Поки вони нас бояться, нехай ненавидять скільки бажають
Гай Юлій Цезар, давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменни

Андрій ЩЕКУН: «Коли кажуть, що в Криму український рух слабкий – я заперечую»

Організатор сімферопольського Євромайдану — про 11 днів у полоні і боротьбу за єдність країни
25 березня, 2014 - 11:45
ФОТО АВТОРА

9 березня в Сімферополі готувалася акція щодо відзначення 200-річчя Тараса Шевченка. У цей час одного з її організаторів, відомого громадського активіста, голову Кримського центру ділового та культурного співробітництва «Український дім» Андрія Щекуна заарештували місцеві «дружинники». Інцидент відбувся на залізничному вокзалі, коли Андрій зустрічав передачу від друзів: 52 українських прапори. «Мене впізнали як координатора кримського Євромайдану. Це була головна причина затримання», — розповідає Андрій Щекун. Після цього на нього та інших людей, яких тримали у невідомому приміщенні, чекав не один день випробувань електричним струмом, ударами, пострілами з травматичної зброї, морального знущання.

Наша розмова відбулася в Херсонській міській клінічній лікарні, куди Андрія привезли після звільнення 20 березня. На щастя, за словами лікаря-активіста Максима Іваника, загроз життю потерпілому немає, фізичні ушкодження поступово загояться. А от психологічна травма може бути серйозною. Втім, як розповідає сам Андрій Щекун, вже незабаром він повернеться до своєї звичної діяльності.

— З 24 листопада минулого року я організовую громадські акції на підтримку Майдану. По вихідних ми збирали до двох тисяч людей, у будні — кілька сотень, намагалися показати свою солідарність з Україною. Ситуація завжди була напруженою, проросійські активісти кілька разів намагалися мене побити, але, слава Богу, обходилося. Але коли в Крим зайшли російські окупаційні війська, стало вдвічі небезпечніше. За три дні до свого арешту я встиг евакуювати сім’ю. Сам не поїхав, не міг кинути людей, які вірили в нашу справу, — розповідає «Дню» Андрій Щекун. — Після загроз від сепаратистів ми почали робити акції на підтримку миру і єдності України, створили рух «Жінки за мир», координувалися з кримськими татарами, взаємодіяли з журналістами-міжнародниками, дипломатами, хотіли звернути увагу світу на наші проблеми, допомагали й нашим військовим. А 9 березня мене заарештували... Саме тоді, коли ми готували потужну акцію на підтримку України.

У лінійному відділі міліції у мене й мого друга перевірили паспорти і сказали «чекати старших». Я встиг лише подзвонити іншому другу і сказати, що мене арештували. Потім прийшли двоє у цивільному, скрутили нас, замотали очі і відвезли у якийсь підвал. Там тривали допити і катування. Невідомі намагалися з’ясувати, як я пов’язаний з «Правим сектором», хотіли, щоб я дав їхні контакти, назвав місце, де вони розташовуються у кримських горах тощо. Також цікавилися джерелами фінансування наших акцій і не могли повірити, що ми самофінансуємося, і ніхто нашу роботу з Києва не координує. Але відчувалося, що вбивати не збираються. Страшно було слухати, наскільки люди задурені пропагандою. Вони реально вірили, що в Україні до влади прийшли нацисти, тому треба готуватися визволяти південь і схід країни. До нас поступово приводили нових людей. Серед них також були й проросійські активісти, які готові були захоплювати Україну, але їх теж піддали тортурам.

Як відбулося звільнення?

— Нібито обмін мав відбутися ще 15 березня, але охоронці сказали, що нас «не приймають хохли». Аж 20 числа нас вивезли до Чонгара. До автобуса зайшов чоловік зі списком прізвищ, він називав кожного, і ми виходили. В Чонгарі нас прийняли військові. На яких умовах звільнили — не знаю.

Чим плануєте зайнятися найближчим часом?

— Зараз я залишився без житла. Є квартира у Бахчисараї, але повернутися туди — нереально. В Києві мене чекає дружина. Старшого сина я раніше перевів вчитися до Львова, а двоє менших знаходяться у рідних — теж на Львівщині. Спочатку я зустрінуся з сім’єю, а потім буде видно. Але політику і громадську діяльність не покину. Продовжуватиму щось робити для Криму. Там у мене залишилося дуже багато друзів і знайомих. Після 23 років то для мене вже була рідна земля. Боротьба за український Крим триватиме. Правда, я боюсь за тих українців, які продовжуватимуть там свою публічну діяльність. Це буде небезпечно для них, мабуть, доведеться виїхати. Але ще більше я боюся за кримських татар. Вони живуть на рідних землях, їм нікуди їхати. Це жахлива ситуація — знаходитися під контролем ненависної їм держави. І я думаю, що коли вони протестуватимуть — почнуть придушувати. Це ж Росія, іншого не буде.

Ви знаєте настрої населення півострова. Як гадаєте, чому так сталося, що деякі кримчани захотіли від’єднатися від України?

— Є велика проблема самої держави Україна: за різної влади Кримом дуже слабко займалися. Мало вкладали гроші в просвіту. Уявіть, понад 300 українських класів, сім шкіл і кілька дитсадків ми відкривали за власний кошт, без підтримки держави. Коли кажуть, що в Криму український рух слабкий — я заперечую. Просто ми діяли мирно, толерантно, добивалися локальних результатів. Тим часом держава більше займалася кримськими татарами, а проросійські сили активно пропагували свою ідеологію. До того ж місцева влада майже в усіх містах і селах — проросійська. А під час останніх подій багато кримчан так і казали: «Україна нас зрадила». Своєю бездіяльністю і відсутністю адекватного діалогу влада викликала розчарування і зневіру. Якщо влада нині не перегляне свої відносини з півднем і сходом, то ці регіони країна може втратити так само, як і Крим. Треба не жаліти грошей, будувати школи, давати робочі місця і вести правильну інформаційну політику. Дай Бог і українське військо буде іншим: професійним і забезпеченим.

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments