писали про приватний притулок «Сіріус», сьогодні — розповідаємо про притулок для собак «Лора». Проблеми у всіх недержавних притулків — однакові. Але так само у всіх них однаково відчувається сильна концентрація любові до цих тварин. Про людяність, яка так потрібна цим тваринам, — у свіжому репортажі «Дня».


Притулок для собак «Лора» ще біля воріт зустрів нас радісним гавкотом, адже приїхали ми не самі, а разом із волонтеркою Валентиною Гейчук. Почувши голос своєї благодійниці, собаки намагалися привернути її увагу. Пані Валентина, як і більшість волонтерів притулку, живе у Києві, але раз на кілька днів навідується до своїх улюбленців у село Кухарі, що за 70 кілометрів від міста. Саме тут і розташований притулок.

Щойно заходимо на його територію — нам назустріч вибігає песик Кузя, який, не зважаючи на усі вмовляння пані Валентини, все ж утікає за ворота. Спочатку його хочуть повернути, але потім вирішують — хай погуляє. Поки ми оглядаємо притулок, пані Валентина розповідає свою історію.


ЦЬОМУ ТЕР’ЄРУ ЛИШЕ ТРИ МІСЯЦІ. ВІН ПОКИ ЧЕКАЄ НА ГОСПОДАРІВ, А ЙОГО БРАТИК ВЖЕ ЗНАЙШОВ РОДИНУ

«Я почала займатися собаками, коли вийшла на пенсію, — каже жінка. — Спочатку просто підгодовувала дворових собак час від часу. Як лишалися у мене кісточки — намагалася не викидати, а комусь віднести. Потім біля нас розпочали будівництво, і там поселилася собака з цуценятами. Я їх побачила і почала підгодовувати вже цілеспрямовано. Одного разу я прийшла і побачила, що цуценят немає. Почала розпитувати у будівельників — сказали, що їх забрала якась жінка. Я жінку відшукала, намагалася з’ясувати, що вона з ними зробила. Як виявилося, це була волонтерка і цуценят вона прилаштували до хазяїв. Після знайомства з нею я і сама почала потроху волонтерити».

Удома у пані Валентини живуть собака та 11 котів. На дачі — ще 10 котів. У притулку всього 190 собак, серед яких шість — цуценята. Більшість тварин живуть у вольєрах, але деякі ніяк не хочуть погоджуватися на такі умови, тому їм волонтери дозволяють гуляти подвір’ям. Таких у притулку близько семи, і до відвідувачів вони ставляться вкрай привітно.

СОБАКИ ЛАРИСИ

Притулок «Лора» було створено 2010 року. Щоправда, тоді він ще називався «Щасливий берег». Спочатку у ньому було 20 собак, а опікувалася ними всього одна волонтерка — Ольга Петрачок. Але згодом до Ольги почали долучатися інші активісти, які привозили ще собак, особливо активно притулок ріс тоді, коли у Києві почали масово відстрілювати тварин напередодні Євро-2012. Тоді Ольгу знайшла і пані Валентина та попросила взяти кількох її тварин.

«Ольга одразу погодилася, але за умови, що я сама буду постачати своїм собакам харчування. Я налагодила зв’язки зі складами, супермаркетами та почала привозити їжу на всіх собак. Рік тому кілька волонтерів пішли з притулку, і він змінив назву. Перейменували ми його на честь Лариси Гриниченко, це одна з волонтерок, яка померла минулого року від раку. У притулку лишилося 50 її вихованців», — розповідає Валентина.

Забезпечують притулок волонтерським коштом. Щомісяця активісти дають по сто гривень на харчування кожної собаки, яку вони привели. Але сума ця  — символічна. Як правило, грошей не вистачає, тому надія лише на благодійні внески ззовні, які трапляються останнім часом дуже рідко.

«Минулої зими у нас були пошкоджені дві будівлі, — розповідає Валентина. — Одна повністю завалилася, в іншої впав дах. На щастя, ніхто не постраждав. Ми маємо їх полагодити до наступних холодів, а робота досі стоїть на місці. Грошей на будівельників немає. Матеріали ми знайдемо, нам би лише робочі руки. Але охочі не відгукуються».

ПОРОДИСТІ ТА ДВОРОВІ

Більшість собак у притулку — дворові або змішаної породи. Тих, що мають «благородне коріння», як правило, швидко прилаштовують, але кількох ми таки застали. Собака Шкода — суміш дворового пса зі стафом. Своє ім’я вона отримала невипадково. Поки ми ходили навколо, песик все намагався відкрити двері, а коли пані Валентина зайшла до нього у вольєр, щоб привітатися, він довго її не відпускав та всіляко хитрував, щоб і собі піти з нею.

Часто у притулок підкидають цуценят. У вольєрі поряд зі Шкодою їх аж четверо. Усі тримісячні. Тут ми знайшли малого тер’єра, який вперто ховався від камери. Раніше їх було двоє, але одного вже вдалося віддати на руки.


ПРИТУЛОК «ЛОРА» БУЛО СТВОРЕНО 2010 РОКУ. СПОЧАТКУ В НЬОМУ БУЛО 20 СОБАК, СЬОГОДНІ — УДЕСЯТЕРО БІЛЬШЕ. ЩОМІСЯЦЯ АКТИВІСТИ ДАЮТЬ ПО 100 ГРИВЕНЬ НА ХАРЧУВАННЯ КОЖНОЇ СОБАКИ, ЯКУ ВОНИ ПРИВЕЛИ. АЛЕ ЦЬОГО НЕДОСТАТНЬО…

«Породистих забирають часто, — розповідає Валентина. — Нещодавно з села викинули вівчарку з 11-ма цуценятами. Малих одразу розібрали, з мамою довелося складніше. Під час огляду виявилося, що у неї ракова пухлина. Але одна з волонтерок, яка займається саме вівчарками, погодилася її взяти та вилікувати».

Собаки пані Валентину люблять, але є серед них жахливі непослухи. Коли ми підійшли до вольєру з Рябим — він уже сидів зверху на паркані. До слова, висота загорожі більше двох метрів. Пані Валентина попросила його спуститися, натомість пес, гавкнувши, перестрибнув через стіну та влетів до свого сусіда, де і причаївся. Ймовірно, самому йому було сумно, тому Рябий вирішив зайти у гості до друга.

БОРОТЬБА ЗА ТЕРИТОРІЮ

Як і кожен притулок, «Лора» бореться з недоброзичливцями. Люди, що живуть неподалік, не дуже зраділи, коли тут з’явилися собаки, тому волонтери одразу ж стикнулися з численними скаргами і регулярними перевірками.

«Спочатку це було великою проблемою, — згадує Валентина, — до нас постійно приїжджали якісь комісії. На нас навіть у міліцію скаржилися, у суд викликали. Але при перевірці виявилося, що всі звинувачення — неправдиві, тому нас перестали турбувати. Зараз щороку навідуються ветеринари, роблять щеплення, санітарно-епідеміологічна станція буває. За можливістю ми виправляємо недоліки. Звісно, багато на що грошей не вистачає, але ми працюємо».

БУДНІ З ПЕСИКАМИ

У «Лорі» постійно працюють троє людей, які годують собак та прибирають територію. Поки триває наша імпровізована екскурсія — притулок готується до обіду. На кухні посеред двору порається працівниця Галина Романівна. Жінка — колишня медсестра, працює тут менше року. Розповідає, що робота складна, але з тваринами поладити легко.


ГАЛИНА РОМАНІВНА У ПРИТУЛКУ ПРАЦЮЄ МЕНШЕ РОКУ. АЛЕ СПІЛЬНУ МОВУ ІЗ СОБАКАМИ ЗНАЙШЛА ШВИДКО, БО ВДОМА У САМОЇ Є УЛЮБЛЕНЦІ

«За день встигаємо і нагодувати, і прибрати, — ділиться Галина Романівна. — До цієї роботи я звикла швидко. У мене вдома собаки є, та ще й невістка — перукар для тварин. Тому спільну мову з мешканцями притулку ми знайшли».

Собаки вже зібралися обідати, а ми — від’їжджати. Раптом пані Валентина згадала про Кузю. Зазвичай, він так надовго не покидає притулок, тому волонтерка почала хвилюватися, чи не втрапив пес бува в якусь халепу. Але тут ми почули гавкіт за парканом і за мить, махаючи хвостом, на подвір’я повернувся Кузя. Гуляння гулянням, а обід, як то кажуть, за розкладом.

Хто хоче допомогти притулку, може перераховувати кошти на цей рахунок: Карта «ПриватБанку» 5168 7556 1410 4327


Команда порятунку

Кілька історій про тих, хто у столиці рятує собак, котів, папуг та інших тварин із біди

Альпіністське спорядження, болгарка, перфоратор та болторіз — так збирається на завдання київська Команда порятунку тварин. Ініціатива існує вже майже рік. Спочатку молодь отримувала один-два виклики на тиждень, а тепер — до чотирьох на день, розповідає один з організаторів руху Михайло Сторожук.

«Ми вирішили, що тварини потребують нашої допомоги. Часто є випадки, на які не виїжджають київські служби ДСНС, ми ж реагуємо. Найпростіші приклади — це зняття тварин з дерев. Якщо кішка вилізла туди і не злазить понад добу, то швидше за все, сама вона вже злізти не зможе. Тому доводиться залазити на дерево нам і знімати її. Якщо кішка сидить на тонкій гілляці, то ми цю гілку спилюємо, а тварина падає на спеціально поставлений знизу матрац. Ще часто коти провалюються в каналізаційні люки та вентиляційні шахти. Якщо кіт упав у шахту, то дістати його непросто. Для цього потрібно робити отвір зсередини. Ми спускаємо на тросі камеру, знаходимо, навпроти якого поверху сидить тварина, та вмовляємо власників квартири дозволити просвердлити стіну. Зазвичай господарі погоджуються, бо якщо кіт здохне, у квартирі буде дуже неприємний запах. Траплявся, щоправда, у нас випадок, коли у стіну, яку ми мали свердлити, були вбудовані меблі, та розсвердлити її не було змоги, але один із наших рятувальників зміг пролізти у шахту і підняти кота. Він спускався з десятого поверху на шостий. Це було дуже складно», — розповідає Михайло Сторожук.

Зазвичай молодим людям доводиться рятувати найбільш поширених у нас тварин: кішок, собак, голубів та ворон. Найбільш екзотична тварина, яку врятував Михайло, — це папуга. Він заліз із балкону своїх власників на сусідній, де була нежила квартира, і рятувальникам довелося робити отвір, щоб його дістати.

Як правило, за місяць рятувальники допомагають 50—60 тваринам. За увесь час роботи випадків, у яких допомогу надати не вдалося, було всього чотири, але трапилися вони або через запізнілі виклики, або через певні обставини.

«Одного разу нас викликали до кота, який тонув у каналізації, — згадує Михайло. — Ми не встигли приїхати, бо потонув він за десять хвилин. Інший випадок — коли кіт застряг у кватирці. Нас викликали після того, як кіт провисів там п’ять годин. Ми його витягли, але він помер у нас на руках, це дуже пізно. Ще  якось, коли ми знімали кота з дерева і спилювали гілку, попросили перехожого потримати матрац, бо не вистачало людей. Він відволікся, і кіт впав на землю. Останнього разу ми рятували кошеня, що застрягло між бетонними балками. Кожна балка була до десяти тон вагою. Ми розсунули їх домкратом, але він не витримав і зламався. Складність ще й у тому, що у нас мале фінансування. Все робимо власним коштом. Ось зараз зламалося авто — збираємося лагодити, а тим часом добираємося на виклики громадським транспортом. Це знижує оперативність і також може спричинити до фатальних наслідків».

Порятунок тварин — робота не легка та тривала. Зняти кота з дерева можна за дві-три години. А ось витягти з вентиляційної шахти — за добу. Над найскладнішим випадком рятувальники працювали два дні. Усього у службі семеро людей, а зважаючи на велику кількість викликів, встигнути виходить не всюди.

«Обираємо випадки за критичністю, — каже Михайло. — Якщо кіт висить на дереві — він може повисіти довше. Якщо упав у шахту — необхідно реагувати швидше, бо він міг травмуватися і нас не дочекається. Найбільш оперативно виїжджаємо на випадки передавлювання. Вони можуть бути критичні. У нас була ситуація, коли кошеня намагалося пролізти у дірку з ванни в туалет, застрягло там головою і повисло на шиї. Ми мусили розбирати стіну та спилювати водопровід, щоб його дістати. Це був хазяйський кіт, тому власники квартири на все погодилися».

За свою роботу рятувальники беруть символічну плату. Якщо ж тварина бездомна, як часто і буває, то все одно рятують її.

Олена БЕРЕЖНЮК, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ